Стадія 1/32 фіналу Кубка України та участь у ній вищолігових клубів придумана передусім задля популяризації футболу в глибинці. Те, що провінційні колективи мають перевагу свого поля, має лише підвищувати інтригу в протистоянні з грандами. Але останні (в сенсі — гранди) якось привчилися долати перший кубковий бар'єр без надмірних зусиль. Сенсації трапляються рідко, хоча підсумкова перевага в забитих м'ячах часто зупиняється на позначці «один». Але це — не про «Динамо» й «Шахтар». Золотий і срібний призери минулої першості «привезли» друголіговим колективам по чотири голи кожен. Мабуть, через те, що досить умовно можна було назвати ті склади киян і донеччан, у яких вони вийшли на поля в Мелітополі та Раві-Руській, «резервними» чи «другими». Обидва наші представники у Лізі чемпіонів мають по кілька рівноцінних виконавців на кожну позицію, що й підтвердили минулого уїк-енду. До речі, деякі автори голів, як, приміром, динамівці Гіоане й Пеєв та донеччани Агахова і Брандао, минулого сезону були «основними» у єврокубках.

Згідно з календарем, перша субота серпня повинна була стати в Україні суто кубковою. Проте ПФЛ вирішила піти назустріч двом вітчизняним представникам у Кубку УЄФА й дала дозвіл «Іллічівцю» та «Дніпру» зіграти в суботу матчі 5-го туру національного чемпіонату. Найбільше незадоволеним цим залишився наставник «Чорноморця» Семен Альтман, який після програшу його команди маріупольцям заявив: «Цьому матчу передувало порушення регламенту. Ми працюємо в царині прогнозування. Для чого створювати програми, якщо календар ламають? Можна було б написати про це в журнал «Крокодил», та нема вже «Крокодила»...» Втім шановний фахівець має улюблене кредо, яке повторив і цього разу: «Не шукаю логіку в тому, що відбувається, а шукаю в собі і власних вчинках». Звичайно, логічно, що команду Павлова легше було б «узяти тепленькою» через два дні після її гри з «Аустрією». Але логічно й те, що, за збігом обставин, у складах команд із Дніпропетровська і Маріуполя є кандидати в збірну України, яким перед виїздом на наступний товариський матч у Англію не обов'язково було б брати участь у «рубках» із лучанами та одеситами. До речі, Альтман входить у тренерський штаб Олега Блохіна у збірній. Заради об'єктивності слід зауважити, що дніпровці й азовці теж повинні зрозуміти: маючи амбіції щодо подолання кількох раундів у єврокубках, треба навчитися грати по двічі на тиждень із будь-яким суперником. Той же донецький «Металург», скажімо, таки зіграв свій кубковий матч у напіврезервному складі й переміг друголіговий колектив у Овідіополі лише в додатковий час.

Ніхто не сумнівався, що в повторному матчі другого кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів між «Шахтарем» та «Пюніком» дива не станеться. Існували лише побоювання, що експерименти зі складом, які можна було передбачити, деяка розслабленість та важкий від зливи газон завадять гірникам перемогти. А це було вкрай небажано, оскільки Україні треба зміцнювати свій рейтинг в УЄФА.

Сергій Дірявка, багаторічний капітан «Іллічівця», завершив кар'єру футболіста. І хоча він не виходив на поле в понеділок, тренер азовців Микола Павлов саме зустріч із «Динамо» оголосив прощальною для захисника. Після поєдинку наставник зізнався, що мріяв про непрограшну «лебедину пісню» для Дірявки. І вперше в історії стосунків цих клубів кияни не змогли обіграти маріупольців! Найголовніше ж полягає у тому, що нічия є цілком закономірним результатом останнього матчу 4-го туру.

Минулого уїк-енду офіційний волейбольний сезон в Україні відкрився вже традиційним міжнародним турніром з біч-волею у столичному Гідропарку — «Укрзернопром челенджер-2004». Цього разу, на відміну від попередніх років, українська пара майстрів пляжного волейболу зупинилася на стадії півфіналу. Сумчани Олексій Кулінич та Олександр Дяченко, попри підтримку переповнених, переважно роздягнутих до пояса трибун, у боротьбі за вихід у фінал виграли у швейцарської пари Шютц/Шнайдер першу партію, але в наступних двох надмірно розслабилися. «Золото» швейцарцям не дісталося — у вирішальному двобої їх обіграли латиші Грінберг і Круміньш. А наші сумчани посіли підсумкове третє місце, здолавши в «бронзовому» матчі Кисельова й Забуслаєва (Казахстан).

