Монте-Карло з його вузькими вуличками відоме у світі автоспорту з двох причин. По-перше, тут відбувається етап «Гран-прі Монако», в якому найчастіше перемагає той, хто на старті має поул-позішн. А по-друге, у столиці князівства Монако «прописані» практично всі пілоти «Формули-1», бо в такий спосіб вони платять менше податків зі своїх «шалених грошей».

До позавчорашнього дня російський клуб лише раз грав у фіналі єврокубкового турніру — у 1972 році московське «Динамо» з нашим Йожефом Сабо у складі поступилося шотландському «Рейнджерс». Інший московський клуб — ЦСКА — цього року став єдиним із клубів пострадянського простору, який у «новітні часи» спромігся вийти до єврофіналу. І армійці зробили це — взяли Кубок УЄФА. Причому в особливо несприятливих умовах — на рідному стадіоні команди-суперниці, лісабонського «Спортинга».

Вшанування харківського «Локомотива», який у цьому сезоні вже сьоме «золото» чоловічої Суперліги поклав у Кубок України, стало вже звичною справою для слобожанських шанувальників волейболу. Цей клуб не лише за грою, а й за організацією сьогодні й близько не має конкурентів «у своїй вітчизні». Утім цього разу свято на універсальній арені залізничників вийшло за усталені рамки. Враховуючи, що в нас «волейбол не футбол», приїзд до Харкова міністра у справах молоді та спорту Юрія Павленка — приємний факт, який дозволяє сподіватися, що нова влада житиме не одним ігровим видом спорту.

Останні чотири матчі 26-го туру дали підстави ще раз замислитися над глобальною проблемою сучасного футболу. Гри для публіки стає дедалі менше, а успіху частіше досягають команди, які сповідують принцип, абсолютно протилежний видовищному футболу минулого століття. Тепер команди прагнуть виграти, пропустивши менше за суперника, а не забивши більше! А оскільки це дає результат (пригадайте перемоги «Порту» в Лізі чемпіонів чи збірної Греції на Євро-2004), то модну тактику беруть на озброєння по всій Європі. І чим нижчий клас виконавців, тим неприємніше спостерігати за торжеством зовні безвинної тактики «від оборони».

У футбольних колах ці місця у турнірній таблиці давно вже (і справедливо) називають «болотом». Попереду ще чотири тури і понад місяць національного футболу з його усіма особливостями, а п'ятірку команд вже безнадійно «засмоктало» у славнозвісну «середину турнірної таблиці», з якої немає виходу ні нагору, ні донизу. Здавалося б, що це — ідеальний шанс для тренерів у ситуації безвідповідальності за результат готуватися вже до наступного чемпіонату, перебуваючи у спокійному стані творчого пошуку. Оскільки всі як один із теперішньої «багнюки» — «Таврія», «Металург» (З), «Металіст», «Арсенал» і «Кривбас» — пообіцяли своїм прихильникам «ось уже в наступній першості...» Ну, ви зрозуміли, у майбутньому ці команди не виключають, що боротимуться за місця в єврокубках.

Українські вболівальники хокею ще під час чемпіонату світу через інтерв'ю з гравцями збірної України відчули, що підопічні Олександра Сеуканда рішуче налаштовані поставити владоможцям питання руба щодо проблем улюбленого виду спорту. Річ у тім, що, починаючи від Валерія Борзова, який за часів свого керівництва профільним відомством не відніс хокей до «перспективних», і продовжуючи його наступниками, котрі знаходили популярній грі місце у п'ятому десятку олімпійських видів, самі хокеїсти звикли чути лише обіцянки-цяцянки. Утім, як виявилося, «звикли» вони не остаточно, бо більш ніж прозоро натякнули, що поєдинки в Інсбруку можуть стати останнім в історії перебування «синьо-жовтих» у елітному дивізіоні.

В ігрових видах спорту ціннішою завжди вважалася перемога в чемпіонаті, а не розіграші кубка. І не треба бути фахівцем, щоб зрозуміти: першою тривалу турнірну дистанцію долає більш стабільна й класна команда, створити яку значно складніше, ніж колектив із славнозвісним «кубковим» характером. У поточній баскетбольній першості України (йдеться лише про чоловічий чемпіонат — у жіночому ситуація протилежна) сенсацій вистачало. Так, справді, завдяки прогресу «хімічних» команд із Південного та Сум у суперлізі з'явилася чи не найбільша інтрига за останнє десятиріччя. Утім варто нагадати, що визнані лідери попередніх сезонів — БК «Київ» та «Азовмаш» — не просто вели перед удома, хай навіть допускаючи іноді збої, а й паралельно досить успішно виступали в Євролізі ФІБА, і в потрібний момент кияни та маріупольці перервали безпрограшні серії «Хіміка» та «Сумихімпрому». Переможні «спалахи» цінні своєю тривалістю, тож навряд чи можна вважати справедливим той факт, що клуб, який набрав у виснажливій гострій боротьбі найбільше очок, офіційно стає лише переможцем регулярної першості, а не чемпіоном.

За що мільйони людей полюбляють футбол? Якщо відкинути привабливу субкультуру цієї гри з її пивом і можливістю «відводити душу» на трибунах, то суть зведеться до голів, які завжди є «маленьким дивом», та непередбачуваності результатів. Оскільки прихильників цього виду спорту називають уболівальниками, то без використання медичної термінології тут, вочевидь, не обійтися. З цієї точки зору, чемпіонат України — пацієнт, який є безнадійно хворим, бо причину його занедужання не встановлено.

Другий день поспіль футбольна Голландія у розпачі. Спочатку ПСВ пропустив від «Мілана» гол на 91-й хвилині, через що не потрапив у фінал Ліги чемпіонів. А позавчора АЗ iз Алкмаара перекреслив сподівання Мірчі Луческу на те, що «Шахтар» програв майбутньому володарєвi трофея, коли дозволив Мігелю Гарсії зі «Спортинга» забити гол на 122-й (!) хвилині другого півфіналу. У основний час підопічні Ко Адріансе виграли з таким самим рахунком (2:1), з яким поступилися в Лісабоні. На 18-й хвилині додаткового часу захисник «АЗів» Ялінс забиває, здавалося б, «золотий» гол після розіграшу кутового. Але він же разом з колегами по амплуа прогавив португальського гравця після такого самого навішеного стандарту...

Підсумок протистояння в другій півфінальній парі Ліги чемпіонів — це наочна ілюстрація того, що у футболі часто панує несправедливість. Важко назвати вихід «Мілана» у фінал просто торжеством сучасних тенденцій до прагматизму. В Ейндховені господарі поля зробили все, щоб основні конструктори атак «россо-нері» — Шевченко, Пірло і особливо голландець Зеєдорф (його важко звинуватити в любові до земляків з ПСВ, бо він виходець із «ворожого» «Аякса») — перетворилися на «мертвих бджіл, які не гудуть». Епізодичні «прориви» Кака не могли компенсувати беззубості міланської атаки. При цьому підопічні Гуса Хіддінка раз по раз красиво й натхненно наближалися до володінь бразильського голкіпера Діда. Команда концерну «Філліпс» ні в чому не поступалася фаворитам і навіть, на відміну від протистояння на «Сан-Сіро», досить швидко реалізувала один із численних гольових моментів, перервавши «суху» серію «Мілана» з 4-го туру групового турнірну.