На проспекті Волі у Луцьку є будинок, на якому висить скромна меморіальна дошка, що нагадує: тут жив льотчик-випробувач Анатолій Дем'янович Грищенко, Герой Росії. У цьому будинку й досі мешкає його сестра. Грищенка, командира окремого загону пілотів-випробувачів, добре знають не лише в Росії. Король Іспанії Хуан-Карлос І спорудив відважному льотчику меморіал, а всесвітня організація «Фонд безпеки пілотів» нагородила його найвищою своєю нагородою — «Одинокий яструб».

Нещодавно, як уже повідомляла «УМ», сесія Волинської облради прийняла звернення до Верховної Ради України з проханням визнати УПА воюючою стороною у Другій світовій війні та прийняти нарешті у новій редакції Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».Таке рiшення, на думку депутатів, покладе край протистоянню в суспільстві і стане кроком до порозуміння та примирення. Сподвижництво та героїзм воїнів УПА, які вели війну відразу на два фронти, стали фундаментом державності України. І тим прикріше, що на 14-му році незалежності держави, в якій і тризуб, і синьо-жовтий прапор стали державними символами, солдати цієї армії й досі не визнані солдатами. Депутати облради запропонували також найближчим часом встановити в Україні відзначення Дня героїв.

На останній нараді з українськими правоохоронцями Президент Віктор Ющенко, окрім того що знімав стружку з усіх міліцейських керівників, поставив ще й завдання боротися з... матюками і виховувати культуру поведінки людей у міліцейських погонах. Проблема ця вельми актуальна, і це знає кожен, особливо хто мав справу з працівниками органів у ролі правопорушника чи незаконослухняного громадянина.

Аби зрозуміти, як далеко ми пішли вперед і як безнадійно відстали за ці роки, варто купити... упаковку кефіру чи молока. Не знаю, як вас, а мене страшенно ображають і дратують оті поліетиленові торбинки, в яких булькає невідомо що і дату виготовлення на яких інколи знайти буває неможливо. Гамузом висипані у супермаркетах на вітрину, часто-густо брудні пакети, ніби по них хтось топтався ногами, навіть неприємно брати в руки. Ще більше розчарування чекає, коли поміж свіжого продукту продавці підсунуть зіпсований, тобто з кінцевим терміном реалізації. А коли торбинка ще й трісне у вашій сумці, то хочеться гепнути нею по голові того, хто придумав таку упаковку для молочних продуктів! І мимоволі згадаєш старі добрі часи, коли купував тетрапаківські пакети-трикутнички з молоком і кефіром, зрізав ножиком чубчик і спокійнісінько наливав у чашку або ж пив просто з пакета. Відійшли у вічність і молочні скляні пляшки, і сметана у скляних баночках, а їхнє місце зайняла все та ж поліетиленова плівка. Тобто те, від чого відмовилася матінка-Європа, викинувши у смітник, ми швиденько підібрали і запровадили у себе. Відмовившись від екологічно чистої тари, переробники заощаджують на цьому, напевне, немалі гроші. Якщо ж раптом захочеться випити кефір із тетрапаківського пакета, то викласти за нього доведеться ледве не на гривню більше, ніж за літр цього ж продукту в поліетиленовій упаковці. За задоволення й екологічну чистоту треба нині платити. Як платять багатенькі буратіни в усьому світі, яким по кишені й екологічно чиста їжа, без усіляких там модифікованих на генному рівні продуктів, й така ж безпечна, тобто екологічно чиста, упаковка. Ми ж, сіра споживацька українська маса, вип'ємо все, що наллють, і з чого завгодно...

