Учора об'єднана грузинська опозиція висунула єдиного кандидата на президентські вибори — Михайла Саакашвілі. Як згадують яскравого радикала його київські викладачі та колишні однокурсники, намагалася дослідити кореспондентка «УМ».

У дні 70-ї річниці голодомору про нього та його жертви говорять багато. Називаються вражаючі, проте сухі цифри, і яким би красномовним не був оратор, що виступає на мітингу-реквіємі, уявити трагедію можна лише вкусивши того гіркого «голодного» хліба, у прямому сенсі цього виразу.

Позавчора у федеральному суді німецької столиці розпочався процес над трьома сутенерами, які постачали до Німеччини проституток зі Східної Європи. У ФРН цій справі приділяють неабияку увагу, позаяк у ній фігурує ім’я відомого політика і телеведучого Міхеля Фрідмана. Окрім німецьких журналістів, за судом прискіпливо стежать їхні польські колеги — на лаві підсудних опинилися троє громадян Польщі. «УМ» також не могла оминути скандального процесу, оскільки головним обвинувачуваним, за даними польських ЗМІ, виступає українець. Трьом підсудним — 33-річному українцю Борису Б. та двом полякам, 25-річному Кшиштофу М. і 23-річному Маріушу М., — німецька прокуратура інкримінує нелегальне переправлення до країни польських та українських дівчат, торгівлю «живим товаром» і звідництво.
Головним обвинувачуваним виступає українець, який від травня 2001 року утримував на теренах німецької федерації агенцію, де працювали щонайменше 15 «співробітниць». Двоє молодих поляків виконували у фірмі роль кур'єрів — отримували замовлення і допроваджували дівчат на місце.

Переді мною нотатки історії, типової як для нашого суспільства: дівчинка з неблагополучної сім'ї, яка не має де й голови прихилити. Таких підлітків у нас багато — ще зовсім юних, але вже зі значним досвідом дорослого життя. Всі сюжети схожі й водночас унікальні — бо болить кожному гостро і по-своєму. Про Надю ми дізналися із дзвінка жалісливої читачки нашої газети Любові Михайлівни, яка працює консьєржкою в одному з київських будинків. Мимоволі вона стала свідком Надіної телефонної розмови і не могла стримати сліз — дівчині, виявляється, немає де жити, перебуває вона наразі у добрих людей, але й вони можуть одного чудового дня сказати: «Треба ж і честь знати». А холодна зима не за горами...

«Який би удар не вразив людину, вона в той же день чи на другий — вибачте за грубість — поїсть, і ось уже вам і перша розрада...» — так писав російський класик Тургенєв про швидкоплинність людського горя. Життя, мовляв, з усіма його фізіологічними потребами рано чи пізно бере своє. Навряд чи подібне кредо підходить усім і кожному, однак є воно достатньо промовистим. Хоча б тому, що його, як-не-як, не перший-ліпший Клім Чугункін озвучив, а письменник — зодчий людських душ, окраса російської літератури. Втім мета даної публікації — не дослідження менталітету сусідського народу, а питання відповідальності його влади перед своїми та чужими громадянами.
Йдеться про трагедію 26 жовтня 2002 року, яка заступила собою мюзикл «Норд-Ост» на московській сцені у Дубровці. Вона, ця трагедiя, ще живе в пам'яті, як і захоплення чеченцями «норд-остівських» акторів-акторів, як і їхні вимоги, і залізобетонна впертість офіційної «матушки-Расєї», що відмовилася від перемовин з «терористами», і, нарешті, «переможний» штурм російським спецназом театрального центру, внаслідок чого загинули десятки людей, а дехто з живих й досі відбуває своє «визволення» по лікарнях. Постраждалим було обіцяно компенсацію від російської влади. Однак остання добре тямить у будівництві дамб, але не знає, що таке дотримання власного слова. Тож і чекають «врятовані» «норд-остівці» (серед яких є й українці) по цей день звістки про нараховану компенсацію, проте навряд чи чогось дочекаються.

Рівно рік тому протягом кількох днів — з 23 по 26 жовтня — увага всього світу була прикута до Театрального центру на Дубровці: під самісіньким носом Кремля понад 900 глядачів мюзиклу «Норд-Ост» стали заручниками формально чеченців, а насправді — російської політики щодо Ічкерії. Результати цього інциденту були не менше шокуючими, ніж сама акція, — внаслідок застосованого спецназівцями нервово-паралітичного газу загинуло 129 «в'язнів» Дубровки. Спочатку казали, що штурм рівнозначний смерті, а потім пішли на нього, показавши, що життя російських громадян — ніщо перед сумнівними інтересами держави. Серед заручників було 30 українців — це найбільша група іноземців, троє з них внаслідок операції зі звільнення заручників на Батьківщину живими не повернулися...

Учорашній день у Баку видався не на жарт гарячим, якщо вимірювати температуру за шкалою політичної активності. Незгодна з результатами виборів, унаслідок яких президентська влада перейшла із рук батька Гейдара Алієва до сина Ільхама, опозиційна партія «Мусават» влаштувала в центрі міста несанкціонований мітинг, на який вийшло пять тисяч її прихильників.

Більше ніж півтора року тягнеться розгляд справи головного редактора газети «Бердянск деловой» Тетяни Горячової. Нагадаємо, що на початку 2002 року невідомий вихлюпнув в обличчя журналістки рідину, від якої вона мало не осліпла. Тоді завдяки втручанню організації «Репортери без кордонів» історія набула міжнародного розголосу, проте це не допомогло знайти і покарати злочинця.

Європа завжди переймалася проблемами нелегальної міграції, що загрожувала їй зі Сходу. Багато нарікань висловлюється, зокрема, на адресу України, мовляв, українці чи не найчисленніша група іммігрантів і сама держава є сприятливою транзитною зоною для представників найбідніших азійських країн.