У четвер Києво-Могилянська академія презентувала власний фотоальбом-хроніки «Ми йдемо», перший із обіцяних помаранчевих постскриптумів. Презентацію зібрали в символічному місці — культурно-мистецькому центрі НаУКМа, де під час виборчої кампанiї та революцiї розміщався прес-центр Віктора Ющенка, запросили всіх членів Комітету Національного порятунку, Президента Віктора Ющенка, друзів Могилянки, активістів помаранчевого Майдану. У фойє розмістили фотовиставку студентів, біля двох входів поставили «мольберти» з великими листками паперу: на одному — для побажань Президенту (хтось із демократичної могилянської братії побажав Віктору Ющенку не запізнюватися на зустрічі), на другому — на незабудь Могилянці. Поруч по 60 гривень продавали альбоми.

У дорожню сумку разом із купою непотрібних на венеціанськiй бієнале речей я кинула квітчастий том Юрія Андруховича — «Перверзії». У купе поїзда з'ясувала, що мій колега теж везе на дні валізи той самий роман Патріарха Бу-Ба-Бу про венеціанські пригоди Стаха Перфецького, а один відомий критик брав на підстраховку вражень Андруховича минулого разу, коли збирався у місто святого Марка вперше. Далі за списком йшли «Смерть у Венеції» Лукіно Вісконті й «Важкий понеділок» Отара Іоселіані, власне, приблизно з таким мінімумом культурних стереотипів їдуть до Венеції наші люди, і з відповідною торбою стереотипів-очікувань від Венеції.

П'ятдесят перший раз сучасне мистецтво з усього світу почало змагання з утаємниченою в секрет вічної привабливості Венецією — урочисто відкрившись для публіки 12 червня, Венеціанська бієнале сучасного мистецтва працюватиме до 6 листопада. З прев'ю для журналістів, мистецтвознавців, кураторів, художників, галеристів, музейників найпрестижнішої виставки сучасного мистецтва повернулася кореспондент «України молодої». Разом із культурним шоком, захопленням, розчаруваннями, замилуванням, комплексом підвищеної самооцінки від побачених вживу шедеврів Тінторетто, Тиціана, Модільяні, Пікассо ( навіть страшно ставити в ряд etc довгий список Майстрів), кількома альбомами і кількома кілограмами каталогів вона привезла післясмак нездорової «конкуренції» двох українських проектів — Національного, який представило Міністерство культури і туризму, і приватного — із колекції сучасного мистецтва Віктора Пінчука.

Ви пам'ятаєте, як Руслана з Вакарчуком ледь не побилися, доводячи, чий диск платиновіший? У письменників таке не заведено, але ось днями в одному з кабінетів Комітету з Шевченківських премій, точніше в кабінеті Марії Матіос, господиня презентувала в міру широкому, але вміло дібраному журналістсько-літераторському колу хорошу книжкову новину: видавництво «Піраміда» надрукувало вже третє видання роману «Солодка Даруся».

Попередні акції молодіжних «Сезонів моди», нашого завтрашнього резерву, надії і тому подібне зазвичай відбувалися у відповідних, естетично адаптованих до молодіжної культури, місцях. VI Національний конкурс молодих дизайнерів одягу «Сезони моди — майбутнє в стилі Light» пройшов у «гламурному» місці — концерт-холі Freedom. Буржуазно одягнені світські левиці і трохи недбало — леви сиділи на м'яких комфортних диванчиках, потягували коктейлі і позували фотографам. Журі на чолі з головою (у піджаку кольору морської хвилі) Сергієм Бизовим отримало найкрутіший столик по центру. Але місце-форма цього разу чудово збіглося з одягом-змістом, бо актуальні тренди сьогодення якраз всуціль гламурні, підкреслено жіночні, кокетливі, і це відбилося навіть на колекціях зазвичай революційно і контркультурно налаштованих молодих дизайнерів. Не сподівалася побачити такої рожевої одностайності...

Завтра в концерт-холі Freedom гламурне журі на чолі з екс-зіркою вітчизняного дизайну Сергієм Бизовим дасть кілька путівок у життя — у вигляді фінансової підтримки бізнесу, зйомки fashion-story в журналі «Сезони моди», поїздки на міжнародний конкурс «Русский силуэт» — молодим українським дизайнерам. Як сказав співорганізатор конкурсу «Сезони моди — майбутнє в стилі light» Володимир Нечипорук, цей конкурс, який проводиться уже вшосте, є своєрідним рентгеном генофонду української моди.

30 травня, в день коли міністр культури і туризму Оксана Білозір приймала вітання з Днем народження, звільнений нею із посади гендиректора кіностудії ім. Довженка Віктор Приходько зібрав журналістів, щоб повідомити про своє повернення на попереднє місце роботи на підставі рішення Шевченківського райсуду від 27 травня. Поряд із ним у президії сиділи юрист кіностудії Андрій Войцеховський і нардеп, радник Президента, голова студійної ради Іван Гаврилюк. Перед прес-конференцією ворота кіностудії пікетували обурені рішенням Шевченківського суду кінематографісти, які продовжили обурюватися на позачерговому пленумі Спілки кінематографістів у Будинку кіно.

Чим далі в хащі життя, тим частіше приходить думка, що, напевне-таки, часи завжди однакові — і Рубенсу, і Пояркову треба так само думати, як прогодувати сім'ю, і позери, і поети повсякчас порівнюються і змагаються між собою, і той, хто вмів себе краще подати у XVIII сторіччі, був на коні так само, як у XXI. Проте, порівнюючи зовсім невеликі проміжки часу, все ж здається, що«какби» поетів і «какби» письменників (за визначенням професора Володимира Моренця), взагалі «какби» культури останнім часом стало значно більше, ніж поетів, письменників і культури, і у видимих культурних завалах розкопати Митця не менш складно, ніж знайти діамант у купі сміття. Втім не помітити поета Павла Вольвача теж складно, бо якщо бувають явища неоднозначні, то він — однозначне, він абсолютний поет.

Дуже часто репортери, які займаються усім і нічим, помітно згущують фарби в жанрі оплакування вітчизняного кінематографа. Бо якщо грошей, високотехнологічних студій, продюсерів, дистриб'юторів, державної політики, спеціалістів у багатьох галузях і нема, то документальне і анімаційне кіно, кінофестивалі, перевірені часом майстри і талановиті початківці, амбіції, хороші телепрограми і статті є, ще є приватні капітали і фанати кіно. Втім для широких мас кіно — це завжди ігрові повнометражні фільми, в кінотеатрах, на касетах, DVD, по телевізору, і в цьому ракурсі справді зеро. Днями в Будинку кіно вiдбулася рiдкiсна подiя — презентація нового художнього фільму Олександра Муратова «Татарський триптих». 21 квітня Олександр Ігорович відзначив 70-річний ювілей, але оскільки без бенкету в Спілці — значить непомітно для громадськості. До дня народження режисер зробив собі два подарунки — «майже автобіографічний роман-есей» «Розчахнута брама», виданий київським «Фактом», і фільм про три любовні історії на кримськотатарському матеріалі «Татарський триптих».

На кальварійських посиденьках із журналом «КINO-КОЛО» журналіст «УМ» дізнався, скільки коштує український фільм-учасник Каннського кінофестивалю «Подорожні», на якому телеканалі монтує анонси режисер фільму Ігор Стрембіцький, кого називають імовірним режисером блокбастеру «Тарас Бульба», для якої країни працює лауреат Берлінале, аніматор Степан Коваль.