Радянські вступні реалії на тлі сучасних українських видаються безневинним дитям. Хоч і тоді були блатники і свої «білі» та «чорні» списки, але шанси на здобуття вищої освіти мали практично рівні як діти міністрів і престижно успішних лікарів-стоматологів, так і простих робітників і селян. За останні чотирнадцять років ера відносної рівності спочила у Бозі, і ми навіть змирилися з тим, що за диплом треба платити. Не за освіту, а саме за диплом, бо нині мода пішла на дипломи. А тепер ще й за працевлаштування після закінчення вузу. Дипломований спеціаліст на біржі праці — і це стало явищем буденним. Розумні батьки вкладають нині гроші вже не в освіту дитини, а в купівлю... майбутнього робочого місця. А Україна за кількістю ВНЗ уже перегнала всі країни Західної Європи.

...У цих коридорах, здається, нічого не змінилося. Окрім одного — на стіні, де була галерея перших осіб області, з'явилася фотовиставка помаранчевої революції. А так — ті ж самі, не першої свіжості, килимові доріжки, ті ж меблі, навіть ті ж самі секретарки у перших приймальнях. Даруйте, але є одна суттєва зміна: нарешті відкрито центральний парадний вхід адміністративного будинку, який був зачинений iз часів приходу до влади «французької команди», тобто коли керувати областю після майже 10-річного правління «аксакала» Бориса Клімчука Кучма прислав генерала міліції і Героя України Анатолія Француза. Більш як два роки і чиновницька братія, і народ заходили в ОДА через бічний вхід, і ніхто не пояснював чому.

14 червня волиняни не питимуть молока на знак солідарності з селянами, які оголосили попереджувальний страйк у відповідь на низькі закупівельні ціни, встановлені основними молокопереробними підприємствами. Ініціювали економічний страйк лідери сільських громад, які мають відстоювати інтереси своїх людей, оскільки захистити селянина від свавілля переробників більше нікому. Цього дня селяни не продаватимуть молоко, блокуватимуть молочноприймальні пункти і пересування молоковозів.

На початку цього тижня у Луцьку знову розпочалася революція, тільки у міні-варіанті: помаранчеві намети осіли на вільному клаптику землі через дорогу від приміщення обласної прокуратури. «Пора» з «Національним альянсом» та ще з кількома партіями правоцентристського спрямування вимагають у такий спосіб відставки прокурора Волинської області Андрія Гіля. Пікетування оголосили безстроковим, до перемоги.

...За чверть століття журналістської праці чого тільки не доводилося шукати у відрядженнях. Легше сказати, про кого чи про що не писалося: від доярок до народних артистів, від сільських знахарок до докторів наук, від циркачів-ілюзіоністів до знаменитих історичних постатей і т. д. Здавалося, вже нічим не можна подивувати журналістську уяву, але... Під час одного з відряджень, не пам'ятаю, хто сказав, що є на Волині село, де в усіх його мешканців — блакитні очі! І ось редакційний «жигулик» впевнено долає дорогу-бруківку, загублену серед маневицьких лісів. Напевне, мало хто їздить цією «дорогою життя», бо машини і здоров'я шкода. Їдемо від Колок до Годомич, і скільки око сягає — стоять посохлі бур'яни на нерозораних площах. Якби була осінь, може б, і не так впадали вони в око, а на тлі весняної свіжої зелені здаються якимось анахронізмом. Нарешті «танкодром» закінчується, і ми виїжджаємо на нормальну асфальтівку. Ще за кілька кілометрів між заплавами Стиру і знаходимо село блакитних очей...

Дуже несподіваний «подарунок» напередодні свого 65-річчя отримала обласна газета «Волинь» — одне з найавторитетніших і найтиражніших видань області. Обласна організація Партії регіонів подала скаргу на газету та її редактора Степана Сачука в територіальну виборчу комісію виборчого округу №22 з вимогою припинити випуск «Волині» на період президентських виборів. Мотивація — в авторській статті Сачука «Треба жити своїм розумом» (2 вересня ц. р.) редактор «у завуальованій формі агітував читачів проти кандидата у президенти України В. Ф. Януковича», а робити цього державним та комунальним ЗМІ згідно із Законом «Про вибори Президента України» не можна.