Чимала полонина Нижня, що під горою Добушанка, за Австрії і Польщі належала дідові Марії Корчук. Без таких зазвичай розташованих далеко від населених пунктів пасовищ (у Західній Європі їх називають альпійськими луками) існування горян стало б, як кажуть гуцули, геть прикрим. Вони живуть в оточенні чудових краєвидів, але в малопридатному для ведення сільського господарства середовищі. Бог подарував красу, але вочевидь недодав грунтів. Тому тут кожен клаптик більш-менш родючої землі — особлива цінність. Кмітливі горяни придумали косу з коротким кіссям, що ледь сягає пояса, і вправно кладуть покоси на схилах крутизною близько 45 градусів. «Це справді так, — підтверджує Марія Федорівна, — бо живемо ж у скалі».
Співрозмовницю ми зустріли з граблями і вилами на невеликій, схожій на припічок сіножаті: праворуч — гора, ліворуч — стрімка річечка Черник. Ми не бачили сховане за лісом обійстя Корчуків. Збитий з пантелику отим «живемо у скалі», кореспондент «УМ», не зрозумівши образний вислів, спершу подумав, що ця родина збудувала оселю в якійсь скельній ніші. Нічого подібного: їхня традиційного зразка дерев'яна хата, вкрита гонтою, стоїть на пагорбі, з якого відкривається краєвид на вершини теж з незвичними назвами — Левурда, Садки, Штовпи, Гуковані та Полянський. Отже, жити в скалі — жити серед гір.

Перебуваючи на Івано-Франківщині, головний міліціонер країни оцінив як малоефективну боротьбу прикарпатських правоохоронців з розкраданням ділової деревини, особливо в гірських лісах. Двічі, вочевидь, повторювати цю тезу Юрію Луценку не доведеться, тим паче що негативні результати боротьби з порушеннями в лісокористуванні через місяць можуть обернутися втратою посади нинішньому начальнику Управління МВС в області Василю Кузнєцову. Так сказав міністр внутрішніх справ.

Більшість мешканців села Задубрівці, що на Снятинщині, вже спали мирним сном, коли в одній з місцевих «забігайлівок» після півночі розігралася трагедія. Щоправда, зав'язка конфлікту відбулася трохи раніше, близько одинадцятої вечора. Саме тоді додому напідпитку повернувся 45-річний чоловік, котрий мав у селі репутацію вправного різника свиней. Господаря розгнівала співмешканка, котра не тільки не подала вечерю, а й, як виглядало, теж перебувала «під мухою», за що відразу скуштувала кулаків «по вищому розряду».

Гострі леза блискавок кроїли похмуре небо і врізалися в кам'янисті схили, по яких спішно, кількома потоками, спускалися донизу тисячі підкорювачів Говерли. Двоє з них, за якимось фатальним збігом обставин, потрапили «в приціли» найпотужніших електричних розрядів. Для 47-річного уродженця Закарпаття цей удар минулої суботи виявився смертельним. Петру Фарбішевському дивом пощастило.
Його вдалося врятувати. Наприкінці дня минулого понеділка хлопця вже перевели з реанімації Івано-Франківської обласної клінічної лікарні у відділення судинної неврології. Поруч — пригнічені мама Ольга Денисівна та батько Микола Васильович. Обоє — лікарі й добре розуміють, як нині важко їхньому синові. Петро лежав «під крапельницею» і пробував усміхнутися на моє підбадьорливе привітання. На запитання, що ж тоді сталося, ніяково відповів: «Нічого з того не пам'ятаю. Останні спогади — фестиваль у Шешорах».
Удар блискавки стер із пам'яті не тільки епізоди Петрового порятунку, а й усе, що відбувалося майже добу до того.

На розташованій високо в Карпатах зазвичай спокійній ділянці кордону, підконтрольній заставі «Шибене», несподівано розгорнулися події, ніби за сценарієм добротного детективу. Один із мешканців невеличкого сусіднього села Шибене зранку повідомив українських прикордонників про присутність на території зони, куди можна потрапити лише за спецперепустками, чужаків.

Поширена в інтернеті інформація про заборону масових сходжень на Говерлу після двох нещасних випадків з фатальними наслідками, що сталися 16 липня, не відповідає дійсності. Як повідомила «УМ» прес-секретар голови Івано-Франківської облдержадміністрації Галина Корнійчук, щодо цього немає ні заборонного розпорядження керівника виконавчої влади краю, ні рішення обласної ради. На прес-конференції, яка відбулася позавчора (18 липня) під вечір, заступник голови ОДА Богдан Томенчук лише висловив думку про те, що треба було б заборонити масові сходження років на десять.

