Із року в рік експерти прогнозують зменшення посівних площ під цукровим буряком і, відповідно, зменшення виробничих потужностей цукру. Цього року їхній прогноз здійснився на всі сто — керівництво близько половини цукрових заводів вирішило, що економічно вигідніше буде не починати роботу, адже сировини всім підприємствам усе одно не вистачає. Відповідно, кількість «свого» цукру в Україні меншає, а нестачу покриває дешевший імпорт.
Ми можемо більше — на такий висновок наштовхують показники цьогорічного врожаю. Хоч аграрії й зібрали найбільше зернових за роки існування України, досягнення якесь непевне, адже більша частина зібраного не годиться для продовольчого споживання. І не тільки погода перезволожила врожай, а й селяни досить часто не дотримувались технологічних вимог.
Тваринництвом займатись не вигідно — переконують аграрії, а селяни потихеньку відводять своїх корівок на забій, мовляв, на корми витрачаємо більше, ніж за молоко отримуємо. Проте українці не стають масово вегетаріанцями, а й досі смакують антрекотами й котлетами з... імпортного м’яса. Захистити вітчизняних виробників вирішили в уряді й таки розробили програму розвитку галузі.
Цьогоріч первинну приватизацію таки закінчать. Уже 6,8 мільйона українців скористались правом приватизації. Видати решту держактів ста тисячам громадян до кінця року досить реально, зважаючи на темпи видачі актів. Якщо за весь минулий рік комітет із земельних ресурсів видав близько 127 тисяч державних актів замість сертифікатів, то за шість місяців поточного — більше 200 тисяч держактів, 110 тисяч із них — за останній місяць. У Держкомземі визнають, що досягти такого результату вдалось, особисто зацікавивши начальників усіх управлінь та філій. «Ми поставили перед ними умову, що їхня робота оцінюватиметься швидкістю видачі державних актів. Якщо ж вони не впораються з поставленим завданням — їм загрожує звільнення», — розказав голова Держкомзему Володимир Воєводін.
Українські м’ясовиробники переконують, що вже відчули наслідки вступу до СОТ. До того ж замість вільного доступу до зовнішніх ринків, на яких можна реалізовувати свою якісну продукцію, вони отримали кота в мішку. Через досі не гармонізоване законодавство в цій сфері та відсутність закону про м’ясо, проект якого лежить у ВР уже два роки, технічних регламентів та державних стандартів, Україна стає сміттєзвалищем світу за завезенням усього м’ясного непотребу.
Ті часи — початок 70–х — у Ниві Трудовій нині згадують, немов добрий сон. Тоді тут, вважай, у голому степу, було введено у дію суперпотужний агропромисловий комплекс. Новобудову стали називати фабрикою м’яса. Один перелік об’єктів у її складі й справді перехоплював подих — свиновідгодівельний комплекс із племінним репродуктором загалом на 120 тисяч голів, комплекс великої рогатої худоби на 12 тисяч голів, комбікормовий завод... Навіть залізничну колію протяжністю 13 кілометрів до райцентру Апостолового спеціально проклали. А сама Нива Трудова стала таким собі селом–містом. Багатоповерхові житлові будинки разом із соціальною інфраструктурою тут зводилися разом з агропромисловим комплексом, що відразу потрапив до числа найпотужніших на теренах усього СРСР. Та й робочих місць на фабриці м’яса з’явилося не багато і не мало — понад 2,5 тисячі.
Ми звертаємося до Вас, щоб запобігти використанню чиновниками
й їх прибічниками Вас, мешканців сіл,
з метою досягнення своїх комерційних цілей
Ви багато чули з засобів масової інформації, від місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування Києво–Святошинського району Київської області про те, що СГ ТОВ Агрокомбінат «Хотівський» незаконно отримав земельні ділянки державної власності.
2008 рік Організація Об’єднаних Націй, як відомо, проголосила роком картоплі, вважаючи, що саме цей овоч є основним продуктом харчування для більшої частини незаможного населення планети. На одиницю площі, як підрахували науковці, вона дає найбільшу кількість їжі порівняно з будь–якою іншою сільськогосподарською культурою і тому відіграє величезну роль у забезпеченні продовольчої безпеки світу. В Україні, де картоплю не просто люблять, а й називають «другим хлібом», до неї завжди ставилися з величезним пієтетом. Утім проблем у картоплярській галузі від цього менше не стає.
Дерев’яна лавочка в українських селах — споконвіку майже під кожним двором. Але щоб над нею нависав з–за паркану дах, а на паркані майорів килимок... Принаймні я таке побачила вперше. У найдовшому в Україні (після Голопристанського на Херсонщині) районі Житомирщини — Овруцькому, ближчому до Білорусі, ніж до свого обласного центру. Селом Кам’янівка ми просто проїжджали. А звернули з дороги, щоб роздивитися оту несподіванку вуличної архітектури й дизайну. Килимок був не намальований, як здалося з вікна авто. І це заінтригувало ще більше.
