Чемпіон у восьмому турі втратив перші очки, але сприймати це як сенсацію не варто. Загалом «Арсенал» (включно зі своїм останнім армійським відрізком) не програє «Шахтарю» в Києві вже в семи матчах поспіль, при цьому п'ять останніх зустрічей між канонірами й гірниками завершилися унічию. Утім подібний результат очікувався не лише через традицію відносин, а й тому, що суперники зустрілися саме зараз: якщо донеччани повернулися з різних збірних лише за пару днів до матчу, то підопічні Олександра Баранова могли цілеспрямовано готуватися до бою з лідером майже два тижні.

Кімі Райкконен зрівнявся з Фернандо Алонсо! Сенсація? Ні, адже йдеться лише про кількість перемог на етапах у цьому сезоні. Тепер у обох лідерів їх по шість, і вже зараз зрозуміло, що іспанський пілот «Рено» перебуває за крок від тріумфу завдяки технічній стабільності своєї команди. Варто лише пригадати кількість сходжень фіна з дистанції, щоб зрозуміти, у чому секрет успіху конкуруючої — французької — «стайні».

Перше, що спало на думку після завершеня відбіркового матчу з турками і початку 20-хвилинного салюту, — це був початок знайомства команди Олега Блохіна з новим предметом. Пригадайте, як у товариських матчах збірна України вчилася грати на результат і... програвала. Натомість після 10 вересня 2003 року, коли ми поступилися в Іспанії (1:2) і «пролетіли» повз Євро, українці не поступилися у 10 офіційних матчах поспіль! Успішно склавши іспит на вміння здобувати очки і першими в Європі потрапивши на ЧС-2006, підопічні Олега Володимировича перейшли у «старший клас». У середу на полі НСК «Олімпійський», який на честь «урочистості моменту» забув про норми безпеки і відкрив для уболівальників усі сектори, футболісти із намальованими синьо-жовтими прапорами на обличчях та дредовими косичками (Ващук, Федоров, Воронін) лише почали вчитися грати першим номером. І хіба це не свято, якщо зважити, що суперник, який і не претендував на володіння ініціативою, є бронзовим призером попереднього чемпіонату світу? Ми програли, бо ще родоначальники футболу — англійці — встановили істину: при рівній грі виграє той, кому більше потрібні очки. По-друге, попередній навчальний курс «закритого футболу» завершився підвищенням у класі саме завдяки «двійкам» за контрольні та відмінним оцінкам на іспитах. А по-третє, чи не ми канючили останні два роки, що результат — це добре, але хочеться ще й видовищної гри. Ось і маємо красиву поразку... для початку нового курсу збірної. Судячи з відсутності дуже сумних облич уболівальників, цей напрям їм до вподоби.

Гарячий уїк-енд приніс імена ще трьох володарів путівки та фінальну частину чемпіонату світу. Офіційний сайт ФІФА з формальних міркувань не дає у графі «кваліфіковані» жодного представника з Африки. Хоча немає підстав сумніватися, що вперше в історії на «мундіаль» поїде збірна Гани, яка на три очки випереджає ПАР та ДР Конго (колишній Заїр), котрі грають в останньому турі між собою. Ганці мають значно кращу різницю м'ячів та перевагу в очних зустрічах і з південноафриканцями (3:0 і 2:0), і з «демократичними» конголезцями (0:0 і 1:1 — на виїзді).

На чемпіонаті Європи в Італії i Сербiї й Чорногорiї, куди пробилася чоловіча збірна України, її наставник Віктор Михальчук змушений обходитися без двох провідних вихованців чемпіона країни, харківського «Локомотива», — «блокувальника» Володимира Титаренка та його тезки Татаринцева. У обох гравців — травми, що є досить дивним, адже позаду не важкий сезон, а міжсезоння. Щоправда, на рівні збірних підготовка розпочалася вже давно, але її хиби загальновідомі — збори наша перша команда проводила не за методичним обгрунтуванням, а за принципом «вийде — не вийде».

Друге місце у своїй відбірковій групі молодіжного чемпіонату Європи 2006 року, яке дає право зіграти у вирішальній стадії «плей-оф», тепер лише за крок від українців. Хоча є умови. З огляду на ймовірний виграш греками всіх трьох останніх матчів, підопічних Олексія Михайличенка влаштовують тільки дві перемоги. І вже сьогодні найголовніше для нашої перспективної «молодіжки» — виграти вдома у турків. Виходить, що запланована перемога у Тбілісі на стадіоні імені Бориса Пайчадзе майже не наблизила нашу команду до чергової «мети». А ось те, що ми привезли з Грузії три очки ціною втрати двох дискваліфікованих гравців, майже повністю нівелює всю вагу позитивного результату. А, як відомо, перемогу з неадекватними втратами називають пірровою...

