Iржаві з середини, але причепурені ззовні — так можна охарактеризувати сьогоднішній стан київських мостів. Проблема настільки актуальна, що навіть фахівці (з «Мостобуду», «Київгенплану» та «Укрінвестекспертизи), які зазвичай не люблять згущувати фарби, не витримали і зібрали прес-конференцію. Що цікаво, традиційного «плачу Ярославни» на тему «немає коштів», журналісти там не почули. Як каже головний інженер проектів «Київсоюздорпроект» професор Георгій Фукс, проблема в іншому: навіть за умови, що знайдеться достатня кількість грошей на капітальний ремонт мосту, зупинення його (бодай в один бік), призведе до великих заторів. Сьогодні, наприклад, по Московському мосту, який розрахований на 60—64 тисячі авто за добу, проходить 115 тисяч машин, а в годину пік і того більше. Тобто конче необхідно будівати новi мости i капiтально ремонтувати старi. Як наголошує Георгій Фукс, потрібен саме ремонт, а не «косметика», як це було з мостом Патона. «Там зняли тільки трамвайні лінії, поклали новий афальт, а потрібно ж замінити всю верхню плиту. П'ять років тому ремонт моста Патона оцінювали в 200 мільйонів гривень, на сьогодні — ще більше. Якщо нічого не почати робити зараз, наші мости просто не витримають відведеного їм терміну», — запевняє фахівець.

Один мій знайомий, родом із Вінницької області, приїхавши кілька років тому на роботу до Києва, захоплено розповідав, як у столиці багато цікавого, скільки є різних виставок та концертів, які можливості кар'єрного росту тощо. І ось тепер досхочу находившись по виставках та концертах, а також наїздившись у метро та маршрутках у годину пік і надихавшись вихлопними газами найрізноманітніших іномарок, він ніяк не може дочекатися вихідних, щоб поїхати до рідного села.

Минуло рівно чотири місяці після обвалу квартирної «піраміди», і розчарування обманутих борців за свої права лише посилюється. Руки опускаються. Наприкінці минулого тижня на чергових зборах інвесторів «Еліти» пішла у відставку ініціативна група будинку по вулиці Отто Шмідта, 34-42 - того самого, який (єдиний із усіх об'єктів) частково збудований, у якому найбільше подвійних-потрійних продаж (а відповідно - в цьому домі «прописана» майже половина всіх жертв квартирних шахраїв). І з якого, власне, почалося викриття афери «Еліти-Центр» та боротьба за справедливість.

Новий мер Києва Леонід Черновецький укотре потішив журналістів оригінальними заявами. Цього разу він поділився з мас-медіа грандіозними планами щодо ощасливлення знедолених мешканців столиці, змушених ділити місто з мільярдерами-чиновниками та мільйонерами-підприємцями. Міський голова наполягає на запровадженні доплат для бідного населення (яке існує на зарплату чи пенсію, нижчу від прожиткового мінімуму) за шкідливість проживання поруч із багатими.

«Що, прийшли на клоунаду подивитися? Ото краще б у цирк квитки купили», — напівжартома-напівобурено коментує не відомий поки що київський депутат, пропускаючи поперед себе вервечку журналісток. Ми в такому ж тоні відповідаємо, що зараз іще є хоч якийсь вибір, а от коли сезон у цирку закриється, то вже хоч-не-хоч тільки сюди доведеться. Депутатові чомусь стає дуже смішно, і на початок другого засідання новообраної Київради він влітає геть побуряковілий, втираючи сльози від реготу.

Доля стародавнього будинку, який виходить вікнами просто на Софійський собор, не вирішена й досі: три дні тому головний архітектор Києва Василь Присяжнюк відмовився дати остаточне погодження проекту реконструкції споруди, відправивши замовника — КП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» — з'ясовувати історичну та архітектурну цінність старенької двоповерхівки. А вже потім архітектори будуть вирішувати, що саме невдовзі з'явиться на місці будинку, на Софійській, 20/21 — черговий скляний монстр або ж акуратний будиночок, витриманий у стилі минулої епохи. Але спочатку треба розібратися, чи мають право замовники взагалі змінювати сьогоднішній вигляд споруди, за збереження якої відчайдушно борються деякі громадські організації та мешканці сусідніх будинків. Адже по місту ходять чутки, що з непоказного балкончика саме цієї будівлі колись виступав Михайло Грушевський, проголошуючи Третій універсал Центральної Ради про незалежність України...

Про те, що промисловi пiдприємства треба виносити iз центру мiста, останнiм часом говорять усi — просто зволiкати вже нiкуди. Земля у Києвi на вагу золота, то й залишати дорогоцiннi гектари пiд димучими трубами якось не по-господарськи... «У жоднiй європейськiй столицi свiту в центрi мiста промислових зон немає, це очевидно, — заявив голова секретаріату Президента Олег Рибачук. — І тут не треба бути особливим туристом чи займатися євроiнтеграцiєю. Було проанонсовано, що i в Києвi буде те ж саме». Позитив у деiндустрiалiзацiї мiста вбачає i спiкер парламенту Володимир Литвин. Тому немає нiчого дивного у тому, що деякi проекти, представленi в суботу на розгляд Президента, Прем’єра та Голови Верховної Ради i столичного керiвництва, передбачали забудову територiї, яку сьогоднi займають фабрики й заводи.
Одна з пропозицiй стосується реконструкцiї кварталу, обмеженого проспектом Перемоги, вулицями Чорновола, Павлiвською, Золотоустiвською та Жилянського. Як розповiв «УМ» архiтектор Олександр Русiн, якщо проект погодять на мiстобудiвнiй радi, на мiсцi тютюнової фабрики може з'явитися багатофункцiональний комплекс, офiсний центр та сучаснi житловi будинки, а замiсть хлiбобулочного комбiнату виросте житловий квартал.

Археологiчні дослiдження старовинного фундаменту Десятинки, якi почалися влiтку цього року, хоч ненадовго, але заспокоїли противникiв вiдбудови на Старокиївськiй горi чергової культової споруди. Адже поки дослiдження не закiнчаться, там нiхто нiчого не збудує. Поява на мiсцi розкопок екскаваторiв, якi посилено рили землю, та вантажiвок, якi щодня вивозили тонни грунту за мiсто, пояснювалась дуже просто — щоб дiстатися до «того самого» камiння, треба було розчистити мiсце вiд смiття. А його, як розповiв начальник Головного управління охорони культурної спадщини КМДА Руслан Кухаренко, назбиралося немало, тож науковцi звернулися за допомогою до будiвельникiв. «Ви б тiльки бачили, в якому жахливому станi був фундамент Десятинної церкви! Пiсля вiйни там зробили смiттєзвалище, куди звозили будiвельне смiття, i рештки вiд розборки з Хрещатика укрили територiю метровим шаром. Згодом його закатали в асфальт i виклали камiнцями, буцiмто це i є справжнiй фундамент, —розповiдає пан Кухаренко. — У 80-тi роки ще пiвметра бетону туди загатили, знову навалили смiття i вимостили викладку до ювiлею Києва. Таким чином, справжнi залишки церкви лежали на глибинi пiвтора—два метри».