Третя серія українсько-італійського протистояння в єврокубках цього сезону видалася найсумнішою. На порозі групового турніру Кубка УЄФА донецький «Металург» програв римському «Лаціо» з тим же рахунком — 0:3, що й «Шахтар» чотири роки тому на старті своєї групи в Лізі чемпіонів. Утім гірники досягли за цей час суттєвого прогресу, що довів останній матч із «Міланом». А от «МД» ніяк не може перебороти свій єврокубковий синдром. Так, цього тижня «на Європі» програли обидва донецькі колективи, але підопічні Славолюба Мусліна при цьому показали учорашній день... «Шахтаря».

Враховуючи безперечну перевагу німців над своїми опонентами в групі й міцне аутсайдерство бельгійців, зустріч у Капошварі була першим раундом у боротьбі за друге місце, яке залишає шанс кваліфікуватися на Євро-2005. І угорці за підтримки тисячі глядачів більш ніж упевнено перемогли українців. Принаймні господарі мали у своєму складі гравців, які всі командні недоліки нівелювали більш-менш пристойним відсотком влучності. Їхній лідер Золтан Бенце (зріст — 212 см) свою норму виконав — 20 очок + 8 підборів, а форвард хорватської «Цибони» Мартон Бадер виконав шість точних кидків із семи. У команді ж Геннадія Защука найкращим залишився, незважаючи на травму, Сергій Ліщук, також пристойно провів на майданчику свої 14 хвилин Олексій Полторацький. А от зі стартової п'ятірки взагалі гра не пішла відразу в трьох — Кобзистого, Дроздова і Раєвського. Останній більше половини своїх очок набрав в останній чверті, коли встановлений угорцями гандикап ліквідувати було вже неможливо. До того ж Олександр, як і у себе в «Миколаєві», більше грає індивідуально, тоді як Защук розраховував передусім на його організаторські здібності.

Мірча Луческу виявився людиною слова — його «Шахтар» у вівторок уперше в своїй єврокубковій історії грав проти титулованішого суперника у свою гру. Приголомшений «Мілан» у перші 25 хвилин змушений був лише спостерігати за швидкісними та комбінаційними атаками донеччан. Першим діяти гостям на нерви почав Звонимир Вукич, який уже на третій хвилині прокинув м'яча між ноги новачкові «росо-нері» Япу Стаму і змусив голкіпера чемпіонів Італії Нельсона Діду демонструвати свою реакцію. Серб, як і співвітчизник міланського воротаря Франселіно Матузалем, був до перерви найкращим на полі не лише у складі «помаранчевих», а й поміж двох команд загалом. Хоч і Яну Лаштувці довелося демонструвати свою майстерність після ударів головою Йона Даля Томассона — донецька оборона помилялася в центральній зоні.

Сьогодні київське «Динамо» почне свій восьмий поспіль груповий турнір Ліги чемпіонів матчем у Римі проти однойменного (якщо говорити італійською мовою) клубу. Титули «Роми» не надто вражають. Це тим більш дивно, зважаючи на те, що зірок світового рівня цьому клубу ніколи не бракувало — Ск'яффіно, Верховод, Прохазка, Тоніньо Серезо, Фалькао, Конті, Джанніні, Граціані, Феллер, Бертольд, Бонек, Хесслер, Михайлович, Алдаїр, Фонсека, Дельвеккіо, Монтелла, Батистута, Тотті, Кассано. Утім найкращою епохою в історії римлян вважається якраз останній період — початок цього століття, коли командою керував Фабіо Капелло. Один раз він взяв «скудетто», а ще двічі (2002, 2004) був із командою віце-чемпіоном Італії. Саме при Капелло «Рома» двічі зіграла в Лізі чемпіонів, коли долала перший груповий турнір і зупинялася на другому. Цікаво, що в обох випадках «джало-россі» розпочинали з домашніх поразок від «Реалу» (2001 р. — 1:2, 2002 р. — 0:3), але посідали таки «прохідне» друге місце в групі, а в графі «поразка» так і залишалася «стартова» одиниця.

Чоловіча збірна України здобула безцінну перемогу в Шарлеруа над збірною Бельгії. Зробити це було вкрай важко, оскільки суперник переважав наших у зрості. Цю проблему можна було б вирішити, якби за команду Геннадія Защука грав форвард «Лос-Анджелес Лейкерс» Станіслав Медведенко. До речі, Європа тому й зробила свій відбірковий турнір таким швидкоплинним (6 матчів за 18 днів!), щоб національні збірні могли залучити гравців НБА. Утім Медведенко, перебуваючи в Києві (!) і тренуючись двічі на день, ще не виявив бажання захищати честь своєї країни.

Уявлення про першого суперника «Шахтаря» в Лізі чемпіонів має кожен уболівальник, адже телетрансляцій матчів Серії «А» за участi клубу Андрія Шевченка у нас не бракує. Здавалося б, сьогоднішній «Мілан» уже можна було вивчити досконально, проте мало кому вдається знайти контргру проти цієї команди. Звичайно, й досі вважається, що «росо-нері» зразка кінця 80-х років минулого століття ще ніхто не перевершив.

Безперечно, Олег Блохін має рацію, адже у футболі так прийнято — гра забувається, а залишається результат. Проте рахунок в одному окремому матчі не має суттєвого значення, коли йдеться про підсумок відбіркового циклу загалом. А обіцянка тренера про вихід на ЧС-2006 з першого місця в групі може бути не виконана саме через низьку якість колективних дій збірної.

Чоловіча та жіноча збірні України швидкісний (шість матчів за 18 днів) відбірковий цикл Євро-2005, на жаль, розпочали з поразок, хоча й грали удома. Щоправда, справжньою підтримка була лише в Південному, де в спорткомплексі-красені зібралося 1650 глядачів, тоді як за грою дівчат у Києві спостерігала лише сотня (!) чоловік. Звичайно, столиця дивилася футбольну трансляцію. Враховуючи, що за збірну Євгена Борзилова майже в повному складі грає «Козачка», надалі суперників краще приймати в Запоріжжі.

Наші вболівальники зі стажем можуть багато пригадати про казахський футбол, який за часів Союзу асоціювали з «Кайратом». Непоступливий алма-атинський клуб, щоправда, вище сьомого місця в чемпіонаті не піднімався (1986 р.), а в кубкових змаганнях у 1963 році дійшов до півфіналу, де поступився «Шахтарю» (донеччани тоді втретє поспіль вийшли до фіналу). До речі, з українцями у казахів пов'язані й приємні спогади. Так, Антон Шок — один із помічників головного тренера їхньої збірної Сергія Тимофєєва — свого часу в складі «Дніпра» став чемпіоном і володарем Кубка СРСР.

Учора першою пізнала смак футболу в умовах спекотного середньогір'я молодіжна збірна України. Господарі поля, вочевидь, навмисно призначили початок гри на стадіоні «Центральний» в Алмати на третю годину дня, коли стовпчик термометра сягає тридцяти градусів. Проте особливих дивідендів з цього збірна Казахстану не одержала. По-перше, у команді Ойтара Садуова грає лише 2—3 етнічних казахи, а решта — такі ж, як і ми, слов'яни. А по-друге, різниця у класі між українцями та їх євразійським суперником у відборі на чемпіонат Європи-2006 (U-21) все ж відчутна. І це при тому, що у команді Павла Яковенка грають 18—19-річні хлопці, які нещодавно здобули путівку на ЧС-2005 (U-19).