Сьогодні у Тбілісі, о 19.15 за київським часом, при порожніх трибунах збірна України може зробити останній крок до виходу на чемпіонат світу 2006 року в Німеччині. Для цього нашій команді потрібно виграти. Є й бажання, і змога.

До столиці Грузії українці вилетіли вчора. А двома днями раніше наставник національної команди, за традицією, зустрівся з журналістами на базі в Кончі-Заспі. Головний тренер країни перебував у чудовому гуморі і... традиційно нарікав на проблеми з підготовкою. Можливо, навіть навмисно. Адже в цьому відбірковому циклі стало традицією: чим більше напередодні важливих матчів Блохін бідкається, тим успішніше грає його команда. Ось і цього разу фартовою може стати відсутність флангових гравців Олега Гусєва та Андрія Воробея.
Загалом із відповідей Олега Володимировича можна було зрозуміти, що він цими днями шукав гармонію між передчасною розслабленістю команди, яка однією ногою вже в Німеччині, та занадто сильною оцінкою поєдинку в Тбілісі як «останнього і вирішального».

Локальні успіхи жіночих клубів «Мотор» та «Спартак» на початку нового століття й бронзові медалі дівчат зі збірної України на Олімпіаді-2004 наводили на думку, що у вітчизняному гандболі справи почали змінюватися на краще, і переможні традиції Ігоря Турчина після періоду стагнації потроху відроджуються. Але ті, хто «вариться» в цьому казані, бачать інші тенденції — щодо деградації. І наші ветерани ручного м'яча, кількості олімпійських чемпіонів серед яких може позаздрити чимало країн, ще на початку року почали бити на сполох — коли пішов у відставку президент федерації Віталій Рева, екс-міністр із надзвичайних ситуацій. Уявіть собі, яким міг би бути розвиток цього виду спорту в країні, якщо на вівтар олімпійського досягнення жіночої збірної було покладено майже всі мізерні фінансові можливості профільного міністерства. НОК України також допоміг чим міг, аби підопічні Леоніда Ратнера мали належні умови для підготовки до найважливішого виступу в кар'єрі. Зважте, що серед тих, хто підставив плече у важливий момент, не було Федерації гандболу України, яка за першим пунктом свого статуту відповідає за розвиток цього виду спорту. Причина відома — у ФГУ ніколи не було грошей. «Стару гвардію» федерації цілком влаштовував підхід, коли гандбол перебуває на балансі Держкомспорту, тож нехай держава і допомагає. Якщо ні — можна використати можливості клубів. Про те, що найуспішніший за результатами ігровий вид спорту може самотужки знайти джерела фінансування, ніхто й не замислювався.
Наприкінці вересня відбудеться звітно-виборча конференція ФГУ, яка може дати поштовх для відродження гандболу. Звичайно, якщо зламає негативні стереотипи. Принаймні це хоче зробити Владислав Миленький — заступник міністра у справах молоді, сім'ї та спорту, який став одним із кандидатів на посаду президента ФГУ.

Позавчора ввечері подивитися матч «Динамо» — «Металург» (Д) у Києві прийшло аж 14 тисяч глядачів. Причина — не лише «єврокубковий» статус донеччан і втрата такого киянами. А й поява у складі динамівського клубу «зрадника» — Владислава Ващука. Вихованець «Динамо», повернувшись із мандрів і примирившись із керівництвом команди, відіграв «від дзвінка до двінка». А коли з головної трибуни його почали називати «іудою», кривдника на очах у братів Суркісів один із їхніх «повпредiв» покарав кулаками...

Донецьк завжди ретельно готується до останньої неділі серпня, коли святкує День шахтаря і День міста. Не одне покоління донеччан звикло, що обов'язковим номером програми має бути футбол — союзна федерація навіть обов'язково стежила, щоб у цей день «Шахтар» грав домашній матч. І можна не зазирати до довідників, щоб переконатися: уболівальники столиці Донбасу, як правило, отримують у подарунок результативну гру своїх улюбленців. І хоча останнім часом уже ніхто навмисно не забезпечує святкову єдність роботяг і спортсменів, не став винятком і останній матч.