Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури.

(Продовження. Початок — в «УМ» від 18, 19, 26 січня та 2 лютого)

Пересічний виборець уже, мабуть, призабув численні анекдоти, які розійшлися, мов кола по воді, після «яєчного» замаху на Віктора Януковича в час його прем'єрства восени 2004 року. Недавно, коли в Україні з'явився курячий грип, автори анекдотів продовжили тему: це, мовляв, помста Януковича за той самий удар яйцем. А в самих «регіоналів», яких очолює Віктор Федорович, схоже, почуття гумору немає. Принаймні вони дуже жорстко відреагували на нову «яєчну» пригоду свого шефа.

Приїзд до української столиці срібного призера минулого чемпіонату Білорусі, «Кераміну» змусив глядачів вщерть заповнити трибуну маломісткого «Авангарда». А ще сотні три вболівальників спостерігали за матчем де прийдеться. На жаль, «Сокіл» своїх прихильників не потішив. Підопічні Олександра Сеуканда зазнають нових втрат у складі, та й фізична втома все більше дається взнаки. Але, як сказав після зустрічі український тренер, живої води й молодильних яблук для відновлення у нас немає.

Як заклинання лунає з вуст керівника Радбезу Анатолія Кінаха та деяких чільних вітчизняних дипломатів теза про те, що після «маякової війни» все буде вирішено полюбовно на українсько-російських переговорах. Пристрасті навколо маяків, які, всупереч численним рішенням кримських судів, Росія не бажає повернути Україні, ніби затихли до 13 лютого — Дня святого Валентина, на який заплановане засідання українсько-російської комісії щодо Чорноморського флоту. Традиційно «братня любов» між Києвом і Москвою дозволяє Міністерству оборони Росії порушувати українське законодавство, зокрема закон про допуск іноземних військ на територію України. Нагадаю, що будь-які перемовини Москва часто використовує для затягування часу не на користь Україні. Так, у середині 90-х, затягнувши переговори про розподіл флоту, Росія встигла підняти на більшості кораблів та флотських баз радянського ЧФ свої триколори. Об’єкти й кораблі, віддані тоді Україні, були розграбованi росіянами буквально «до ручки»: де не вдавалося «демонтувати» двері — вибивали дверні ручки і т. п. Пізніше, в період «розвинутого кучмізму», навіть підписані з позиції сили і на вигідних для Москви умовах Базові угоди щодо флоту між РФ та Україною не виконувалися.

— Юрію Віталійовичу, на момент вашого приходу в МВС, на Богомольця, 10 та й в облуправліннях зберігалася до непристойного велика кількість генералів. Ви почали скорочувати їх кількість. А якою є «лампасна» ситуація через рік? Я це питаю, бо вже на День незалежності генералітету в міліції знову побільшало. Потім був День міліції...

У статусі головного міліціонера України Юрій Луценко прийшов на зустріч із журналістами «УМ» уже вдруге. Але це інтерв'ю особливе одразу за кількома ознаками. По-перше, після набуття чинності політреформи урядовці набрали нової ваги. По-друге, на носі вибори, і керівникові МВС є що розповісти про їх обставини та цікавих «фігурантів». По-третє, на чолі Міністерства внутрішніх справ Луценко стоїть уже рівно рік, тож є привід підбити деякі підсумки. Двогодинна розмова, за словами самого міністра, пролетіла, мов одна мить. «Польовому командирові» Майдану, веселунові й баляндраснику Юрію Луценку здалося, що цього разу i він, i «УМівці» мало жартували. Висновок: пан Юрій за рік помітно змінився — він сам визнає, що вже майже став міліціонером. Тож і журналісти «допитують» його з «пристрастієм», як фахівця, а не як колишнього колегу.

Ми вже так звикли (ба, навіть ніколи й не відвикали) споживати телевізійну продукцію східних сусідів, що й далі сприймаємо її достоту за рідну. Очевидно, керівництво «1+1» на це й розраховує, підсаджуючи на чергові два тижні українських домогосподарок на серіальчик, який уже встиг полонити російських тіточок на каналі РТР. Певно, наші кволі патріотичні почуття мусить стовідсотково задовольнити вже сам той факт, що головну роль у цій багатосерійці виконує наш колишній співвітчизник, хвацький хлопчина із Нової Каховки Ілля Носков, який, чкурнувши в ніжному віці з рідної Херсонщини, таки підкорив омріяний Пітер.

Важко сказати, чи знає Володимир Путін, що партія імені його, улюбленого, бере участь у виборах до Верховної Ради України, але ця сама політична сила — «Партія політики ПУТІНА» — дуже розраховує на потужність іміджу господаря Кремля. Чому заповітне прізвище пишеться великими літерами? А це така хитрість. По-перше, чинний закон забороняє називати суб'єктів виборчого процесу іменами-прізвищами історичних осіб та людей, не представлених у партсписку.