На відміну від Вєрки Сердючки вкупі з Філіппом Кіркоровим, телевізійне дітище «Ляпіса Трубєцкого» — «Сашу і Сірожу» — акули пострадянського «шоубiзу» не квапляться запускати у свій океан.
Нині автори «Нових калиханок» (М1) не надто успішно намагаються розкрутити свій дебютний альбом «Ска-ты!». Прокололися вони дещо з власним іміджем. Занадто він реалістичний для мрійливо-вибагливого уявлення «шоубiзу» про те, який вигляд мусить мати «артіст». От Кіркоров — він і «красівий», і млосний, і пещений. Сердючка теж не пасе задніх: крім повної пазухи справжньої краси, має ще й розрекламовану і доволі скандальну «корму». До того ж, що одного, що іншого зіркастого «акула» (йдеться про стать) сприйняли насамперед на їхніх територіальних батьківщинах. Бідолашному ж білоруському дуетові не тільки перекрили кисень на рідному телевізійному просторі, так іще й не дали провести презентацію першого альбому.

Чайка не квапиться реанімувати «... півня»

Чайка не квапиться реанімувати «... півня»

Мабуть, саме тому він обрав бойові чати «5-го каналу» і навіть успішно «затесався» до чолівки його провідних «облич». Скидається на те, що найхолеричніший учасник згаданої музичної формації примудряється діставати задоволення з усього, до чого торкається його темпераментний перст і гострий язик (боронь вас Боже, потрапити на це лезо!).

«Запорожець за Дунаєм» у «Закритій зоні»

«Запорожець за Дунаєм» у «Закритій зоні»

Минулого тижня в Національній опері України відбулося святкування 1-ї річниці проекту журналістських розслідувань «Закрита зона» (5-й канал). Автори проекту вирішили присвятити цей вечір розвиткові українського мистецтва. Вибір упав на виставу С. Гулака- Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Перемога як безпам'ятство

Перемога як безпам'ятство

З 25 квітня канал «1+1» почав показ, як зазначено на сайті студії, «першого військового хіта пострадянського періоду»: одинадцятисерійний серіал Ніколая Досталя «Штрафбат». Той-таки анонс намагається навіяти українським глядачам, що ця стрічка виправляє помилки історії. Доки ми, розвісивши вуха, баранувато сприйматимемо Другу світову війну в імперській інтерпретації Росії, і зі сльозами на очах слухатимемо в українському ефірі розповіді Алєксандра Розенбаума про те, які «чєчєни звєрі», доти не вщухнуть крики ненависті з одурених і генетично виснажених численними голодоморами регіонів нашої держави про «бєндєровскіх бандітов», підігріті категоричними висловлюваннями деяких, застряглих у позавчорашньому дні політиків. Тотальну і сліпу героїзацію війни, що в неї, мов худобу, було вкручено народи колишнього Совєтського Союзу, варто виполювати тихою сапою і вимітати паршивою мітлою. Інакше може скластися так, що майбутні покоління українців сприйматимуть помаранчевий Майдан як такий собі аборигенський фестиваль «пєсні і пляскі».

Чотирнадцять суботніх вечорів — на перетравлення Другої світової

Чотирнадцять суботніх вечорів — на перетравлення Другої світової

Чотирнадцять документальних стрічок розкажуть про сенсаційні факти з історії Другої світової війни. Як стверджує сам автор і ведучий проекту Дмитро Харитонов, сценарії та готові фільми адаптували спеціально для показу в нашій країні. Творчий колектив проекту працював як з українськими, так і з німецькими архівами. «Друга світова, — каже пан Харитонов, — це період, в якому ще багато неясного. Її таємниці вигулькують із закритих архівів і назавжди змінюють уявлення про, здавалося б, відомі події, ситуації та людей. «Звичайна сенсація» — проект, що відкриває «зворотний бік» однієї з найдоленосніших подій XX сторіччя. Серед 14 представлених фільмів є історії і про «маленьких людей», наприклад, як з Освенціма втекли закохані — поляк та єврейка. І стрічки, пов'язані зі знаковими персоналіями, як, скажімо, невідомий матеріал про зйомки Чарлі Чапліном «Великого диктатора». Коли ми почали працювати над цим матеріалом і вперше побачили сенсаційні кадри, пригадалася сентенція Марка Твена про те, що правда неймовірніша за вигадку, бо вигадка мусить триматися в рамках правдоподібності, а правда — ні».

Прожектер і фабульщик Олексій Зотіков кличе в «Дорогу додому»

Прожектер і фабульщик Олексій Зотіков кличе в «Дорогу додому»

Телебачення, звичайно, не найоптимальніше місце роботи для розумної людини, але вона цілком може прикрасити телеканал і дозвілля телеглядачів, якщо їй туди вдасться потрапити. Олексій Зотіков — етнограф, історик із чималим телевізійним стажем: Ukrainia в «Телеманії» на «1+1», «Дай п'ять» на телеканалі «ТЕТ», «Таємний світ» на Новому, цикл фільмів для проекту Національної кінематеки «Невідома Україна», між цими проривами в телеефір він коли по півроку, коли по півтора живе життям буквоїда в архівах і бібліотеках. А потім прагне візуалізувати і вербалізувати історію, до якої в буквах мало хто прагне долучитися. Зотіков — фабульщик, він змішує історію, географію, літературу, етнографію, а в центрі всього все одно ставить людину — і знамениту, і звичайну, яка знає усіх духів того місця, де живе. Новий проект Олексія, що нещодавно дебютував на телеканалі «Інтер», називається «Дорога додому» — це чотирнадцять 26-хвилинних фільмів про історичні регіони України: Полісся, Галичину, Буковину, Крим, Закарпаття тощо, — показаних із коліс, у форматі роуд-муві. Зотіков стверджує, що Україна — це окрема планета, і за аналогією з довжиною екватора Землі пообіцяв намотати 40 000 кілометрів по Україні, і розповісти нам усім про нашу країну. Важливо те, що це не чергова «туристична» програма — це авторський проект, культурологічний, історико-пізнавальний, публіцистичний, в якому автор і ведучий посилає абсолютно прозорий месідж: пізнання своєї країни є найбільш доступним шляхом самопізнання.