Державна прикордонна служба України почала впроваджувати нові стандарти культури прикордонного контролю, що регламентують поведінку інспекторів, зовнішній вигляд і порядок на робочому місці. У відомстві навіть розробили спеціальну пам’ятку для інспекторів–прикордонників «Відомчі стандарти культури прикордонного контролю», яку днями презентували громадськості. Що й казати, неохайність та нетактовність серед «зелених кашкетів» відтепер жорстко каратимуть. У персоналу формуватимуть нову ідеологію, що ґрунтується на принципах відкритості й доброзичливості до тих, хто перетинає кордон. Причину змін керманичі Держприкордонслужби називають коротко: Євро–2012. Тож змінюватися на краще прикордонникам «сам Бог велів».

Іноземні інвестори побоюються того, що в Україну повертаються дев’яності роки. Епоха первинного накопичення капіталу, перерозподілу майна та беззаконня. Знадобилося чимало зусиль, щоб на зламі тисячоліть зробити інвестиційний клімат у країні привабливим для іноземного приватного капіталу. Останнім часом здавалося, що справи щорічно йдуть на краще. Але — ні. Вже кілька тижнів зі шпальт іноземних ЗМІ не сходить скандал, пов’язаний з Україною. Більше того, чим далі, тим більше уваги привертає цей скандал. Жоден іноземний інвестор, жоден юрист не може зрозуміти, чому держава Україна не може захистити права власника. Йдеться про крадіжку 47,35% акцій ВАТ «Квазар» у мажоритарного акціонера підприємства — канадської KM Secure Corp.

Коли тебе критикують, це завжди неприємно. Часто, особливо, коли ти займаєш відповідну посаду, цей гіркий осад трансформується у судові позови про захист честі–гідності, ділової репутації чи навіть про невимовні моральні страждання, які переживав герой публікації, коли читав про себе правду. Сучасна українська преса, у тому числі й через постійну загрозу судових переслідувань, на жаль, має значно меншу вагу у суспільстві, ніж у країнах розвинених демократій. Чиновники, яких звинуватили в корупції, автоматично не подають у відставку, як на Заході, а, у кращому випадку, просто ховають цю статтю якнайдалі.

За матеріалами Головного управління боротьби з організованою злочинністю МВС, днями Генеральною прокуратурою порушено кримінальну справу за фактом незаконного намиву піску в Обухівському районі Київської області в гирлі річки Дніпро. Як повідомила «УМ» прес–секретар ГУБОЗ МВС Олена Мельник, через протиправні дії корумпованих чиновників Української міськради Обухівського району державі завдано чималих збитків — аж на п’ять мільйонів гривень. Аби убозівці вчасно не втрутилися, сума збитків була б значно більша й сягала б чотирнадцяти мільйонів гривень.

На Черкащині — банківський скандал: у місті Ватутіному заступниця начальника відділення одного з відомих українських банків привласнила майже три мільйони гривень. Такий факт розкрадання великої суми грошей викрили оперативники державної служби боротьби з економічними злочинами.

Із висловом, винесеним в епіграф, звісно, можна посперечатися. Хтось скаже, що наша держава таки бореться з корупцією і злочинністю, бажаючи вийти на якісно новий рівень. Але наскільки ця боротьба ефективна і чи є вона взагалі? На жаль, ситуація, яка склалася в Державному комітеті ветеринарної медицини України, показує нам зовсім іншу картину. Ідеться про «доїння» державного бюджету у великих розмірах, про створення монопольної системи, про знищення українського виробника.

