Минулого тижня у столичному Кловському ліцеї відбулася презентація книжки відомого дитячого письменника Януша Корчака «На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться», створеної у 1920-х і цього року вперше видрукуваної українською мовою у видавництві «Дух і Літера». Перекладач «Молитов», поет, постiйний автор «УМ» Олександр Ірванець має педагогічну освіту, у нього за плечима вісім років учителювання. «Корчак завжди був у моєму «пантеоні», — розповідає Олександр. — Це мислитель і тонкий поет, і я вважаю, що подальша польська поезія має в основі його філософію». «Молитви» — це близько двадцяти поезій у прозі, у яких педагог і письменник, а радше дбайливий садівник у винограднику людства, перевтілюється то в бунтівника, то в старого, то в легковажну жінку, то в хлопчину — у пошукові Того, хто є Батьком для всіх. «Таємничі нашепти душі, що вона їх сама собі повідає, нанизав я на сюжети молитов. Знаю, що всяке творіння мусить собою до Бога й від Бога до себе увесь світ пронизати. Знаю. І від того маю я певність: Ти мені допоможеш, Боже», — така коротенька Корчакова передмова до цієї збірки.

Слово «толерантність» означає єдність у різноманітті. Організатори двотижневого табору національних громад «Джерела толерантності», який цього року вже вдруге відбувся в Україні, всім устроєм таборового спільного проживання поставили перед дітьми питання: що об'єднує розмаїття народів і що роз'єднує людей за національною ознакою? Участь у таборі, що розмістився поблизу містечка Хуст у полікультурному Закарпатті, взяли близько 140 дітей від 17 національних громад (у тому числі група українців) — вірмени, кримські татари, румуни, євреї, угорці, греки, болгари, поляки, литовці, татари, росіяни, німці. Кожен новий день вони проживали національним життям того чи іншого народу, знайомлячись таким чином з традиціями й особливостями кожної національності і переконуючись: багатство культур, релігій і мов — це безцінний дарунок світові, який потрібно зберегти. Діти відчули: роз'єднує людей зло, об'єднує нації — людяність.

«Я вірю, що прийде час, коли щороку на початку січня, у переддень Переяславської угоди, ми проводитимо історичні семінари, а після цього ставитимемо в церкві свічку за упокій мільйонів людей, які загинули від наслідків цього акту», — сказав один iз переможців конкурсу школярських та студентських робіт на тему «Що принесла Переяславська рада Україні», студент iз Миколаєва Олександр Портнов. Нагородження переможців цього конкурсу, організованого видавництвом «Смолоскип» за підтримки подружжя Соколиків iз Канади, відбулося нещодавно у столичному Будинку вчених.

Зошит із записами послань і листів владики Андрея довгі роки був «утаємничений» під заголовком «Щоденник українських буржуазних націоналістів» у фонді «Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях» Київського Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України. Отож для дослідників історії УГКЦ, спадщини митрополита і ІІ Світової війни він упродовж десятиліть був недоступний. Випадково натрапила на ці записи співробітниця Інституту юдаїки Жанна Ковба, працюючи над дослідженням «Рабини і греко-католицькі священики в роки Голокосту». І впорядкувала нову книгу — «Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали. 1941—1944» (Київ: Дух і Літера, 2003), де вміщено невідомі досі матеріали з історії Української греко-католицької церкви у період нацистської окупації, оригінали послань Андрея Шептицького, записані його секретарем отцем Володимиром Грицаєм, відомості про організаційну структуру виконавчого управлінського органу УГКЦ — Митрополичого Ординаріату. Ці документи свідчать про те, що Андрей Шептицький був надзвичайно сильним лідером нації, міг керувати громадою, давати лад церковній організації та висвячувати священиків у часи жорстокої війни.

Слово «голодомор» або «голод 1932—33 років» у текстівках експозицій обласних, тим паче районних краєзнавчих музеїв усе ще не з'являється. Немає й оцінки цієї трагедії сучасними вченими. Натомість цілі зали присвячені не зовсім українській історії, скоріше радянській: «Великій Жовтневій», «Великій Вітчизняній», «успіхам колективізації». На музейних стендах досі живе СРСР: цитати Леніна і Маркса, фото молодих усміхнених передовиків і передовиць, делегатів колгоспних з'їздів, комуністів; радянські нагороди, почесні грамоти...

Про те, що казкою можна лікувати дитячі душі, зранені війною, злиднями, сирітством, Василь Сухомлинський вперше дізнався з творів Януша Корчака. І своїх вихованців він вів «на уроки» до лісу, на берег річки чи до таємничої печери, де разом із ними складав оповідки про справедливість і перемогу добра над злом.