Імена композиторів–аранжувальників, які працюють у сучасній популярній музиці, не завжди відомі прихильникам поп– і рок–кумирів, натомість вони користуються «широкою» популярністю у вузьких колах зацікавлених виконавців, чий репертуар інколи на сто відсотків складається з творів одного автора. Наприклад, Василя Ткача. Фестиваль «Червона Рута» у 95–му і 97–му мав усі ознаки справжнього прориву нової модерної музики. І великою мірою — завдяки роботам Ткача, який тоді тісно співпрацював із дирекцією фестивалю, а в 97–му поставив своєрідний рекорд, створивши для різних конкурсантів цілих 34 композиції.

Що не говоріть, гени — велика річ. Народжений у родині репресованих вояків УПА в Карагандинській області, Тарас Житинський лише у 1981–му зміг повернутися на Батьківщину — місто Івано–Франківськ. Там він закінчив Івано–Франківський інститут мистецтв і здобув три дуже важливих для себе перемоги: третю премію у категорії «поп–музика»на фестивалі «Червона Рута» у 1991–му, а у 92–му — гран–прі фестивалю «Кришталевий лев» та спеціальну відзнаку на «Слов’янському базарі». В його творчому активі тих часів також надзвичайно вдалі, сказати б — ефектні, виступи на вже легендарних нині форумах «Оберіг» і «Мелодія». Справді потужно свій концертний сет Тарас відіграв на імпрезі, присвяченій 50–річчю створення УПА у 1992–му. Саме там розкрилися дивовижна харизма, сильний голос і вкрай експресивна манера виконання співака — три складові, що скрізь, де б не виступав, приносили йому успіх.

Нещодавно, вперше за історію свого існування, київські «Гайдамаки» з двотижневим гастрольним туром відвідали Канаду і відчули смак, колорит і атмосферу справжнісінького тріумфу. Хлопці, які вже знають смак слави на європейських майданчиках, ніяк не сподівалися на гарячий прийом канадських і американських українців. На гігантській щорічній імпрезі Toronto Ukrainian Festival музиканти відчули енергію 400 тисяч прихильників етно–року, серед яких приблизно третину складали не етнічні українці, а франкомовні й англомовні канадці та американці. Традиційно було дуже багато українців із сусідніх Сполучених Штатів.

З 16 по 20 вересня у місті Чернівці відбудеться подія, масштаби якої вимірюються цілими поколіннями, ідейність якої формує свідомість української музичної культури. Водинадцяте легендарний фестиваль «Червона рута 2009» відкриватиме нові таланти і святкуватиме свою 20–ту річницю з дня першої епохальної «Червоної рути 1989».

«Мазепа­фест» — головний культурний феномен Полтавщини, який за сім років існування не тільки виробив власну музично­молодіжну політику, сформував смаки й істотно вплинув на розвиток жанру в самому місті, а й «робить погоду» у цілому регіоні, до якого входять сумська і харківська області. Від початку фестиваль мав міцний історико­ідеологічний підмурівок, який можна вкласти у формулу «історія, патріотизм, національна ідея». Найяскравішими виразниками мазепинського духу були «Плач Єремії», «Вій», «Гайдамаки», «Вася Клаб», «Сад», «Перкалаба», «Кому вниз». Відомий трек останніх — пісня «Гуцул», стала гімном «Мазепи­фесту», яким розпочинається та завершується шоу.

Харизматичний фронтмен і вокаліст Валерій Мельник та лідер–гітарист Роман Бікєєв — обидва засновники популярної нині полтавської групи «Транс–формер» — кілька років тому започаткували доволі амбіційний медійний проект.

Від початку — а таким слід вважати 99–й, коли Росава зібрала перший врожай музичних нагород на різних імпрезах, вона вже суттєво відрізнялася від співаючого поп–бомонду передусім розвинутою внутрішньою музичною культурою. Її жодним чином не торкнулася тотальна профанація а–ля «Фабрика зірок» або щось подібне... У музику вона увійшла легко і просто : її батько Вадим Янчук диригував оркестром і був трубачем. У 1994–му Олена Янчук — ще не Росава — виграла престижну стипендію і навчалася у канадському коледжі «Лестер персон», де спеціалізувалася на класичному джазовому вокалі.

Літо — пора фестивалів. Коли «гримнула» криза, багато хто пророкував різке зменшення гравців у фестивальному секторі вже цього літа. Але —парадокс! — гравців майже не поменшало, особливо тих, хто встиг заробити добру репутацію в попередні роки. Хоча фестивалі й не думали згортати свою діяльність через брак коштів і відвідувачів, найприкметнішою ознакою поточного сезону є суттєве зниження кількості відвідувачів, а також — кілька скандальних провалів через стратегічні помилки в організації імпрез. Але з кризою це пов’язано лише частково.

Коли 3 серпня країну облетіла сумна звістка про те, що 46–річний Сергій Кузьмінський — лідер культової групи «Брати Гадюкіни» помер у київській лікарні, численні прихильники і друзі були шоковані, адже на сайті GADY.COM.UA щоденно друкувалися повідомлення про покращення стану його здоров’я — навіть басист «Гадів» Ігор Мельничук скористався тим, аби відвідати рідних у Львові. Хоча всі й знали, що онкологія гортані — це дуже серйозна проблема, проте сподівалися на диво одужання. Дива не сталося... Як повідомив Олег Гнатів — директор «Перкалаби» і близький друг Сергія, церемонія прощання з легендарним Кузею відбудеться 5 серпня у Львові, в приміщенні мистецького центру «Дзиґа», з 15 до 21 години. Ховатимуть Сергія наступного дня на Личаківському цвинтарі. У Львові у Сергія залишилися мама і сестра.

Компактовий серіал «Легенда українського джазу», виданий нещодавно столичною музичною агенцією «Наш формат», представляє увесь спектр творчої діяльності Ігоря Хоми — засновника української школи джазу, який ще наприкінці 50–х створив у Львові перший в Україні джаз–оркестр «Ритм», а у 1966–му — естрадний джазовий ансамбль «Медікус». Сьогодні більшість джазових музикантів впевнені у тому, що українського джазу як такого в історичній ретроспективі не існує, або те, що грали у 50–х та 60–х, не є цікавим і самодостатнім.