Про чотири дні «Сезонів моди», які закінчилися в цей понеділок, а точніше у середу, бо після показів у Міжнародному виставковому центрі ще були два шоу-руми в Подільському універмазі, залишилася яскрава купка запрошень на покази (я їх обожнюю), непереможне бажання будь-що придбати сумку з колекції Ірини Каравай і обов'язок написати в рідну газету, як це було.
А було це так... У великому і діловому приміщенні виставкового центру натягли чорний прямокутник залу, проклали довгий язик подіуму з якогось новомодного будівельного матеріалу і поставили чотири ряди стільців, у так званому фойє встановили круглу стійку з кавовими автоматами Nescafe Gold, а перед входом у кожний зал і за лаштунки подіуму «вкопали» суворих охоронців. І всі найяскравіші метелики світського Києва полетіли на престижний вогник дизайнерської моди. Якщо раніше я для себе розмежовувала український тиждень прет-а-порте на покази дизайнерів першої і другої категорії, як жорстоко це не звучить, то сьогодні поділ на «групи» і «фракції» відбувається за багатьма критеріями і геометрія вітчизняного фешн-бізнесу стала набагато вигадливішою. По-перше, я виділила «групу товаришів», які маніакально точно і жорстко ставляться до стилістичної і концептуальної єдності своїх колекцій — жодної випадкової речі, жодного стороннього аксесуару, жодного невідповідного елементу.

Навесні завжди хочеться кудись за горизонт. Може, в Цюріх, може, в Амстердам-Будапешт, і вже напевне в Париж. Але в квітні можна не виїздити за прикордонні стовпці, а спокійно залишитися у Києві, або поїхати в Харків, Львів, Дніпропетровськ, Донецьк чи Одесу і там ви застанете якщо не Париж, то Францію точно — із 1 по 30 квітня у нас проходитимуть Дні французької культури. Мовою дипломатів, якою дуже добре володіє Посол Франції в Україні Філіп де Сюремен, це звучить так: «Напередодні вступу до ЄС нових членів ми хотіли показати, яким важливим партнером є для нас Україна».

Учора Олександр Гапчук поставив переконливий знак оклику в чотириденному модному марафоні «Сезони моди», який захопив і передвихідну п'ятницю, і весь уїкенд, і важкий день понеділок. Але ті, хто пожертвував вихідними, зробили хорошу «інвестицію» в свій образ сезону осінь-зима-2004-2005. Серед дам, що прискіпливо ставляться до моди і не бажають пропустити бодай найменшої тенденції, хочеться відзначити героїчних екс-голову Держкомпідприємництва Олександру Кужель, першу леді Києва Людмилу Омельченко, мистецтвознавця Наталю Кривуцу, дружину телешоумена Іллі Ноябрьова Світлану, які були присутніми практично на всіх показах.

Український кінематограф усе більше перетворюється на пантеон, останні великі покидають цей світ, перетворюючись на легенду ще за життя, а нових великих вітчизняна кіноіндустрія не видає. У середу після тривалої хвороби на 67-му році життя помер народний артист України, лауреат Державної премії ім.Довженка Борислав Брондуков.

«Весна прийде, весна вгамує» — хіт Скрипки актуальний ще й досі, тільки чи вгамує? Більше скидається на те, що весна тільки розпалює бажання, у тому числі й бажання рядитися в нові строї, оновлювати життя і гардероб, кавовий маршрут і супутників-співрозмовників. Якщо восени сезонні дефіле слугують більше за терапію, то навесні намагання «змінити шкіру» — це звичайне дитяче мавпування природи. Торгова марка VD-one поспішила першою відкрити модний сезон-2004, і влаштувала в клубі «Сейф» вечірку-показ нової колекції чоловічого одягу. Звичайно, ті, хто не потрапили на показ, втратили багато — насамперед задоволення від блискучого шоу, поставленого хореографом Дмитром Коляденком і показаного хлопцями із балету «Арт-класік», але з точки зору прагматичності ніхто не постраждав — нова колекція уже висить у фірмових магазинах.

Володимир Яворівський, Анатолій Погрібний, Дмитро Павличко, Михайло Косів зібрали в середу в УНІАН прес-конференцію, щоб, за їхніми словами, прорвати інформаційну блокаду навколо ІV позачергового надзвичайного з'їзду НСПУ, який відбувся 27 лютого в Києві і підтвердив повноваження голови Спілки письменників Володимира Яворівського. Справді, подія ,не тільки важлива, а й скандальна, парадоксальним чином «не зацікавила» більшість українських медіа — ні телеканали, ні газети, ні радіо навіть не обмовилися про факт проведення з'їзду. Це, як мінімум, не професійно, а як максимум — приховування інформації від громадян своєї країни. Як зізнався мені колега з однієї загальнополітичної газети, якого редакція відрядила написати інформаційний — мінімум емоцій — матеріал, у номер його не поставили — Адміністрація не веліла й словом згадувати про письменницький бунт проти влади. А раз у ЗМІ нічого не було, особливо в теленовинах, то й події, вважай, теж не було.

