Понад два роки поспіль уже немолода мешканка Івано-Франківська лягала спати i прокидалась з однією-єдиною думкою: де знайти кілера для вбивства свого колишнього чоловіка та його нинішньої дружини, котрі мешкають аж у сибірському Красноярську. Засліплена бажанням помсти, жінка шукала виконавців своєї заповітної кривавої мрії серед раніше судимих осіб і вже кілька разів була близька до укладання угоди, однак найманці в останній момент відмовлялися, дізнавшись, що для виконання «спецзавдання» треба перетинати кілька часових поясів.

Неприязні стосунки між самотньою жінкою, яка мешкає у селі Гринівка Богодчанського району, та її сусідами (глава сім'ї — колишній учасник бойових дій в Афганістані) з часом переросли у ворожнечу, в якій уже не було місця для примирення. Більше того, «афганець» від погроз перейшов до активних «бойових» дій, зламавши місяць тому супротивниці руку. І хоча справу про хуліганство мав розглянути суд, конфлікт між сусідами не затухав. Після однієї з чергових сварок мати пізно ввечері зателефонувала синові у Старі Бородчани і поскаржилася на агресивних, за її твердженням, односельців.

Школярів 5—6-х класів, котрі в ніч з 29 на 30 червня поверталися у рідні Бережани, що на Тернопіллі, після цікавої екскурсії у Карпати, розбудив розпачливий крик водія їхнього автобуса. Перелякані сонні діти почали вистрибувати з палаючого ЛАЗа хто в чому був. На щастя, ніхто з 35 учнів не обгорів і не зазнав травм.

До будь-яких випробувань, очевидно, була готова 23-річна громадянка США, котра прибула в Україну з місією доброї волі, однак, поза сумнівом, не до таких. Близько місяця тому вона поселилася у приватному помешканні родини горян одного з населених пунктів Яремчанської міськради, аби надавати допомогу, зокрема у вивченні англійської мови, вихованцям місцевої школи-інтернату для малорозвинених дітей. До цього молода леді вже побувала з подібною місією у Рокитному, що на Київщині.

Один із феноменів національно-визвольної боротьби середини минулого століття в Західній Україні — масова участь у русі опору жiнок-українок, в основному молодих. В історії інших народів теж не бракувало відважних воїнів у спідницях, починаючи від легендарних амазонок та Жанни д'Арк. Проте юні українки, котрі виконували завдання ОУН-УПА, на п'єдесталі світового воєнізованого жіноцтва посідають особливе місце. Більшість із них, на противагу тупому фанатизму та безшабашній сміливості, були добрими, ніжними, щирими мрійницями. І водночас непохитними в усьому, що стосувалося державницької ідеї і національної гідності, пам'ятаючи про це і в безвиході оточеної енкаведистами криївки, і в безкінечності сталінських таборів.

Хто знав, хто не знав власника фірми «Явсон», але про нього активно заговорили завдяки резонансній події, що сталася напередодні парламентських виборів 2002-го року. На голови близько десятка тисяч симпатиків «Нашої України», котрі слухали виступ її лідера на центральному майдані Івано-Франківська, з літака Ан-2, пілотованого, як з'ясувалося згодом, самим Яворським, посипалися протестні листівки. Щоправда, спрямовані вони були не проти Віктора Ющенка, а проти Зіновія Шкутяка, який повторно балотувався на посаду міського голови під стягами «нашоукраїнців». На той час між мером та Олександром Яворським на повну силу розгорався конфлікт, пов'язаний з оплатою робіт, виконаних «Явсоном» при асфальтуванні однієї з вулиць Івано-Франківська.

Багато хто сприйняв паперову повітряну атаку як підтриману тодішньою владою провокацію проти «Нашої України». Це відчуття підсилив розбір польотів, у результаті якого в діях пана Яворського високі військові та правоохоронні чини не знайшли ніякого криміналу. Можливо, власника «Явсона» надовго зарахували б до апологетів кучмізму за ще один крок: на поляні гутської резиденції «Синьогора» у рік Білого Коня він подарував тодішньому Президентові Леоніду ІІ білого диво-скакуна на кличку Крок. Але зробив це, як стверджує, не з меркантильних чи вірнопідданських міркувань, а заради інтересів Прикарпаття. І на царський жест розчуленого Леоніда Даниловича — «Проси, що хочеш» — з гідністю відповів: «Нічого не треба, у мене все є».

Для учнів молодших класів Пасічнянської загальноосвітньої школи Надвірнянського району 2 червня — перший день канікул — розпочався оптимістично: діти здали в бібліотеку підручники й отримали табелі успішності, тобто попрощалися зі своїм навчальним закладом до осені. Літній відпочинок четвертокласники вирішили розпочати з улюбленого місця — на території ВАТ «Надвірнянський кар'єр», адже там — нагромадження каміння і глибоке русло, на відміну від традиційного мілководдя гірської річки.

Виклик Віктора Януковича в Управління внутрішніх справ Івано-Франківщини на багатьох прикарпатців навіяв спогади про події 8-місячної давності. Тоді, 24 вересня, діючий Прем'єр і кандидат на пост Президента України осоромився перед десятками телекамер, гепнувшись від удару курячого яйця на асфальт біля головного корпусу Прикарпатського національного університету. Тепер уже опозиційного Віктора Федоровича запрошують відвідати Івано-Франківськ із прозаїчнішою місією: пояснити свою причетність до одержання земельної ділянки «під дачку» в розташованому неподалік резиденції «Синьогора» заповіднику «Мулиці», який перебуває під охороною держави як ботанічна пам'ятка природи.

У селищі з яскраво вираженою комерційною назвою «Вигода», мешканці якого здебільшого зайняті доглядом за лісом і переробкою деревини, авторові цих рядків розповіли вельми цікавий епізод. Один багатий європеєць, побувавши в малодоступних і надзвичайно мальовничих місцях Карпатських Бескидів, дійшов парадоксального бізнес-висновку: треба робити інвестиції в те, аби вберегти цю красу в недоторканному вигляді, тобто поставити заслін перед просуванням углиб окремих гірських місцевостей — споконвіку необжитих обширів — автомобільних доріг. Інакше буде втрачено ландшафтні родзинки, про які у позапострадянському європейському просторі вже мало що пам'ятають навіть довгожителі.

Прізвище 43-річного Романа Ткача, члена парламентської фракції «Наша Україна», в період післяпомаранчевих кадрових очікувань постійно згадувалося в різних комбінаціях найреальніших претендентів на крісло голови Івано-Франківської облдержадміністрації (ОДА). Тому його призначення на найвищу в області посаду для прикарпатців не стало сенсацією. Проте новий «губернатор», вочевидь, певний час перебуватиме під прицілом порівнянь зі своїм попередником Михайлом Вишиванюком, котрий очолював область рекордний для України термін — цілих сім років. Тобто мав більше ніж достатньо часу, аби зробити собі імідж міцного господарника кількома вдалими і добре прорекламованими (умів подобатися журналістам) проектами. Чим завойовуватиме високий кредит довіри земляків його наступник?