Краще Карпат, як кажуть знавці європейських гір, можуть бути тільки Карпати. Переконатися в цьому на власні очі нинішнього року мають можливість громадяни Євросоюзу, Швейцарії та США, для яких встановлено безвізовий в'їзд на територію України. Однак відкрити для себе Гуцульщину та Бойківщину, походити з користю для здоров'я там, «де гори, й полонини, і стрімкі потоки-ріки», вони не поспішають. Принаймні, як повідомили «УМ» в управлінні туризму Івано-Франківської облдержадміністрації, цьогоріч гостей з «євросоюзними» та північноамериканськими паспортами поки що суттєво не побільшало. А даремно. До нинішнього літнього рекреаційного сезону лише в курортному Яремче відкрилися 22 приватні «зелені» садиби та чотири пансіонати, ось-ось відчинить двері реконструйований «Едельвейс».

Волею випадку 3 листопада 1991 року в селі Підгороддя Рогатинського району Івано-Франківщини зустрілися два Михайли: Зеленчук, котрий на той час уже очолював Всеукраїнське братство вояків ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича, та Кіт — скромний учитель-пенсіонер із Ходорова сусідньої Львівської області. Востаннє вони бачилися холодної осені 1950-го посеред Карпат, біля гори Гропа, в екстремальній ситуації. Відтоді минув рівно 41 рік. По-різному складалися їхні долі, але обох радянський суд покарав чвертьстоліттям ув'язнення. І якщо Михайлові Зеленчуку цей безмірно тривалий строк хоч якось умотивований червоною Фемідою (був референтом Служби безпеки ОУН-УПА у Надвірнянському районі й помічником полковника Грома — командира СБ Карпатського краю), то Михайло Кіт з дружиною Ганною вчителювали у тамтешній місцевості й не брали до рук не те що зброю, а навіть військового ранця. Однак і подружжю Котів випало пройти всіма колами пекельних випробувань, витримати які, здавалося, не під силу людині з нормальною психікою.

Це було 31-ше сходження Віктора Ющенка на Говерлу. В.Ю. вперше піднімався на вершину України в ранзі Президента. Випробування вертикаллю глава держави витримав, хоча погода була дуже несприятливою (під час сходження двоє з 15 тисяч учасників сходження загинули, 135 звернулися по медичну допомогу).
Ющенкові ж лікарі не знадобилися. Попри залишкові явища діоксинового отруєння на обличчі, Віктор Андрійович — здоровий чоловік. Це вчора підтвердили і швейцарські лікарі, які приїхали до Києва. «Загальний стан Віктора Ющенка добрий: все, що стосується внутрішніх органів — голови, серця, печінки, шлунку, — сказав керiвник дерматологічної клініки університетського шпиталю в Женеві, екс-президент Європейської асоціації дерматології Жан Сора на прес-конференції в секретаріаті Президента. — І той факт, що Ющенко кілька днів тому піднявся на Говерлу, зайвий раз підтверджує його кондиції».

Тут одне з двох: або Івано-Франківськ з усіма його 240 тисячами мешканців — надто оригінальне місто, або Роман та Ірина Вірастюки — вельми скромні люди. Поясню своє здивування: коли ми з відомим у всьому спортивному світі метальником ядра, екс-капітаном легкоатлетичної збірної України домовилися про зустріч рівно опівдні у салоні краси «Фея», господаркою якого є його дружина, то завжди пунктуальний власкор «УМ», на сто відсотків упевнений, що такий престижний салон має бути в центрі міста, таки вскочив у халепу. Я запитував перехожих, заходив майже у всі перукарні, що розташовані в радіусі півкілометра від міської ратуші, і ніхто не міг пояснити, куди мені йти, аби потрапити у «Фею». Зрештою, напрямок руху вдалося встановити лише у розташованому на Валах салоні краси «Панна». Там чітко спрямували на протилежну, північну, сторону від ратуші, аж у кінець вулиці Бельведерської, і ці координати, спасибі «паннам», виявилися точними.
Вам ще не зрозуміла глибина мого здивування? Поясню конкретніше: пані Ірина — не тільки дружина Романа Вірастюка, вона — срібний і бронзовий призер двох косметичних чемпіонатів Європи з нарощування нігтів, минулорічна віце-пані та пані «Елегантність» України. Володарка стількох титулів не просто власниця салону краси — вона там працює, тобто приймає клієнток, котрі можуть потрапити в її крісло просто з вулиці.
Тепер скажіть мені, будь ласка, як іванофранківчанкам можна не знати, де розташована «Фея»? Мені ще пощастило. Поводивши містом, фортуна таки всміхнулася: я встиг зупинити «дев'ятку» Романа Вірастюка, котрий, не дочекавшись кореспондента, вже збирався їхати у своїх справах.
Вибачившись за запізнення, починаю розмову з найголовнішого: «Як здоров'я?».