«Помаранчева» команда зможе перемогти, якщо й далі буде триматися разом. Саме таким був лейтмотив річниці Майдану. Ці слова лунали у виступі мало не кожного промовця, до цього закликали всіх, хто стояв на сцені, люди з площi. Не ті, хто опинився на Майдані «випадково» чи за рознарядкою, а ті, хто прийшов сюди, як і рік тому: щиро, за покликом душі й з усвідомленням того, що «ніщо не забуте й ніхто не забутий». Що прикро — майже нікого з промовців не приймали бодай на третину так тепло, як під час Помаранчевої революції. Хоча якщо навіть не всі, то багато з тих, хто стояв на сцені, також були повністю щирими й стояли там із такими самими почуттями, як «звичайні» революціонери (до речі, серед них було помічено й чимало вельми відомих у шоу-бізнесі, журналістиці, мистецтві тощо осіб) — «знизу».