На моє запитання, скільки йому років, пан Петер хитрувато посміхнувся: «Вгадайте, а я почитаю в газеті й довідаюся, вдалося вам чи ні більш-менш точно справитися з цим завданням». Відповім у тому ж дусі: генеральний директор «Даноші» виглядає лише трохи старшим комсомольського віку. А ще він, як партизан, зберігає таємницю перспективних капіталовкладень у цей «свинячий проект» , зазначивши, що «Даноша» незабаром стане одним з найбільших в Україні виробників м'яса. В усьому іншому гренадерського зросту данець — щирий, дотепний, відкритий для спілкування та переповнений енергією: чи від великої любові до чорної кави, чи тому, що не одружений. Він уже 8 років поспіль не вилазить із закордонних відряджень (ставив на ноги ферми у Польщі та Латвії) і, очевидно, не встигає якійсь білявці з Ютландії освідчитися в коханні. Можливо, приглянеться чорноброва галичанка — Петер завзято вивчає українську мову, бо збирається особисто виводити новостворену під Калушем «фабрику м'яса» на пік потужності. Для цього йому доведеться прожити на Івано-Франківщині принаймні ще понад три роки.

Войовничу позицію українських лівих радикалів та союзної з ними ветеранської еліти щодо вояків УПА на Івано-Франківщині не підтримують не тільки патріотично налаштовані місцеві жителі, а й значна частина колишніх червоноармійців. Більше того, серед учасників національно-визвольних змагань та Великої Вітчизняної війни — чимало свідомих прихильників злагоди і примирення всіх ветеранів Другої світової війни.

Масові скарги учнів Верховинської школи-інтернату на головні болі та болі у нижній частині черевної порожнини наприкінці минулого тижня спричинили переполох у невеликому гірському райцентрі. У п'ятницю по полудні віддалений район Прикарпаття навіть відвідав обласний прокурор Юрій Юрченко, але, наскільки нам відомо, кримінального сліду в нездужанні сорока верховинських школярів правоохоронці не виявили.

Пізно ввечері у Яремчанський міськвідділ міліції звернулися стривожені батьки 10-річного учня четвертого класу місцевої школи з проханням допомогти розшукати сина, котрий після занять не повернувся додому, і не відомо, де він перебуває.

Співробітники Івано-франківського управління боротьби з організованою злочинністю затримали двох калушан — 42-річного батька та 17-річного сина, котрі поставили «вишукане» шахрайство на сімейний підряд. Кримінальний проект зініціював і взяв на себе інтелектуальний супровід студент-правник.

Ще не дуже розкручений у Галичині бренд «1-ї приватної пивоварні» допоміг прикарпатським правоохоронцям швидко затримати підозрюваного у злочині, розкриття якого за інших обставин могло б затягнутися надовго. Вранці в одному з дворів вулиці Вовчинецької, неподалік котельні, перехожі іванофранківці натрапили на тіло чоловіка з розбитою головою, про що негайно повідомили в міліцію. За вказаною адресою відразу виїхала слідчо-оперативна група. Жодних документів чи якихось помітних речей, котрі посприяли б встановленню особи потерпілого, на місці НП не виявилося. Зате неподалік валялася пляшка з етикеткою «Чорного пива». За неї, як за рятівну соломинку, вхопилися оперативники, й інтуїція не підвела, оскільки продукція «1-ї приватної пивоварні» поки що продається не в кожній івано-франківській крамниці.

У період підготовки до створення на Прикарпатті осередку Всеукраїнського громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!» дехто з місцевих політичних авторитетів висловлював сумніви в доцільності розгортання нової проющенківської структури в регіоні, переважна більшість мешканців якого небезпідставно вважається стійкими прихильниками Віктора Андрійовича. Після проведення у січні цього року установчої конференції обласної філії «ЗУЗЮ» минуло трохи більше півроку. Тож час, що збіг відтоді, підтвердив чи спростував скептичні прогнози? Із цього запитання розпочалася наша розмова з керівником прикарпатських «зающенківців» Любомиром Малофієм.

Вигляд зруйнованих житлових будинків, промислових об'єктів та комунікацій, розташованих на території Хриплинського промвузла на околиці Івано-Франківська, минулої п'ятниці по обіді дуже нагадував картину першого етапу Армагеддону. Все було по-справжньому — завали залізобетонних конструкцій, викликані силою поштовху, адекватною шести балам за шкалою Ріхтера, загоряння дизпалива, розлитого з резервуару ємкістю 5 тисяч кубометрів, суцільне задимлення і порятунок людей. Щоправда, надзвичайна ситуація виникла не через розгул грізної підземної стихії. Упродовж двох годин бійці пожежно-рятувальних підрозділів МінНС та аварійно-рятувальних служб міста, застосовуючи найсучасніші технічні засоби, ліквідовували наслідки тактичного задуму свого керівництва, яке вперше в Україні змоделювало землетрус, максимально наближений до його «дикої» подоби.

Невпинний потяг до алкоголю, яким грішив на шість років молодший чоловік, так озлобив 50-річну мешканку села Гериня Долинського району, що вона готова була розтерзати невиправного п'яницю. І така нагода трапилася. Коли жінка в черговий раз побачила судженого у хаті на підлозі п'яним як чіп, то схопила палицю і віддухопелила, як сама хотіла...

Від уцілілої ще з кінця XIX століття хати в бойківському селі Цінева, де в грудні 1908 року народився Ярослав Коваль, і до сільського цвинтаря, де він нині спочиває, дуже коротка відстань — не набагато довша від дистанції спринтера. Але між цими двома точками, поза коротким просторовим відрізком матеріалізованої ціневської дороги, вмістилося скромне і яскраве життя одного з найталановитіших західноукраїнських фотомитців. Цілих 66 років, за винятком одинадцяти, перебутих у воркутинських таборах, він зупиняв миті історії, фіксуючи їх відбитки на фотопапері. Так до нас дійшли унікальні світлини з довоєнного життя і побуту його земляків-бойків. Це, як твердять фахівці, — найдосконаліший наочний матеріал для вивчення етнографії. Не має аналогів серія його знімків митрополита Андрея Шептицького, зроблених переважно влітку 1935-го і виданих через шістдесят років, незадовго до смерті Ярослава Коваля, окремим фотоальбомом під назвою «Господар Перегінської пущі». Він зробив десятки портретів відомих представників української творчої інтелігенції, зокрема Ірини Вільде, Миколи Колесси, Станіслава Людкевича, Святослава Гординського.