«Пам'ятаєте, як Україну перед президентськими виборами ділили «на три сорти»? У першій частині був Львів, у другій — Київ, у третій — Донецьк. Коли ж там у час Помаранчевої революції встановили хрести, ми побачили: якщо ці міста на карті з'єднати — виходить трикутник. Всевидяще Око. Господь нашу державу взяв під опіку Пресвятої Трійці», — каже львівський архітектор Віталій Соболівський. У листопаді-грудні 2004 року в цих трьох містах поставили однакові хрести з розп'яттями, щоб вибори відбулися без кровопролиття. У Львові — 20 листопада, у Києві — 26-го, а в Донецьку — 24 грудня. Як пояснюють ініціатори цієї незвичної, як на простий людський розум, акції, про встановлення таких хрестів просила Божа Мати в об'яві у святому місці Джублику. За втілення цієї ідеї, на прохання парафіян різних церков, узялися отець Михайло Коваль iз чину Найсвятішого Ізбавителя отців редемптористів та Віталій Соболівський, які ще в березні 2004 року отримали благословення від Папи Римського Іоана Павла ІІ на Хресну дорогу зі встановленням Подячних хрестів у столиці кожної країни світу до 2000-річчя спасительної смерті і Воскресіння Ісуса Христа (що відзначатиметься у 2033 році). Тоді вони й уявити не могли, яким чином зможуть встановити такого хреста у столиці рідної держави — України. «Можливо, це благословення святішого отця помогло нам поставити хрест на Майдані, — каже отець Михайло Коваль. — Якби не було Помаранчевої революції — це було б неможливо».

Об'єднавчий собор Української православної церкви (Київський патрiархат) та Української автокефальної православної церкви був призначений на 19 листопада цього року. Все ніби йшло за планом — відбулося по кілька внутріцерковних зібрань, обговорення в парафіях, єпархіях, спільні міжконфесійні збори. І раптом — цинічна заява «ревного об'єднувача», одного з ініціаторів «планового» і «прискореного» злиття церков, митрополита Мефодія (Кудрякова): «Об'єднання не відбудеться...». Винні, мовляв, УПЦ КП і нова українська влада, яка «не звертає уваги на потреби віруючих». Знову напівправда, бруд і марнота, спрямовані, як видно, на одне: спотворення й пониження ідеї єдності.

Через тисячі років нам відома до дрібниць історія біблійного народу — завдяки образу Пасхи, Виходу з краю рабства. Детальний опис Виходу з року в рік передається наступним поколінням. Дітей навчають переживати цю подію так, ніби сталася вона за їхньої пам'яті. Бо це акт не так історичний, як духовний, що свого часу може відбутися з кожною особистістю, з кожним народом. Українцям більш відома новозавітна Пасха — Великдень. У ХХ столітті це свято набуло особливої символічності, коли після традиційного великоднього вітання люди промовляли: «Христос воскрес — воскресне й Україна!». І яким би страшним і грішним не було для української нації минуле, вона вийшла з нього живою. Трагедії назавжди залишаться у пам'яті народу зарубцьованою раною. Але «клеючою речовиною» нації, її стрижнем і рушієм у майбутнє є зафіксований в історії й культурі хід до свободи — тернистий і, все ж, неминучий.

Понад 100 публікацій про пограбування львівського історичного архіву вже надруковано у різних ЗМІ. Низка виступів пролунала в радіо- й телеефірі. Проведено кілька велелюдних «круглих столів», громадських слухань і прес-конференцій (у Львові й Києві). До Верховної Ради, Президента, Прем'єра надійшли десятки звернень. Але віз і нині там. Тобто злочин не розкрито.
Однак уже є пробоїна в стіні «правосуддя», складеній зі «старих зв'язків», шантажу і дуже великих грошей. Її вибили упродовж півтора року «громадським тараном»: потужний голос науковців, педагогів і митців (Схід і Захід разом), немов вічевий дзвін, бив на сполох ще від часу виявлення крадіжки державно важливих документів. Приховати «архівну справу» не вдалося. Однак чи зможе сила громади трансформувати цей сигнал про небезпеку в позитив для всієї архівної галузі? Це питання піднімалося на «круглому столі» «Проблеми збереження музейної та архівної спадщини в сучасній Україні в контексті втрат львівського архіву», що наприкінці жовтня зібрав у приміщенні Національної академії наук України близько 300 істориків, музейників, журналістів, депутатів.

