«У ті часи далекі, тепер майже билинні» мені подобалися зовсім інші, ніж зараз, пісні Висоцького, й інші цитати з них, утім шкільне життя оточувало мене цитатами не з Висоцького, насамперед дурацькими — «Коммунизм — это молодость мира, и его возводить молодым», або «Вчитися, вчитися, вчитися...» (досі дивуюся, як з одного слова можна було зробити афоризм для всієї 250-мільйонної країни), або «Учитель, перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени».

Класно в сімнадцять. Ти ще можеш стати, ким захочеш — спелеологом, косметологом, педіатром, кондитером, актрисою, телеведучою, хоч бухгалтером. Головне вибрати. А поки є час вибирати, можна кожен день передумувати: побув тиждень археологом — не сподобалося, подався думками в космонавти. Немає нічого неможливого. У тридцять два я знаю точно: мені вже ніколи не стати вчителькою української мови і літератури, про що я так мріяла все дитинство.

День учителя — одне з небагатьох свят, коли викладачі не ставлять поганих оцінок своїм неслухняним учням, а учні замість традиційної «домашки» готують свято наставникам. У кожній зі столичних шкіл урочистість буде в чомусь особливою.