...Ця історія непроста і дуже делікатна. Кожен з нас має право на невтручання в особисте життя. Але кожна публічна людина, чия діяльність постійно знаходиться в полі зору громади, повинна усвідомлювати відповідальність свого становища, а тому мусить ставити вищі морально-етичні планки й намагатися дотримуватися їх.

Фініш минулого року ознаменувався у Луцьку гучним касетним скандалом власного пошиву. Ще 17 грудня, перед початком роботи сесії міськради, завідуючий відділом координації роботи пасажирського транспорту міськвиконкому Федір Корецький виявив у своєму службовому кабінеті відеокамеру. Коли він із колегами почав її демонтувати, до кабінету увірвалися невідомі в цивільному й попросили віддати техніку. Корецький відмовився, а суперечка перейшла в бійку, що закінчилася на сходовому майданчику і свідками якої стали депутати міськради

Якщо на недавніх президентських виборах дієвою «зброєю пролетаріату» були звичайнісінькі курячі яйця, то в нинішніх перегонах конкуренти, схоже, використають і нетрадиційні «види озброєнь». На Волині цей процес уже розпочався. Один із нині діючих міських голів отримав нещодавно на адресу міськвиконкому листа. Коли клерки його розпечатали, то виявили там шматок... лайна.

...Радянські новосели завжди лаяли будівельників. І за погано поклеєні шпалери, і за неякісну столярку, і за той бруд і непролазні дороги, що стали невід'ємним символом тогочасного будівництва. А ще — за типові проекти будинків, цілих мікрорайонів, що були схожі один на одного, як близнята. Але у цій однаковості, що не кажіть, були й свої плюси. Якби не було однакових будинків — не було б бестселера радянського кінематографа «Іронія долі», що став атрибутом Нового року і для радянських, і для пострадянських громадян, які не уявляють новорічної телепрограми без пригод Жені Лукашина і Наді Шевельової й досі. Попри і справді далеку від хорошої якість радянського житла важко було уявити новий мікрорайон без дитячого садочка, школи і якого-не-якого, а транспортного маршруту.

Не раз доводилося чути, як некомфортно почувалися росіяни, які потрапляли зі своєї батьківщини на Західну Україну. Особливо після війни. І начебто обзивали їх місцеві мешканці, і ледве не вовком дивилися. Нещодавно я познайомилася з жінкою, яку доля теж закинула до «западенців». Своїм життям вона повністю спростувала міфи про недоброзичливе ставлення до «кацапів». «Як ти до людей — так і люди до тебе», — каже баба Столька.

...У двері несміливо постукали, і до кабінету зайшла молода жінка:
— Добрий вечір! Я до Іванки. Можна?
— Так, але треба лікаря спитати. Маску маєте?
— Звичайно. Не приходила кілька тижнів, бо свої дітлахи хворіли. Боялася Іванку заразити, — ніби виправдовувалася вона.
Ще хвилин 10-15 тому ми із заступником головного лікаря Луцького будинку дитини Валентиною Ляхович якраз згадували про цю жінку, яка приходить до їхньої Іванки — єдиної вихованки цього сиротинця, у якої, на жаль, підтвердився діагноз СНІД. Навіть працівники дитбудинку не приховують свого подивування цим візитам...

Другий день роботи сесії Луцької міськради розпочався зі скандалу, учасниками і свідками якого незадовго до початку сесії стали і працівники міськвиконкому, і депутати. Здавалося, найгарячіші питання вже залишилися в минулому, бо в перший день своєї роботи сесія таки дала «добро» на нові комунальні тарифи в місті, довкола яких упродовж останніх місяців точилися суперечки і дебати. Отож не могли й подумати, що наступного дня в сесійній залі стане ще гарячіше. А епіцентр скандалу був у робочому кабінеті начальника відділу координації роботи міського пасажирського транспорту Федора Корецького.

...Невеличке прикордонне село Хомичі (Шацький район) ще й досі пам'ятає жахливий день — 11 вересня 1944 року. Саме тоді, на Головосіку (Усікновення голови Іоана Хрестителя), поблизу лісу, на околиці села, сталася трагедія, про яку її очевидці не можуть згадувати без сліз. Хоч минуло стільки літ, люди моляться і плачуть...

Упродовж останніх років не стихають суперечки довкола не зовсім щасливої долі волинських зубрів, які, попри захист і покровительство Червоної книги, фактично зникли із предковічних лісів знаменитої Цуманської пущі. Природоохоронці, лісівники, науковці ламають списи у суперечках, що ж таки насправді найбільше вплинуло на те, що ці звірі, завезені на Волинь у 1965 році, через сорок років представлені нині 30 (32 чи 38 — так остаточно і не встановлено) особинами. А починалася їхня популяція із 15 голів, тобто фактично прийшли майже до того, з чого починали...

...Якось дядько Іван, роздушивши з колегами на роботі плящину (а може, й не одну), приплентався увечері додому голодний як вовк. Бо на випивку, як правило, гроші завжди знаходяться, а на закуску — як доведеться. У темряві, щоб не будити дружину, позаглядав по каструлях і, не знайшовши нічого їстівного, натрапив на вікні на миску з грибами. Вмолотив їх і влігся спати. Вранці дружина побачила порожню миску й обімліла — вона наварила мухоморів, щоб потруїти мухи. До чоловіка — лежить без свідомості. Наробила лементу, медичку сільську викликала, почали тормосити Івана, а він мертвий. Пішли у хід усі засоби першої медичної допомоги, поки дядько, врешті-решт, сердито не послав набридливих, як мухи, бабів кудись подалі.