«Лірика і фізика» — тема вічної, здавалося б, суперечки між природничниками і гуманітаріями. Утім світ уже вчиться мирити цю суперечку в новітньому симбіозі, коли на службі наук гуманітарних (про вершину Творіння, людину) стають науки природничі (про Всесвіт), неабияк збагачуючись людинознавством. У результаті з'являються електронні бази даних з історії, використання математичних методів у мовознавстві... А молоде покоління у цьому, як і в будь-якій іншій перспективній справі, передує. І де, як не в університеті, звершуватися такому симбіозу?
Доктор фізико-математичних наук Олег Третяк уже тринадцятий рік є першим проректором Київського національного університету. Сьогодні наша розмова з доктором Третяком — про найвідоміший ВНЗ України, його випробування нелегкими для науки 90-ми роками і не менш трудомісткий шлях у майбутнє.

Останки Романа Шухевича (Тараса Чупринки) роками розшукували його діти — Юрій і Марія. Нащадки командарма дитинство, молодість і зрілість відбули в радянських концтаборах та на засланні. Тривалий час СБУ на запити не відповідала.

11 липня 2005-го Президент своїм Указом «Про додаткові заходи щодо увічнення пам'яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» висловив, нарешті, головне: для збереження чіткого образу подій, осіб і фактів потрібен «мозок», або ж — Український інститут національної пам'яті УIНП, який мусить бути створено до 26 листопада.

У день Покрови Пресвятої Богородиці, яку здавна вважають покровителькою війська, по всій Україні вшановуватимуть захисників свободи — вояків Повстанської армії. Щоправда, може статися, що ці святкування у Києві «розпорошаться», так і не ставши для громадськості єдиним потужним променем правди про УПА. Річ у тім, що два окремі, паралельні і багато в чому подібні заходи планують на святкові дні Українська народна партія і громадська комісія «Армія безсмертних». Обидва ініціатори святкувань організовують молебен, концерт і презентацію підписів, зібраних у різних регіонах України за визнання УПА. От тільки УНП запланувала все це на 14 жовтня, а «Армія безсмертних» — на 15-те.

1036 року князь Ярослав Мудрий переміг нападників-печенігів і з вдячності до Бога і Діви Марії заклав у Києві церкву Благовіщення на Золотих воротах. У тій церкві він 1037 року віддав народ Київської держави під опіку Пресвятої Богородиці. Відтоді Матір Божу шанують як покровительку й берегиню народу, стольний град якого — Київ.

У середині вересня 1941 року близько 15 тисяч людей прибули до прикарпатського міста Долина на відкриття пам'ятника полеглим борцям за волю. 21-річний Омелян Коваль виступив тоді перед молоддю, прохаючи протистояти насильницькому вивезенню до Німеччини. Пояснював: «Ми потрібні тут, нас чекає боротьба за повне визволення України». Нацисти арештували палкого промовця вже наступного дня. З часом до Аушвіцу, де його ув'язнили, потрапили хлопці, які слухали його виступ на святкуванні. Вони розповіли, що з їхнього повіту тільки небагатьох вдалося вивезти до Німеччини — решта пiшли в партизани.
Омелян Коваль пережив концтабір, а потім багаторічну розлуку з рідною землею, задля звільнення й розвитку якої працював постійно. 85-річний учасник руху опору вже понад 8 років має громадянство України. Щороку відвідує рідну землю, «балуючи» земляків духовними й матеріальними гостинцями. А в Бельгії очолює Раду українських громадських організацій цієї країни. Наша розмова з паном Омеляном — про Аушвіц, Спілку української молоді діаспори та про новітню Україну.