Незадовго до того, як по території Волині проліг символічний кордон Євросоюзу, який після вступу Польщі до ЄС 1 травня відділив Україну від об'єднаної Європи, свої мости до панянки-Європи прокладали луцькі вчителі. А саме викладачі німецької мови луцької гімназії №4 на чолі з її директором, депутатом Луцької міської ради Олександром Мишковцем та завідуючою кафедрою німецької філології Волинського держуніверситету Вірою Міханько побували у Німеччині в окрузі Ліппе, що неподалік Кельна. Ця поїздка стала можливою завдяки співпраці громадських організацій: запрошення надійшло від спілки німецьких ветеранів «Мости в Україну» округу Ліппе громадській організації «Рідне місто» в Луцьку.

Волинським журналістам укотре дали зрозуміти, як влада ставиться до преси як такої і як поважає право журналістів на інформацію, гарантоване законом. Групу працівників газет і місцевого телебачення охоронці в цивільному не пропустили в обласний муздрамтеатр, де проходили громадські збори на підтримку програми дій уряду, завершення політичної реформи та, зрозуміло, «палку» підтримку єдиного кандидата від більшості на президентських виборах Віктора Януковича. Свою відмову міцні хлопці мотивували тим, що запрошення на збори були іменні і з редакційними посвідченнями «пущать не велено». Під гарячу руку потрапили не лише «ненадійні» мас-медіа, а й ті, хто владі служить вірно й у «чорних» списках не значиться. Дисципліна на громадських зборах була сувора, бо до зали не пропустили навіть делегацій з кількох районів, що запізнилися на кілька хвилин.

Після тимчасового затишшя на Волині від наскоків грабіжників знову стали потерпати АЗС. Із періодичністю у кілька днів бандити за схожим сценарієм пограбували дві автозаправні станції — одну у прикордонному з Білоруссю Шацьку, другу — в Луцьку. Нічні візити непроханих гостей у чорних масках для першої закінчилися втратою 120 тисяч гривень виручки, причому за три дні. Оперативникам вдалося вийти на слід злочинців — ними виявилися мешканці білоруського Бреста, серед яких була і прекрасна дама, як і годиться крутим бойовикам. П'ятірка луцьких лобуряк поживилася значно меншою сумою — у касі було лише 7 тисяч гривень, на які хлопці (а їм усім від 17 до 21 року) просто пограли від душі у гральні автомати. І вже невдовзі їх також затримали правохоронці. Так що свято душі тривало недовго.

...Про неї він чув ще в студентські роки від професорки Людмили Міляєвої на лекціях з історії давнього українського мистецтва, хоч ніхто її і не бачив. Навіть віру втратили, що вона взагалі ще існує. Він і мріяти не міг, що колись доля подарує їм зустріч віч-на-віч, що його руки будуть рятувати її від варварства і невігластва й вдихатимуть нове життя, сантиметр за сантиметром знімаючи нашарування віків і фарб. Про такий подарунок він і мріяти не міг. Але це сталося. Спочатку вони «зустрічалися» таємно після роботи та у вихідні дні. Це тривало майже чотири роки. І тільки у 2000-му році він та люди, які довірили йому її таємницю, вирішили сказати світові про її існування. Світ ахнув!