За десять останніх місяців (починаючи від дати інавгурації Президента Януковича 20 лютого 2010 року і до сьогодні) Україна, яка намагалася позиціонуватися у світі як правова держава, неабияк змінилася. Судова гілка фактично прогнулася під гілку виконавчу, країна почала жити за попередньою Конституцією, а найвищий орган законодавчої влади — парламент — голосами більшості готовий підтримати будь–яку ініціативу Банкової. Змінилися і правоохоронні органи: тепер вони готові упередити або припинити будь–які акції протесту, запроторити за ґрати опозиціонерів, натомість реальна боротьба зі злочинністю залишає бажати кращого. Збільшення видатків на силові структури, закладені до Бюджету–2011, засвідчують, що Україна в наступному році може ще більше наблизитися до моделі поліцейської держави, характерної для Росії та Білорусі. Пропонуємо згадати основні зміни правового «обличчя» держави. Зміни, нібито й проведені владою де–юре, але де–факто протиснуті через коліно.

Учорашній арешт Юрія Луценка — за рішенням Печерського райсуду столиці він муситиме провести в СІЗО принаймні два місяці (!) — можна сміливо називати подією безпрецедентною в історії вітчизняної міліції. Ще жодного разу керівник МВС, навіть колишній, не зазнавав приниження арештом. Жодного разу екс–очільниників цього силового відомства не затримували бійці «Альфи» поблизу дому, як сталося із Луценком у неділю, коли він вийшов прогулювати собаку. І жодного разу ті ж самі міліціонери та СБУшники не конвоювали колишнього шефа до суду (до речі, будівлю суду вчора охороняли близько 80 бійців).

Генпрокурор Віктор Пшонка, який обіцяв об’єктивне розслідування побиття депутатів від опозиції, учора доповідати з цього приводу до парламенту так і не прийшов. Замість шефа «віддуватися» змушений був заступник Євген Блажівський. На обурені вигуки опозиціонерів: «Де Генеральний прокурор?» спікер ВР Володимир Литвин відреагував спокійно. Мовляв, згідно з рішенням парламенту, iнформувати має Генпрокуратура, а конкретний виступ її очільника не передбачався.

Колишній гендиректор «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук ще три місяці тому був безпартійним. Утiм на початку вересня, разом із колишнім головою СБУ Валентином Наливайченком, він отримав партквиток «Нашої України». Вже за два тижні новоспечені партійці ввійшли до керівництва партії Ющенка: під час IX з’їзду особисто лідер «Нашої України» запропонував їхні кандидатури, тож головою ради партії обрали Наливайченка, а Бондарчука — головою виконкому. Обидва прийшли не в найкращі для партії часи. І взялися за розчищення авгієвих стаєнь, за яким має йти оновлення «Нашої України». В інтерв’ю «УМ» пан Бондарчук каже, що партійні лави очищаються і природним шляхом: чимало пристосуванців залишають «НУ», оскільки вона перестала бути партією влади, а отже, втратила привабливість для політичних «гастролерів». Водночас він сподівається повернути довіру простих партійців та виборців. А там не за горами парламентські вибори–2012 та президентські–2015, в яких партія братиме активну участь.

Цікаво, що Бондарчук став останнім, кому Президент Ющенко під завісу правління присвоїв почесне звання Героя України. Тодi пан Сергiй очолював «Укрспецекспорт», тож розповiв «УМ» i про скандальнi нюанси торгiвлi зброєю. Ющенко і 25 гетьманів

Сьогодні Дніпровський районний суд Києва продовжить попередній розгляд кримінальної справи, порушеної стосовно колишнього народного депутата України Віктора Лозинського за обвинуваченням у вбивстві жителя Голованівського району Кіровоградщини Валерія Олійника. Близько 14–ї години суддя Неля Ластовка має винести рішення: призначати чи ні справу Лозинського та інших обвинувачуваних до розгляду по суті. Перше засідання суду відбулося позавчора, колишній нардеп під конвоєм зайшов до зали, тримаючи руки в кишенях та жуючи жуйку. Він усе ще сподівається довести свою непричетність до вбивства селянина. Мовляв, «ви ще побачите, як ця справа розвалиться в суді». Але поки що він наполягає лише на тому, щоб суд відправив справу на дорозслідування.

Генпрокуратура відмовила адвокату Мирослави Гонгадзе Валентині Теличенко та потерпілому журналісту Олексію Подольському в процедурі ознайомлення з матеріалами кримінальної справи за обвинуваченням екс–генерала МВС Олексія Пукача. Нагадаємо, що розслідування цієї справи завершено на початку тижня. Пукача обвинувачують у вчиненні насильницьких дій щодо журналіста Подольського, а також у «вбивстві за попередньою змовою з групою осіб» журналіста Гонгадзе (а не у «вбивстві на замовлення», як раніше). Формулу обвинувачення Пукачу змінили, оскільки слідство не спромоглося встановити замовників вбивства Гії.

