У тридцятирічного Олексія Ковальова, жителя села Єлизаветівка, що в Петриківському районі, час від часу траплялися напади епілепсії. Про це добре знали всі сусіди. І коли вони побачили чоловіка, який лежав серед двору, відразу викликали з райцентру «швидку». При цьому самотужки намагалися надати першу допомогу, отож стверджують: щонайменше півгодини пульс в Олексія ще намацували. Але «швидка» так і не приїхала. Люди кажуть, що викликали її тричі, але щоразу чули нарікання на відсутність бензину і неможливість приїхати через це до Єлизаветівки. Головний лікар Петриківської райлікарні Сергій Орел згодом заявив, що до помираючого Ковальова «швидка» не виїхала не через відсутність пального, а тому що їхня єдина машина була на іншому виклику. Радіус обслуговування у неї — 36 кілометрів. Отож якщо «швидка» опиняється в одному кінці району, то до протилежного — вже 60—70 км.

Монумент борцям за волю України з ініціативи громадської організації «Тернівські козаки» встановили ще у 2006 році. На хресті з меморіальною дошкою викарбувано імена найвизначніших постатей в історії нашої держави — від Богдана Хмельницького, Виговського, Мазепи до Петлюри, Грушевського, Бандери, Чорновола і Стуса.

Фабула трагічної події, яка сталася 22 червня минулого року в центральному дніпропетровському парку імені Лазаря Глоби, дискусій нібито не викликала. Тричі судимий 27–річний Віктор Скворцов ударом ножа позбавив життя однолітка, колишнього співробітника міліції і спортсмена Костянтина Л. Рецидивіст убив молодого батька, людину в усіх відношеннях позитивну, — які тут можуть бути розходження в оцінках? Але обидві сторони інциденту трактують його причини по–різному. Мати Віктора Скворцова Людмила Олександрівна й адвокат Віктор Шведун запевняли автора в тому, що двоє нетверезих незнайомців самі зненацька напали і намагалися скинути хлопця з пішохідного моста в озеро. Захищаючись, той показав ножа, але нападників це нібито розізлило ще більше. І Костянтин Л. у сутичці на ножа у руці Скворцова фактично наштовхнувся. В іншої сторони пояснення свої: Костянтин Л. із приятелем невдало пожартували над незнайомим їм Віктором, і той ні з того ні з сього накинувся на них із ножем.

Минулого року з Євгеном Грошевим ми зустрічалися з добрий десяток років тому. Тоді він розповів нашій газеті про свій грандіозний задум, який уже починав втілювати в життя. Йшлося про створення медалей усіх лауреатів Нобелівської премії. На той час Грошев працював, як кажуть літератори, «в шухляду». Проте він — не літератор, а медальєр. І оце «в шухляду» означає не тільки трату часу, а й коштів. Однак Грошев цим ніскільки не переймається, бо впевнений, що створене ним обов’язково буде затребуване. У тому числі й меморіальний комплекс пам’яті загиблих польських урядовців в авіакатастрофі під Смоленськом, над яким пан Євген почав працювати з власної ініціативи...

Уже майже два місяці Наталя Онищенко, художній керівник фольклорнообрядового театру «Родослав» Центру української культури «Коло калинове» Дніпропетровського міського палацу дітей та юнацтва, та її 17річний син мають неофіційний статус погорільців. Родина, яка досі мала дім і безліч планів на майбутнє, тулиться нині в методичному кабінеті Палацу, де нормально ні їсти зготувати, ні помитися. Але мати й син і за це дуже вдячні керівництву закладу, адже їм справді більше нікуди іти...

Люди в погонах на Дніпропетровщині потрапили у черговий гучний скандал. На відміну від трагедій у селі Старовишневецькому, коли до нестями п’яний міліціонер застрелив одного школяра, а другого важко поранив, чи на Криворіжжі, коли спіймані за банальну крадіжку двоє підлітків після спілкування у райвідділі міліції повісилися, ця історія могла здатися не настільки гучною. Проте саме їй вочевидь судилося викликати не тільки всеукраїнський, а й європейський резонанс.

Авторство цього унікального видання Борис Ковтонюк, випускник факультету журналістики Львівського державного університету, розділив iз дружиною Людмилою. Спільними зусиллями вони оприлюднили понад 500 дат, пов’язаних iз життям Нестора Івановича, — від його народження 26 жовтня 1888 року на Запоріжжі й до смерті у Парижі 25 липня 1934 року та похорону через три дні, на який з’їхалося близько 500 анархістів iз різних країн. Під час презентації книги, яка відбулася в Дніпропетровську, Борис Ковтонюк, до речі, він — правнук віщуна і цілителя Панаса Квітки, акцентував увагу на тому, що махновщина стала нічим іншим як невдалою спробою відродити козацтво. Це пояснювалося багатьма факторами — і тим, що рух зародився на землях колишньої запорозької вольниці, і тією ж концепцією… Багато повстанців одягалися під козаків, деякі навіть носили чуби, як свідчать тогочасні фото. Махновці співали козацькі народні пісні, наслідували багато козацьких звичаїв. Як і запорожці, вони не претендували на територію всієї України, у тім числі й на її столицю — Київ.

Недавнє святкування Дня Злуки проходило у різних місцях і в різних формах. Проте навіть на цьому тлі церемонія у сквері поруч з історичним музеєм імені Дмитра Яворницького вирізнялася своїм історичним екскурсом.

Могила кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка поблизу села Капулівка у Нікопольському районі на Дніпропетровщині є одним із найзнаковіших місць. Адже тут покоїться прах людини, без будь–яких перебільшень, легендарної. Про надзвичайний авторитет Івана Сірка у запорозькій вольниці свідчить той факт, що його переобирали кошовим отаманом вісім разів поспіль. За легендою, цей воїн–характерник (перекидався вовком — «сірком») навіть мертвим продовжував перемагати ворогів. Сірко заповідав козакам по його смерті відрізати свою праву руку й ходити з нею у походи... Козаки виконали заповіт і, зустрічаючись із ворогом, виставляли вперед його правицю зі словами: «Душа і рука Сірка з нами!». Отож не дивно, що й нині біля могили отамана регулярно проводяться різноманітні козацькі заходи. Люблять підкреслювати свою небайдужість до славної минувшини і політики та чиновники різних рівнів.

Коли житель села Хащове, що в Новомосковському районі на Дніпропетровщині, побачив на своєму городі якесь страховисько, то відразу ж подумав про таємничу чупакабру, якою вже тривалий час українцiв лякають ЗМІ. Селянин виявився не з полохливих — підкрався до загадкової тварини і лупонув палицею по тім’ячку, вбивши її з першого удару. Після цього незвичайний екземпляр було доставлено на біологічний факультет Дніпропетровського національного університету.