У суботу, 27 лютого, 943 голосами «за» при одному «проти» й двох «утримався» ІV позачерговий надзвичайний з'їзд Національної спілки письменників України підтвердив повноваження голови Спілки Володимира Яворівського і всіх керівних органів НСПУ, обраних на минулому з'їзді. А проти «законної» голови Наталі Околітенко, легітимність якої двічі «підтверджував» Святошинський районний суд, вуличне зібрання літераторів запропонувало порушити кримінальну справу.

Церемонія вручення призів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» стабільно нагадує мені професійне свято, скажімо День видавця і письменника. На «Книжці року» можна призначити ділову чи душевну зустріч із тим, кого давно не бачив, і навіть якщо не призначаєш, завжди зустрінеш старих знайомих, а потім проходження по фойє, розкланювання, обійми, корпоративні гуртки. Ось прийшла в четвер у філармонію на чергову, п’яту, «Книжку року» елегантна і стрімка Ірен Роздобудько, крім написання романів, вона редагує ще й популярний журнал «Караван історій-Україна», тому має виглядати. Ось Юрій Винничук, у нього непроникне обличчя і погляд поверх голів, ніби виглядає із натовпу когось, хто апріорі тут не може бути. Біля дзеркала — Софія Майданська і Людмила Таран. Мигає по фойє світлий палантин директорки видавництва «Основи» Валентини Кирилової. На всі боки розкланюється Леонід Фінкельштейн. У Володимира Цибулька стабільно цікавий співрозмовник — мобілка, він і тут, і десь деінде. Ось Марія Матіос, яка за останні два роки видала 7 (!) книжок, питаю, що вона очiкує вiд акцiї: «Жодного року мої книжки не висувалися на «Книжку року», отже, мене в цій «Книжці року» не існує. Я приходжу щороку сюди просто поспілкуватися з людьми, яких я не бачу цілий рік. Один раз «Фуршет» був на якійсь надцятій позиції. У мене, ви знаєте, за два роки — 7 книжок, і мене у цій акції не існує. Так що я — письменник-невидимка сьогодні». Буває. Президент рейтингу «Книжка року» Костянтин Родик при краватці-метелику роздає останні розпорядження і кожному новому гостю, хто підходить привітатися, каже: «Не відходь, постій тут, є справа». Я відзначаю, що письменників все-таки менше, ніж раніше, і це якось впливає на загальну демократичність атмосфери, зате питома маса поважних джентльменів у костюмах і краватках значно збiльшилась. Одне з двох: або письменники замаскувалися в костюми, або змінився контингент учасників «Книжки».

Найголовнішою новиною зі світу українського фешн-бізнесу є та, що вітчизняні дизайнери активно зайнялися корекцією демографічної ситуації. Бебі-бум, про який писала «Україна молода» наприкінці минулого року, переріс у масове явище — стали мамами і татами дизайнери Оксана Тимоніна, Айна Гассе, Людмила Бойко (модний дім «Соланж»), Марія і Руслан Костельні (у них двійня — Остап і Дем'ян), Олександр Гапчук, організатори «Сезонів моди» Ірина Данилевська та Володимир Нечипорук стали, пробачте, бабусею і дідусем — у них народився онук Кирило, чекає дитину Юлія Гуральчук. Просто мода якась. Через цi приємнi турботи кілька дизайнерів тимчасово зійшли з дистанції українського тижня прет-а-порте, але дехто вже знову в шерензі — наприклад, львівські дизайнери Марія і Руслан Костельні (ТМ KOSTEL'NI) не тільки покажуть осінньо-зимову колекцію на 14-х «Сезонах», що пройдуть 19—22 березня, а ще й встигли два місяці тому відкрити свій відділ у столичному Подільському універмазі. Попри все, тобто попри зламану ногу, львів'янка Оксана Караванська теж не збирається пропускати «Сезони».

Головна інтрига, яка тримала в напрузі останні півроку увесь цвіт мистецтва України, розв’язалася 17 лютого. Шевченківський комітет на довгому і виснажливому засіданні визначився із кандидатурами 5 лауреатів, гідних найвищої національної премії імені Тараса Шевченка за 2004 рік. Офіційно імена лауреатів не називають аж до підписання відповідного Указу Президента, кажуть, що за всю iсторiю Шевченківського комітету ще жодного разу не було прецедентів, щоб Президент чи Генсек коригував рішення поважних і авторитетних членів комітету, але традиція «помалкувати» до президентського указу все ж зберігається.