Те, що економічні негаразди призводять до підвищення рівня злочинності, відомо кожному криміналісту. Що вже казати про фінансову кризу, адже різке зростання кількості безробітних виливається в криміналізацію суспільства. За умов відсутності легальних засобів для існування усе більше безробітних ризикуватимуть власною свободою, щоб прогодувати сім’ю, а вуличні пограбування вже зараз є найпоширенішим злочином. І якщо в МВС протягом останніх місяців намагаються «заговорити» цю тему (мовляв, який сплеск злочинності, не лякайте людей, є лише сезонне зростання), прості громадяни буквально скуповують засоби захисту у зброярських магазинах. Попитом користується і газовий балончик, і пістолет під пневматику чи навіть гумову кулю. Чи лише для захисту розкуповується зброя, чи, може, ще й для нападу на якусь філію банку у провінції? Це вже інше питання.
Натомість серед силових структур поки що лише у Держдепартаменті з питань виконання покарань визнають: за останні три місяці кількість арештованих у СІЗО почала різко зростати. І це при тому, що за останні чотири роки кількість підсудних та засуджених потроху зменшувалася. Окремі науковці–правники та правозахисники роблять невтішний прогноз: за таких умов уже за два–три роки кількість засуджених в Україні збільшиться… удвічі!

«Ой, які пиріжки. Давно забутий смак дитинства». — «А я їх сфотографував». — «Тю, ну і що? Тепер дивитись на них будеш?» Преса є преса: ніякої «сурйозності», як сказав би громадянин Огурцов. На запросинах на вулицю Володимирську, під час яких Служба безпеки України хотіла підтвердити реноме солідної «контори», яка не чинить нічого протизаконного, медійники розважались як могли. І пиріжки трощили, аж гай шумів. (Візит до їдальні був частиною «дня відкритих дверей»). Жування йшло під тихий шелест великої політики: розкол по лінії «Президент — Прем’єр» передусім б’є по таких «закладах», як Служба безпеки. «УМ» уже писала про останній «обмін люб’язностями»: депутати, підконтрольні Тимошенко, організовують перевірку господарської діяльності СБУ. Служба звинувачує у корупції міністра промполітики Володимира Новицького. Віце–прем’єр Олександр Турчинов називає це «банальним замовленням». І — «пішла писати губернія». Алаверди триває до безкінечності. Звідси, власне, й атака на булочки з корицею чи вимога преси показати на додачу ще й підвали з «питкамі та казнямі», як сказав би Лесь Подерв’янський. Сміємося, щоб не було так сумно, бо дуелі на м’ясорубках між найвищими посадовцями цієї країни «дістали» — далі нікуди.

«Шановний Вікторе Андрійовичу! Звертаємось до Вас із приводу позбавлення мешканців міста Ірпінь можливості користуватися землею в межах нашого міста, а також протиправного захоплення майна та землі піонерського табору ім. Макаренка, дитячої дачі заводу «Машторф» та інших територій, в тому числі в районі санаторію «Ірпінь», для подальшої забудови багатоповерховими будинками та котеджними містечками. І це не вичерпний перелік безчинства, яке творять місцеві чиновники в угоду власним інтересам, або інтересів партнерів по бізнесу», — так починається відкритий лист жителів курортного Приірпіння, що під Києвом, на адресу Президента Віктора Ющенка.
Власне таких листів чимало — ціла папка, їх власноруч написали більше ста двадцяти мешканців Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Гостомеля та Коцюбинського. Прізвища, адреси, автографи... Із проблемою, порушеною людьми, журналіст «УМ» вирішив розібратися на місці.

Цей процес годилося б назвати процесом століття. Бо не лише Дніпропетровщина, а й уся Україна навряд чи щось подібне знала. Звісно, маніяками нас не здивуєш — лише Онопрієнко, Худолій чи Ткач, суд над яким теж нещодавно завершився в обласному центрі, чого варті. Проте у даному випадку ситуація все ж здається особливою. Насамперед з огляду на те, що в кримінальному праві важлива роль відводиться такому поняттю, як мотиви. І саме з мотивами у цій справі не надто клеїться. Один із них — пограбування — безперечно, є. Бо практично в кожному випадку юні нелюди у своїх жертв щось та забирали, хоча нерідко цією здобиччю був гребінець чи ще якась дрібниця. А одного разу, так би мовити, трофеєм стала одна гривня. І це не дивно — від рук бузувірів гинули й бродяги, з яких можна було взяти тільки те, що на них.