Мешканка Ялти Нінель Пиріжкова навчається у Херсонському національному технічному університеті за спеціальністю «Менеджмент організацій» на екстернатній формі навчання. Усе б нічого, але здобути цю модну спеціальність жінка вирішила у 73 роки.

Директор Центру соціологічних досліджень Київського університету Костянтин Корж порівнює олігархів із напівбогами-напівгероями давніх епосів. «Сьогодні ми живемо в період, коли недосяжних, як боги, радянських партійних функціонерів замінили «напівбоги-напівлюди-олігархи», — стверджує пан Корж.

У шкільні роки Ярослав захопився нетиповим для гуцулів хобі — фокусами. Він годинами просиджував над книгами про видатних ілюзіоністів світу, зокрема братів Кіо, і завзято штудіював самовчитель для клубних фокусників. Вочевидь, мав дар до магічних маніпуляцій, бо в 14-річному віці на шкільних концертах тримав публіку в напрузі по 30—40 хвилин. Однак у дорослому житті сільському юнакові треба було братися за приземленішу справу. Щоправда, в 1986 році він ще мав намір подивувати земляків кавунами та динями, вирощеними в рідному селі Чорний Потік, розташованому на північній окраїні Українських Карпат, на висоті 450—750 метрів над рівнем моря. Однак такий фокус не вдався.

Не раз доводилося чути, як некомфортно почувалися росіяни, які потрапляли зі своєї батьківщини на Західну Україну. Особливо після війни. І начебто обзивали їх місцеві мешканці, і ледве не вовком дивилися. Нещодавно я познайомилася з жінкою, яку доля теж закинула до «западенців». Своїм життям вона повністю спростувала міфи про недоброзичливе ставлення до «кацапів». «Як ти до людей — так і люди до тебе», — каже баба Столька.

«Чого ви людей тримаєте в Освенцімі?.. Чи вам би руки повідпадали, якби ви коли мішок борошна їм привезли? Скажіть! Я хочу привчити владу, її представників, щоб були не тільки «технарями», щоб вони і плакати навчилися, щоб у них серце боліло...» Так виховував український Президент Віктор Ющенко державних мужів та їхніх підлеглих наприкінці свого візиту до сіл, розташованих у Чорнобильській зоні відчуження. Там, попри заборону проживання через забруднене довкілля та відірваність від цивілізації, залишаються жити корінні мешканці — вони навідріз відмовляються полишати свою рідну хату та землю. Одразу після аварії людей звідти виселили, але, не прижившись «на чужині», вони повернулися.

...У двері несміливо постукали, і до кабінету зайшла молода жінка:
— Добрий вечір! Я до Іванки. Можна?
— Так, але треба лікаря спитати. Маску маєте?
— Звичайно. Не приходила кілька тижнів, бо свої дітлахи хворіли. Боялася Іванку заразити, — ніби виправдовувалася вона.
Ще хвилин 10-15 тому ми із заступником головного лікаря Луцького будинку дитини Валентиною Ляхович якраз згадували про цю жінку, яка приходить до їхньої Іванки — єдиної вихованки цього сиротинця, у якої, на жаль, підтвердився діагноз СНІД. Навіть працівники дитбудинку не приховують свого подивування цим візитам...

Чи діє на вас реклама на кшталт «Допоможіть безпритульним дітям!»? Чи хочеться вам покинути курити від заклику «Нікотин — це шкідливо!»? Отож-бо й воно. А чи подіє на вас реклама американского фонду допомоги голодним сомалійським дітям: «Ми не просимо у вас грошей. Ви не любите цього. Ми тільки просимо у вас коробки з-під взуття. Нам не вистачає трун, щоб хоронити наших дітей». Таке не може не зачепити! Це називається просто — креатив. І йому тільки починають навчатися українські рекламісти. Благо, крига скресла: у Києві днями відбувся перший національний фестиваль соціальної реклами, який засвідчив: є у нашій державі світлі голови та небайдужі люди. Близько 650 робіт представили як досвідчені рекламісти, так i початківці — було на що подивитися. Усе це дійство відбувалося під патронатом Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, за підтримки Спілки рекламістів України та провідних рекламних агентств.

Коли у родину приходить горе, хвороба з'їдає найдорожчу людину, а лікарі безсило розводять руками й готують до найгіршого, хіба тоді є в душі місце скептицизму? На будь-які методи лікування згоден! Атеїсти починають молитися, а імениті науковці вірять екстрасенсам. Саме тоді чорні від горя люди починають шукати її — народного цілителя, лікаря від Бога, що знає й може більше за звичайних смертних. Неймовірно, але ця на вигляд земна і проста жінка, Людмила Герасимова, криє в собі феноменальну силу — дар лікувати важкохворих, «бачити» болячки руками. «Повертати життя і здоров'я людям — хіба це не щастя?» — запитує вона. Людмила Герасимова вже 30 років ставить на ноги, здавалося б, безнадійних хворих. Серед її пацієнтів — найвідоміші зірки естради, політичний бомонд та люди з найбідніших верств.

У житті Богдана Миколайовича було кілька періодів активного зближення і розлуки з бджолами. Наприкінці сорокових років минулого століття Божі комахи в Уссурійській тайзі врятували його, дворічного малюка, від смерті. Через три з половиною десятиліття наладчик газолічильних машин Івано-Франківського ВО «Промприлад» Богдан Паркулаб, змінивши робочу спецівку на халат і бриль із сітчастим забралом, створив на заводській базі відпочинку «Калинка», розташованій у мальовничій лісовій місцевості, зразкову пасіку. Потім доля закинула бджоляра на короткий час у Північну Америку. Там розпочався третій, фундаментальний, етап його пасічникарського поступу.

Росіяни ніколи не соромилися зараховувати яскраві особистості українців до лав великоросів, вочевидь, нарощуючи в такий спосіб свій інтелектуальний потенціал. Iз численних підневільних народів, приписаних спершу до двору Романових, а згодом переданих під провід Леніна—Сталіна—Брежнєва, наймасовішій русифікації піддавалися саме українці. Переважно їхніми ж зусиллями відбувався розвиток російської культури, науки, техніки та технологій.
Цікаво, що в першій половині ХІХ століття російське бджільництво рухали вперед винятково українці — Микола Вітвицький, Петро Прокопович та Олександр Покорський-Жоравко. Автор першого грунтовного дослідження «Русское пчеловодство», виданого в 1990 році в Москві 400-тисячним накладом, Іван Шебаршов називає Вітвицького «патриархом отечественного (тобто російського. — Авт.) пчеловодства», Прокоповича — «гениальным изобретателем ульевой рамки и рамочного улья», а Покорського-Жоравко — «первым историком пчеловодства в России». Всіх же разом — особистостями, якими гордяться росіяни.