Телебачення, звичайно, не найоптимальніше місце роботи для розумної людини, але вона цілком може прикрасити телеканал і дозвілля телеглядачів, якщо їй туди вдасться потрапити. Олексій Зотіков — етнограф, історик із чималим телевізійним стажем: Ukrainia в «Телеманії» на «1+1», «Дай п'ять» на телеканалі «ТЕТ», «Таємний світ» на Новому, цикл фільмів для проекту Національної кінематеки «Невідома Україна», між цими проривами в телеефір він коли по півроку, коли по півтора живе життям буквоїда в архівах і бібліотеках. А потім прагне візуалізувати і вербалізувати історію, до якої в буквах мало хто прагне долучитися. Зотіков — фабульщик, він змішує історію, географію, літературу, етнографію, а в центрі всього все одно ставить людину — і знамениту, і звичайну, яка знає усіх духів того місця, де живе. Новий проект Олексія, що нещодавно дебютував на телеканалі «Інтер», називається «Дорога додому» — це чотирнадцять 26-хвилинних фільмів про історичні регіони України: Полісся, Галичину, Буковину, Крим, Закарпаття тощо, — показаних із коліс, у форматі роуд-муві. Зотіков стверджує, що Україна — це окрема планета, і за аналогією з довжиною екватора Землі пообіцяв намотати 40 000 кілометрів по Україні, і розповісти нам усім про нашу країну. Важливо те, що це не чергова «туристична» програма — це авторський проект, культурологічний, історико-пізнавальний, публіцистичний, в якому автор і ведучий посилає абсолютно прозорий месідж: пізнання своєї країни є найбільш доступним шляхом самопізнання.

Буквально у ці вихідні всі телеглядачі мають завмерти біля телевізорів: показуватимуть таку «любов», що мильні опери відпочивають. У новому кліпі Павла Зіброва на пісню «Жене» його законна половина Марина Зіброва грає сімейну ідилію з гарячим прибалтійським хлопцем, красенем і підкорювачем жіночих сердець Іваром Калниньшем. У кліпі є все — і правдивий заміський будинок подружжя Зібрових, в якому знімали відео, і рожева шуба Fendi за 30000 доларів, і каблучка від Damiani, і танцівники Національної опери, і камерунські кози, які живуть у Зібрових за містом, і перегони двох красивих машин, і пристрасні поцілунки. Не буде там тільки Павла Миколайовича, напевне. Бо «худрада», яка спонтанно виникла на презентації кліпу в приміщенні Університету культури і мистецтв із друзів, преси і співчуваючих, несподівано постановила вирізати останні кадри кліпу, де Павло Зібров і Івар Калниньш, обидва у білих светрах і з пузатими келихами коньяку, миролюбно стоять біля каміна.

Співачка Ольга Крюкова, яка в цьому році значно модернізувала свій імідж і репертуар, вирішила першою відкрити шлюз святкового різдвяно-новорічного настрою. Перед нею встигли тільки універмаги і бутіки із новорічними вітринами. 14 грудня Ольга Крюкова запрошує на свій третій у житті сольник у Палац «Україна» — «Передчуття Різдва». Від початку кар'єри, пред'являючи собі і світові високі вимоги, тепер уже як досвідчена перфекціоністка Ольга готує концерт за принципами фірмового шоу, де кожне «лыко в строку». «Якщо російські співаки кажуть, що вони привозять нову програму, то це правда відсотків на 30, у «Передчутті Різдва» — 99% нового матеріалу, — розповідає співачка. — Це не набір пісень, а цілісна програма, для якої кілька творів написано спеціально». Як завжди у Ольги Крюкової, на концерті тільки живий звук і поліглотичний ухил: цього року її репертуар уже шестимовний — додалася іспанська. Музичний супровід теж змінився, оркестр «Алекс Бенд», солісткою якого Ольга залишається, цього разу замінить група «Юніті» — оркестрові аранжування в новій програмі поступилися сучаснішим, моднішим, складнішим технічно.

