Чим менше часу залишається до виборів, тим тісніше затягується зашморг на шиї тієї «групи» осіб, яку ми узагальнено називаємо «владою». Але здавати без бою свої «тепленькі» крісла панове зі «штабом» на вулиці Банковій не збираються і засобів для боротьби за виживання не шкодують. А оскільки й державні мужі, й їхні радники прекрасно усвідомлюють, наскільки важливою зброєю у веденні передвиборчих «бойових дій» є преса, чи не найбільше від цієї «війни» страждають саме засоби мас-медіа.

Тому, хто є достатньо далеким від ефірних частот як сфери вкладання коштів, складно осягнути весь вплив Національної ради з питань телебачення і радіомовлення та визначальність рішень цієї інституції, коли йдеться про розподіл сегментів телерадіопростору. Важко уявити і те, що навіть настрої, які панують всередині Нацради, стають вирішальними при гальмуванні або прискоренні опанування мовниками ефіру. Бо для отримання ліцензії на вихід в ефір власнику умовної ТРК не достатньо мати лише великий гаманець, розміри якого покриють і контракт з красунями-телеведучими, і купівлю канцелярського дріб'язку для роботи студійного персоналу, не достатньо виграти конкурс на ту чи іншу частоту, не достатньо володіти непересічним творчим потенціалом. Нарешті, такому власниковi навіть не обов'язково подобатися владі чи принаймні бути до неї лояльним. Телебізнес може опинитися під питанням лише тому, що на Нацраду насунеться чергова полоса чвар і непорозумінь.