Цинічно і з повною зневагою до позиції української сторони, дипломати якої або відмовчуються, або намагаються згладити резонанс від цих кроків Кремля, російська влада й далі наступає на українську діаспору в РФ. Ані розголос у засобах масової інформації, ані звернення на захист світової спільноти українців, ані заклики Міністерства закордонних справ нашої держави не вплинули на рішення московських посадовців, які після трьох обшуків у Бібліотеці української літератури в Москві взялися закрити Об’єднання українців Росії.

Viribus unitis («В єдності сила»). Цей латинський девіз, давно сформульований і застосований для іншої держави, завжди залишається актуальним для України.

Дев’яносто два роки тому в Києві відбулася подія, яка на вiки наперед визначила вектор історичного розвитку в Східній Європі. Учергове за кiлька останнiх столiть був зроблений ще один крок до відродження Української держави. При цьому об’єднання УНР і ЗУНР стало одним з унікальних для світової історії прикладів демократичного, не експансіоністського, збирання територій в єдиній суверенній державі.

Я не належу до оптимістів, котрі стверджують, що ця влада не втримається й до осені. І я не належу до песимістів, котрі вважають, що Янукович та його команда прийшли надовго, як мінімум на десять років.

Я переконаний, що протистояння буде тривалим і непростим. Тому треба налаштуватись на запеклу боротьбу.

Як відомо, «слово — не горобець», а «рукописи не горять». Проте ні народна мудрість, ні слова класика в нинішній політичній «кухні» не є правилами чи прописаними істинами. Показовий приклад — політичний шлях білоцерківського багатія, колишнього міністра транспорту і зв’язку, а тепер — заступника міністра інфраструктури Костянтина Олексійовича Єфименка.

Запеклий бютівець, що свого часу отримав від Юлії Тимошенко посаду керівника «Укртрансгазу», очолював її блок у Білоцерківській міській раді на Київщині, а рік тому, за словами опонентів, для агітації «використовував усі засоби, в тому числі брехню, провокації і бруд на адресу Януковича», тепер гармонійно увійшов до складу уряду Миколи Азарова.

Звичайно, спроби створення інформаційного вакууму навколо цієї політичної фігури і в Білій Церкві на Київщині, і в усій Україні свої результати дають. Однак події, що відбувалися близько року тому, пам’ятають мешканці міста, і статті із заголовками «Янукович обіцяє Україну блатним?» ще не встигли забутися.

Колись у кожному поліському селі була чи своя бабця–шептуха, чи костоправ, чи той, хто вмів спалювати льоном рожу (рожисте запалення). Сьогодні нетрадиційних народних цілителів залишилося одиниці, тому до них приїздить так багато хворих... Іван Довгун із волинського Полісся є представником цілком офіційної, ще радянської медицини, який не полінувався вивчити й використати на практиці багатющий досвід цілительства попередніх поколінь, збагативши його власними напрацюваннями. І хто зна, чи зміг би він це зробити, якби саме життя не змусило шукати відповідей на багато запитань...

Генеральна прокуратура влаштувала Юлії Тимошенко незабутні свята. Екс–Прем’єрку ледь не щодня викликають на допити до слідчих. Зокрема, вона була на бесіді у переддень Нового року, 31 січня, а днем раніше провела в ГПУ аж 11 годин поспіль! Якщо в «силовиків» не пропаде апетит до розмов із Тимошенко, то їй доведеться ходити на допити і на Різдво, і на Водохреща, може, випаде нагода колядувати чи посівати... Чергова серія бесід із слідчими відбудеться сьогодні: Тимошенко кличуть на допит о 12–й годині.

2010 рік стає історією. Якими були головні тенденції в політичному житті України в рік Тигра? Якщо відповідати стисло і визначити тільки найголовніші, то це:

— концентрація влади в руках Президента;

— занепад українського парламентаризму;

— початок формування української моделі «керованої демократії» (замість демократії вільної конкуренції);

— формування системи двох урядів — політичного (адміністрація Президента) і господарського (Кабінет Міністрів), посилення ролі АП;

— посилення ролі силових структур і силових методів впливу на політичний процес;

— суттєве збільшення проблем для розвитку демократії та свободи слова в країні;

— формування нової багатовекторної зовнішньої політики (підтримання балансу інтересів між Заходом і Росією, позаблоковість, демонстрація лояльності до США, розвиток відносин із Китаєм);

— відновлення стратегічного партнерства з Росією;

— початок структурних реформ на тлі посилення конфліктів інтересів та соціальної напруги навколо заявлених змін (найбільш помітно це проявилося під час конфлікту навколо Податкового кодексу);

— криза політичної опозиції;

— прояви громадянської опозиції («підприємницький Майдан», студентські протести, рух «Стоп цензура!» тощо);

— посилення суспільної недовіри одночасно і до влади, і до опозиції; посилення одночасно і протестних настроїв, і політичної апатії населення України.

Лідери казахської опозиції ще півроку тому прогнозували, що заплановані на 2012 рік президентські вибори в Казахстані не відбудуться, бо влада знайде способи перетворити чинного главу держави Нурсултана Назарбаєва на довічного хана. Прогноз справдився навіть раніше, ніж очікувалося. Позавчора ЦВК Казахстану зареєструвала ініціативну групу щодо проведення референдуму, на який буде винесено одне питання: «Чи продовжуєте ви до 6 грудня 2020 року термін президентських повноважень першого президента Республіки Казахстан, Єлбаси, Лідера нації Нурсултана Абішевича Назарбаєва». Це радше ствердження, ніж запитання, оскільки знаку запитання в кінці речення немає.