Малопомітну вулицю Бареншанцештрасе, яка знаходиться зовсім недалеко від станції нюрнберзької «підземки», сьогодні не знають навіть мешканці цього району. Два повороти ліворуч, і в глибині району, серед невиразних післявоєнних будівель, перед очима з’являється фундаментальна цегляна споруда з високим пологим дахом... Утім рівно 65 років тому це була чи не єдина добре збережена будівля у місті, за підрахунками істориків, зруйнованому бомбардувальниками союзників на 96%, а під’їзди до Бареншанцештрасе — районом, що охоронявся чи не найпильніше у цілій переможеній Німеччині. Адже за цими стінами у залі №600 майже рік тривало, а 1 жовтня завершилося чи не найвідоміше судове засідання у світовій історії — Нюрнберзький процес.

Кабмін Миколи Азарова працює, як швейцарський годинник. І навіть трохи краще. До 15 вересня вони мали подати на розгляд Верховної Ради проект держбюджету на 2012 рік. І вони подали його точно за графіком! Учора кошторис ухвалив на своєму засіданні уряд, а сьогодні дбайливо підготовлений документ уже зранку мали привезти до будівлі під «куполом». При цьому кабмінівці вирішили взяти на себе додаткові зобов’язання і до кошторису додали держпрограму економічного і соціального розвитку на наступний рік. Та головний документ, який вийшов з–під їхнього пера, — прогноз на післязавтра. Тобто основні напрями розвитку держави на 2013—1014 роки. Мовляв, у державі є стабільність, час подумати і про сталий розвиток.

«Документи викликали дуже жваву дискусію між членами уряду», — зізнався перший віце–прем’єр Андрій Клюєв, який після голосування вийшов розповісти про бюджет журналістам. Останні ж, глянувши на годинник, провели нехитру арифметичну дію віднімання і відзначили: затяте обговорення тривало трохи більше години...

В Україні триває запекла битва за врожай. Але не в колишньому радянському розумінні, що означало заклики до селян збирати колоски без втрат, а в новітньому недореформовано–капіталістичному. Тобто, як на цьому зерні заробити, щоб й інтереси всіх груп врахувати, і галузь остаточно не погубити. Поки що виходить не дуже...

Протокольна частина візиту Президента Віктора Януковича до Туркменістану виглядала по–східному пишно: відвідування мавзолею Туркменбаші, місцевого монумента Незалежності, спілкування з релігійними діячами країни–господаря та земляками–українцями, що трудяться в цій державі. Утiм найцікавіші деталі зазвичай криються у зовсім інших, непублічних, місцях. Так, на енергетичній складовій візиту до останнього моменту — а раптом сторони ні про що не домовляться? — Банкова взагалі не акцентувала увагу. Утiм після вчорашньої розмови тет–а–тет зi своїм туркменським колегою Гурбангули Бердимухамедовим Віктор Федорович став трохи відвертішим. «Ми, як то кажуть, тримаємо ніс за вітром. І де є запах грошей, туди й їдемо», — весело натякнув український гарант.

Загострення в українсько–російському газовому протистоянні неминуче. Одне із свідчень на користь цієї версії — зміна алгоритиму проведення міждержавних перемовин. До вчорашнього дня українська сторона ніколи не оприлюднювала свою позицію ні до, ні після чергового раунду перемовин, відмовідаючи на всі запитання журналістів традиційними протокольними шаблонами. Натомість росіяни вели себе більш публічно, і про хід діалогу світ дізнавався з Москви. Звичайно ж, через їх призму. Вчора ж чи не вперше за останній час офіційний Київ не просто натякнув, що він має «цікаві» пропозиції для РФ, а й сформулював їх суть: суд у Стокгольмі не панацея, реструктуризація «Нафтогазу» з приватизацією деяких його структурних підрозділів — процес незворотний, а наш важiль тиску на «Газпром» — спроба вийти на спотовий ринок газу із пальним власного видобутку.

Він демонстративно знехтував Ним. А вже потім, коли вони залишилися вдвох, ще й наговорив всіляких поганих слів. І той другий образився настільки, що публічно визнав сам факт приниження: хоча у середовищі дорослих хлопців не заведено ображатися один на одного перед телекамерами. Той, котрий повів себе некоректно, — у виграші: серед своїх друзів він «крутий», а якщо хтось зі сторонніх обуриться, то він завжди зможе сказати — «А я що? Я — нічого!..» Той, кого «опустили», має вирішити принаймні для себе — його взяли на традиційне російське «слабо?» і за сценарієм він має дати здачі чи, може, дешевше і спокійніше й надалі вдавати, що нічого не трапилося. Навіть якщо всі вважатимуть його м’яко кажучи... не першим хлопцем у дворі.