Деколи футбольним тренерам і теща може допомогти. Скажімо, у Мірчі Луческу вона з Одеси, звідки й суддівська бригада донецького дербі (Абросимов, Бицкало, Євстратов). Цей збіг обставин, звичайно, лише привід для жартів і не більше. Якщо ж апелювати до серйозних фактів, то доведеться визнати, що помилка лайнсмена Ігоря Бицкала, який не зарахував чистий гол Олексієнка у ворота Лаштувки, зіпсував враження про досить цікавий матч. «Шахтар» відтак здобув 15-ту перемогу над «молодшими братами» поспіль. Звичайно, за рахунку 3:0 ніхто не відважиться стверджувати, що рішення бокового арбітра-дебютанта стало вирішальним у визначенні підсумку зустрічі земляків. Проте це дало підстави наставнику «Металурга» Славолюбу Мусліну не шукати причини поразки у грі своєї команди.

Незважаючи на очевидну різницю у класі «Іллічівця» та «Бананца», напередодні повторного поєдинку цих команд у Єревані ніхто не поспішав визнавати, що долю протистояння на цьому етапі Кубка УЄФА вже вирішено. Український тренер Микола Павлов був обережним у прогнозах, швидше, щоб не наврочити. А вірменин Оганес Заназян сподівався, що його підопічні скористаються непереконливістю оборони маріупольців. Також господарі сподівалися на підтримку «дванадцятого гравця», але навіть вільний вхід на Республіканський стадіон привабив лише 5 тисяч глядачів. Мабуть, вірмени просто втомилися від українського футболу. Крім того, що жереб постійно зводить наші збірні в усіх можливих відбіркових турнірах, цього разу зіткнулися в єврокубках одразу дві пари клубів. Лише двома днями раніше на тому ж стадіоні грав донецький «Шахтар». Додамо, що телетрансляція цього матчу не зацікавила жоден із загальноукраїнських каналів. Воно й зрозуміло: якщо вже зустріч чемпіонів двох країн не була привабливою, то що вже казати про гру команд нижчого класу.

«Пюнік», що в перекладі з вірменської означає «Фенікс», значно краще виглядав, коли «відновився з попелу» на початку цього століття. Принаймні два роки тому найкраща єреванська команда спромоглася в другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів зіграти з київським «Динамо» дома внічию — 2:2. Чемпіонів Вірменії тоді очолював амбітний аргентинець Оскар Лопес, під якого було куплено аргентинських, малійських, балканських і камерунських легіонерів. Утім найкращий вірменський футболіст «усіх часів і народів» Хорен Оганесян, який сьогодні є президентом «Пюніка», не зміг утримати тренера та кiлькох варягiв. Цього року не продовжив з «феніксами» контракт і наступний наставник — Міхай Стойкіце, оскільки не знайшов підтримки у керівництва клубу в бажанні запросити 5—6 своїх співвітчизників. Якби це сталося, то основною мовою протистояння «Шахтаря» і «Пюніка» на полі могла б стати румунська.

Напередодні центрального матчу 3-го туру наставник «Шахтаря» Мірча Луческу дипломатично висловив власне ставлення до роздмухування теми протистояння донецьких легіонерів із дніпровськими українцями. Справді, кожен клуб у питаннях комплектації виходить зі своїх фінансових можливостей та єврокубкових завдань. Успіхи команди Євгена Кучеревського в попередньому сезоні сприяли піднесенню патріотично налаштованих уболівальників. Мовляв, уміємо і власними силами чогось досягти, якщо забажаємо. Проте якщо зважити об'єктивно, досягнення «Дніпра» не слід переоцінювати. Завдяки тренерському генію та самовідданості дніпряни змогли здивувати, коли єдині з України вийшли у весняну стадію єврокубків, перемогли у внутрішніх змаганнях «Динамо» і «Шахтар». Проте не слід ігнорувати і такі негативні моменти, як поразка у фіналі Кубка України та втрачена нагода здобути друге місце в чемпіонаті й відтак путівку в Лігу чемпіонів.

В ігрових видах спорту не так просто знайти людей, які б працювали у керівництві національної федерації з перших днів незалежності України. Не так багато спортивних фахівців витримали перевірку розпадом СРСР, коли практично всі «активи» радянського спорту залишилися в Росії. І це тодi, коли українці робили досить суттєвий внесок у міжнародні успіхи збірних з «однієї шостої частини суші». Борис Корбан разом з однодумцями — Зурабом Хромаєвим, а пізніше й Олександром Волковим — не злякався перспективи розбудови в несприятливих умовах незалежного українського баскетболу. Як і раніше, Борис Петрович постійно перебуває у вирі подій улюбленої гри. Навіть не віриться, що днями йому виповнилося вже 60, адже ще зовсім недавно віце-президент ФБУ сам виходив улітку на спортивний майданчик під час традиційних турнірів у Гідропарку.