Минулого тижня в Будинок художника, який сьогодні має статус ледь не реакційного приміщення — в актуальному культурному житті він участі майже не бере, — стікалися найцікавіші зразки київської богеми. Людей у костюмах у залі слід було шукати з пристрастю, бородаті, волосаті, пірсингуваті, дивакуваті, химерні, просунуті — цього добра навалом, у костюмі, правда, з демократичним гольфом, на виставку прийшла тільки одна людина — олігарх Віктор Пінчук. Але цю костюмну невідповідність Віктору Михайловичу пробачили — адже він за все це платив. Поки що виставка сучасного українського мистецтва «Перша колекція», яку склав у барвисту панораму куратор Олександр Соловйов, — перша ластівка українського приватного Музею сучасного мистецтва, фундатором якого і виступив народний депутат Віктор Пінчук, відомий ще й як грамотний колекціонер живопису. Більшу частину виставки, на якій представлені роботи 50 провідних сучасних українських художників, Пінчук купить оптом для свого музею, але на вернісажі сказав, що поки не визначився із конкретними полотнами та інсталяціями. Напевне ж, за нього це зроблять найкращі консультанти. До роботи над створенням музею сучасного мистецтва Віктор Пінчук, як завжди, залучив іноземних фахівців — експертами виступають відомий російський галерист Марат Гельман та французький куратор Ніколя Бурріо.

Розгорнуту минулого тижня в Національному художньому музеї виставку «Відкрита книга» ні в якому разі не слід розглядати як списування книжки у розряд музейних раритетів, до яких у повсякденному житті нікому немає діла. Навпаки, це тенденція до актуалізації «книжкового питання» в умах сучасників, до вписування видавничого продукту в мультикультурний синтез. Її ще можна розглядати як рекламу книговидання і культури книгочитання загалом і як нетрадиційну піар-кампанію харківського наукового видавництва «Акта» зокрема. Місце ще й прозоро натякає на те, що в книжці не тільки є що почитати, а й на що подивитися.

Не заздрю я тим, хто хворіє на фешнманію. Їх календарний рік щільно розграфлений тижнями прет-а-порте в Мілані, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Ріо-де-Жанейро. А є ж іще невідворотні, як новорічна ялинка, откутюрні дефіле... А як розірватися між двома континентами, коли випадково чи зумисне модні покази збігаються в часі й «розбігаються» в просторі, правда, буває, що і в просторі також трапляються накладки, як у Москві — цієї осені російський тиждень моди (RFW) і московський (MFW) проходили одночасно. І тільки в Києві «Сезони моди» костюм— монополіст на ринку моди, це єдиний регулярний представницький Тиждень прет-а-порте, на якому українські дизайнери системно демонструють свої професійні здобутки і креативні здібності.

Учора новий експоцентр на Броварському шосе вилікувався від модної лихоманки, after-party тринадцятого за рахунком українського тижня прет-а-порте «Сезони моди» з дизайнерами, моделями, організаторами, байєрами, журналістами поставило жирну крапку на весняно-літній темі 2004 року. З павiльйонiв вивiтрюється запах кави, яким генеральний спонсор «Nescafe Gold» чотири днi бесперебiйно стимулював шанувальникiв i творцiв моди. Тепер довгими зимовими вечорами дизайнери уявлятимуть наступну осінь і зиму, що більше відповідає сезонному настрою, ніж конструювання міні-мікро-шортиків під завивання жовтневої завірюхи.

Приїзд справжньої зірки світового кіно і великої актриси Софі Лорен справедливо сприймається у Києві як сенсація. І мало хто, крім справжніх кіноманів, знає, що це вже «друге пришестя» зірки в нашу вітчизну. Вперше Софі разом із Марчелло Мастроянні навідалася в Україну в 1969 році, коли Вітторіо де Сіка знімав фільм «Соняшники». Тож через 34 роки у Києві зірку зустрічали символічними соняшниками — в аеропорту директор «Молодості» Андрій Халпахчі з букетом соняшників, на прес-конференції подарували килимок-панно з цією сонячною культурою.

Час від часу в театральному житті таки трапляються події, які викликають ефект соціального очікування. Недавно так чекали сиквел «Варшавської мелодії» з Адою Роговцевою, потім сімейну виставу Хостікоєвих-Сумських «Сеньйор із вищого світу», а зараз театральна публіка заінтригована листопадовим ювілеєм режисера Ігоря Афанасьєва «Три ...під пятдесят», до якого він готує три свої вистави.