Днями Міністерство регіонального розвитку і будівництва оголосило про продовження легалізації приватних житлових будинків присадибного типу, зведених без дозволу на виконання будівельних робіт. Якщо раніше держава дозволяла легалізовувати такі «незаконні» будови лише до початку року, що минає, то нині Мінрегіонбуд вустами виконуючого обов’язки першого заступника міністра Анатолія Беркути пояснив: така норма присутня у законопроекті «Про регулювання містобудівної діяльності», а легалізацію продовжать до 1 січня 2013 року.

Ініціатива Мінрегіонбуду могла б залишитися без уваги, якби не одне «але». За інформацією, яку «УМ» отримала з власних джерел, ця норма, закладена «будівельним міністерством», на диво, вигідна нинішньому очільнику відомства Володимиру Яцубі. Як удалося з’ясувати журналістам «УМ», на своїй вотчині — у Дніпропетровську — міністру уряду Азарова вдалося переконати місцевих депутатів видати дозволи на отримання земельних ділянок дефакто на березі Дніпра, а деюре — на березі його притоки, річки Шпакової. І все б нічого, та намивання ділянки під будівництво тут оформлено як... «боротьба з підтопленнями». А відтак мільйонні кошти на це виділив міський бюджет з кишень платників податків — самих дніпропетровців.

Якщо спитати пересічного українця, що йому відомо про Слобідську Україну, не кожен відповість, що йдеться про територію сучасних Сумської, Харківської та Луганської областей. Ще менше згадає ще й про так звану Східну Слобожанщину (або Подоння) — етнічні українські землі, розташовані нині в межах частково Курської і Бєлгородської й переважно Воронезької областей Російської Федерації. Під час нещодавньої подорожі Воронежщиною у складі делегації Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) автор відчув тут справжній український дух. Бо рідну мову (так званий слобожанський говір) на півдні області можна почути ледь не скрізь. Чого не скажеш про сусідню Луганщину. І це при тому, що українське Подоння територіально охоплює майже третину адміністративної мапи Воронезької області. Звісно, русифікація зачепила й ці терени, із кожним переписом у РФ кількість тих, хто називає себе українцями, поступово зменшується, а мова й традиції забуваються. В офіційних установах люди спілкуються російською, а рідною говiркою — на вулиці та вдома. Але якщо у Воронежі представникам української діаспори зручно прикидатися росіянами (бо в обласному центрі вони складають меншість), то на півдні області етнічні українці краще пам’ятають своє коріння. Адже їхні пращури заселили цей край ще з середини ХVII століття. Тож коли професор–фізик 20 років на голому ентузіазмі бореться за права українців мати недільні школи, газети й телебачення рідною мовою; коли власнику української кухні у Воронежі погрожують розправою за вивішений над закладом жовто–блакитний прапор, а він стоїть на своєму; коли подружжя пенсіонерів на дачі налаштовують радіо на українські хвилі й слухають прямі включення з Верховної Ради; коли бізнесмен iз Розсоші разом з однодумцями засновує і спонсорує фестиваль української культури; коли стримана чиновниця під час вечері у ресторані несподівано виходить на сцену і співає вживу для гостей з України «Червону руту» — ти розумієш, що Україна тут ще не вмерла і що вона, справді, сягає від Сяну до Дону.

Минулого тижня «УМ» повідомляла про політичні пристрасті у прикордонному Могилів–Подільському, що на Вінниччині. Нагадаємо, що в цьому райцентрі Партія регіонів нахабно намагалася провести на посаду мера громадянина Молдови Петра Бровка. Після того як уся країна дізналася про це, Київський апеляційний адміністративний суд минулої середи, 10 листопада, скасував результати виборів мера в Могилів–Подільському.

Після зміни влади в країні змінилася й позиція слідчих Генпрокуратури щодо напряму розслідування окремих резонансних справ. Серед них — і справа про отруєння у 2004 році тоді ще кандидата у президенти Віктора Ющенка. Учора новий Генпрокурор Віктор Пшонка вкотре шкодував, що попередній Президент не приходить до слідчих і нібито уникає повторної експертизи зразків його крові на умовах, визначених для нього на Різницькій. Варто нагадати, що ще раніше повністю змінилася слідча група, яка розслідувала справу про отруєння, — на її чолі замість Галини Климович став Володимир Проскурник, який очолював її й раніше. Відтоді керманичі ГПУ публічно кажуть, що слідство варто починати ледь «не з чистого аркуша», тому й хочуть, умовно кажучи, «нової крові» Ющенка. Хоча факт його отруєння в 2004 році у попереднього керівництва Різницької сумнівів не викликав. Пояснити позицію самого Віктора Ющенка та стратегію захисту його прав як потерпілого погодилася його новий представник Ганна Вронська. В ексклюзивному інтерв’ю «УМ» відомий правник повідомила ледь не сенсаційну новину, замовчувану на Різницькій: насправді Віктор Ющенко готовий пройти судово–медичну експертизу. Але не повторну, а абсолютно нову, адже від часу отруєння минуло вже шість років, а з часу попередніх лабораторних досліджень — близько п’яти.