Зі співачкою Юлією Лорд зустрічаємося у затишному кафе на Подолі. Для розмови з «УМ» Юля відірвалася від роботи над новим альбомом, яким збирається заявити про себе на всю Україну. Поки що в ротації фігурує єдиний її кліп — «Бонні і Клайд».
Другого грудня «український Лувр» віддали в руки японцям: із 133 учасників міжнародного архітектурного конкурсу на кращий проект комплексу «Мистецький арсенал» журі віддало перше місце роботі японського бюро «Арата Ізозакі».
До редакції «України молодої» надійшло звернення від трудового колективу «Національного центру Олександра Довженка», працівники якого б’ють на сполох: їхнє підприємство хочуть незаконно ліквідувати, а гру провадить не хто інший, як сам міністр культури і туризму Василь Вовкун зі своїми людьми. 6 листопада до Центру Довженка на вул.
22 листопада у кіпрському Лімасолі 11–річна Вікторія Петрик із села Нерубайське Одеської області взяла друге місце на дитячому Євробаченні — 2008 драйвовою піснею «Матроси». На 19 балів її випередили троє наймолодших учасників конкурсу грузинське «Бзікебі» («Оси») з дуже дитячою пісенькою про бджілок «Бзз». Третє місце виборола Егле Юргаїтіте з Литви (103 бали).
Режисер–документаліст Сергій Буковський, який зняв фільм про Голокост, за тему Голодомору взявся не з міркувань, що коли робиш фільм про вічне і робиш це професійно, то автоматично приречений на успіх. Вінки слави і щирі подяки від сильних світу сього його не цікавлять. Документальний фільм «Живі» робив для того, щоб і в Україні, і в Європі люди зрозуміли, що померлі в 1932—33–х роках залишились із нами, а ті, які дивом вижили і залишилися людьми, — це біографія всієї України. Творець фільмів «Завтра свято», «Війна. Український рахунок», «Назви своє ім’я по буквах», продюсером якого був Стівен Спілберг, радить вдивитися в обличчя бабусь і дідусів, які пережили пекло 33–го, поки не пізно. І задуматися про те, щоб ніколи не дати зробити з собою щось подібне.
«Подивись у вікно. Серце повне сліз. Хто я такий? Хто в тебе повірить? Не можу більше чекати. Навчіть мене виживати. Я так хочу. Народитися знову», — кричать на повну горлянку модні підлітки з екрана в одній з кімнат PinchukArtCentre, яку облаштували під Projekt Room. Це одна з трьох частин проекту «Мрійники» харківської групи SOSка, в яку входять Микола Рідний, Ганна Кривенцова і Сергій Попов.
Шукати квартиру херсонського художника В’ячеслава Машницького, яку він облаштував під перший в Україні музей сучасного мистецтва, виявилося досить кумедно. Про нього по всій Україні ходять чутки не один рік, а в Херсоні своїх унікумів чомусь ігнорують. Триматися за живіт від власного реготу мені довелося вже на початку розвідки під назвою «Де тут у вас музей сучасного мистецтва».
Коли прогуляєшся Херсоном, здається, що тут із мистецтвом, а тим паче contemporary art, геть скрутно. Але ж знайшли там провокативного художника Стаса Волязловського, який нині продається в Москві й за угодою з галереєю «Реджина» не має права зв’язуватися більше ні з якими арт–інституціями. Тут щороку проводиться ще й фестиваль футуризму, а це вже «не шо лібо как».
«Продали всі книжки про депресію і страх. Найбільше залишилося ніжності», — чую краєм вуха обривок розмови дівчат–продавчинь, проходячи повз стенд видавництва «Свічадо» на Одинадцятому книжковому ярмарку «Медвін: Книжковий світ — 2008», що проходив із 6 по 9 листопада в експоцентрі «Спортивний» Національного університету фізичного виховання і спорту. Це друга за масштабністю книжкова виставка в Україні після львівського Форуму видавців. Незважаючи на економічну кризу, на відсутність масової реклами і невелику кількість цікавих презентацій, «Медвін» пройшов успішно і втішно для видавців та письменників.
Кіно, як мікроби. Той, хто «підхопив» його одного разу, жити без нього вже не може. Винахід «рухомих малюнків» назавжди заворожив частину населення, і одні пішли вчитися професії, щоб отримувати задоволення і за це задоволення отримувати ще й гроші, а інші — все життя знімають без винагороди. Суто заради задоволення. За радянських часів студії аматорського кіно були чи не в кожному великому місті, зараз і на професійний кінематограф грошей не вистачає. Але ентузіасти все одно є, вони на зло розкрученим кіношникам на брак грошей не скаржаться, ідеї з них фонтанують, тому й знімають на рік по декілька фільмів. Любительських. І студії мають, і фестивалі проводять. На одному з них «УМ» побувала, щоб переконатися: доки живуть аматори, кіно було, є і буде.