Черговий раунд україно–російських газових перемовин, цього разу в Душанбе, не містив жодних залаштункових таєм­ниць: ні інтриги, ні «другого дна». Втім це стане зрозумілим, коли ця буденність, помножена на щоденні втрати української економіки через невигідні умови газопостачання, хоч якось розв’яжеться: або лусне, мов дозрілий нарив, або якимось чудом розсмокчеться.

Україна таки позбудеться частини своїх енергетичних активів. Щоправда, робитиме це не кулуарно, в тиші московських кабінетів, а чесно, прозоро і публічно — продаючи акції на відкритих торгах. Принаймні так пообіцяв Прем’єр–міністр Микола Азаров, виступаючи перед студентами у День знань. Тобто підготовка до ІРО відбуватиметься за класичною схемою: спочатку НАК «Нафтогаз України» реструктуризують, розділивши видобування, збут і транспортування у різні юридичні особи. Саме так, до речі, нам уже давно радили вчинити західні експерти. Потім акції однієї з компаній — тієї, що займатиметься збутом, — продадуть на біржі. «За нашими даними, ми можемо отримати серйозний інвестиційний ресурс — близько 5—10 млрд. доларів», — порахував зиск Микола Азаров, не повідомивши, щоправда, яку саме частку «Нафтогазу» він планує продати.

Микола Янович Азаров, який працює українським Прем’єр–міністром, днями відвідав чудове місто Харків і його околиці. І за старою доброю традицією вирішив поділитися дорожніми нотатками з колегами нижчого рангу. «Що дає така робота «на місці»? — зручно вмостившись у чільному кріслі, перепитав він, відкриваючи вчорашнє засідання уряду. Міністри мовчали відповідно до субординації, а ті, хто не бачить жодного сенсу в постійних вояжах Прем’єра просторами рідної держави — із ввічливості. Але Микола Азаров бачить у таких поїздках великий плюс. Це, за його словами, — зв’язок. Причому цінний і зворотний!

Сьогоднішній вівторок мав би бути другим робочим днем дуже важливого для України діалогу — перемовин вітчизняної влади з місією Міжнародного валютного фонду. Планувалося, що до 9 вересня банкіри погодяться з аргументами нашого Кабміну і нададуть–таки черговий транш кредиту «стенд–бай». Відтак Україна отримала б кошти на підтримку свого платіжного балансу, зовсім не зайві напередодні необхідності погашення кредитів, які ми взяли раніше, а іноземні інвестори — своєрідний сигнал, що нашій державі можна довіряти. Адже якщо на такий крок — давати гроші «недореформованій» українській економіці — йде МВФ, то ризик у подібних інвестиціях цілком допустимий. На жаль, не склалося... Ще напередодні зi штаб–квартири фонду у Вашингтоні заявили, що квитків на літак до Києва вони не купували. А отже, перемовини переносяться. З усіма відповідними наслідками.

Перша реакція експертів була тривожною: деякі з них навіть прогнозували послаблення гривні — від 8,20 — 8,30 за один долар до повного валютного колапсу. Суспільство прагнуло почути, що ж скаже Прем’єр–міністр. Микола Азаров здивував: за його словами, гроші нашій країні зараз не дуже й потрібні! «Якщо вони раптом знадобляться, ми поїдемо до Вашингтона, поставимо відповідні умови... — і отримаємо транш. Жодних перепон не існує», — намагався переконати чи то себе, чи то українців очільник вітчизняного Кабміну. Економічний аналітик Олександр Шлапак, утім, оптимізму Миколи Яновича не поділяє. Як і передбачень у стилі «все пропало»...

...На свіжопокладений асфальт новозбудованої естакади поблизу моста Метра вчора в обід прибув кортеж Прем’єр–міністра України Миколи Азарова. Високопосадовець до Дня Незалежності відкрив транспортну розв’язку — одну з двох, яка має суттєво полегшити життя автомобілістів, що рухаються з південної околиці столиці до її центру і найстарішого району Подолу.