Навіть людина, приречена померти від невиліковної форми раку, може любити, радіти життю і дарувати оточуючим щасливі миті. Може сприйняти важку хворобу як шанс кинути нудну роботу, облишити сіру квартиру, вирушити мандрувати і зробити купу речей, про які мріяла все життя. Стрічка «Гріффін та Фенікс. На краю щастя», яка вийде в український прокат 4 квітня, не лише змальовує історію кохання двох «безнадійних» пацієнтів, а й дає глядачам відповідь на конкретне запитання: що робити людині, яка зіштовхнулася у своєму житті з онкологією. Саме ця стрічка, прокатом якої в Україні займається компанія «Роял відео», стала одним з елементів благочинної акції «Рак — не вирок», спрямованої на зміну ставлення українців до діагнозу «рак» і на заохочення людей до ранньої профілактики онкохвороб.

Коли потрапляєш до пересічної польської лікарні, важко повірити, що якихось сім років тому всі тамтешні заклади охорони здоров'я були схожі на українські, як сестри-близюки. Були там і убогі приміщення, які востаннє ремонтували ще за царя Гороха, і латане-перелатане обладнання, яке раз по раз відмовлялося працювати. Лікарі та медсестрички так само були змушені працювати за бюджетні копійки, а пацієнти — ходити на прийом зі своєю ватою, шприцами та йодом. Сьогодні ж обласна лікарня у Польщі може похвалитися обладнанням, яке мені доводилося бачити хіба що в київському «Охматдиті», а пересічна польська «районка» має кращу апаратуру, ніж деякі приватні українські клініки. У чому секрет успіху наших сусідів? Хто закуповує для лікарень апаратуру і платить лікарям зарплату? Звідки звичайні поляки беруть гроші на процедури й операції вартістю кілька тисяч доларів? Відповіді на ці та інші запитання кореспондентка «УМ» шукала під час недавньої поїздки до польського Перемишля. Результати виявилися досить несподіваними...

Про «постільне» нововведення «Укрзалізниці» я дізналася тиждень тому, коли купувала квиток до Києва в одеській залізничній касі. Заплатила суму, названу касиром, почала проглядати квиток. Дата, вагон, місце, тариф... Стоп, а що це за СП невідомого походження, за яке я мусила викласти з кишені 6 гривень 67 копійок? «Це плата за користування постільною білизною, — пояснила касир. — Ви ж не збираєтеся їхати 12 годин на голому дерматині?». Звісно, не збираюся, але ж попереджати треба! Може, в мене грошей вистачає тільки на «голий» проїзд...

Весна, яка вже за тиждень вступить у свої права, разом із веселими зграйками перелітних птахів може принести не тільки сонячну погоду і гарний настрій. Вірусологи побоюються, що качки та гуси-лебеді, які невдовзі масово повертатимуться з вирію, захоплять із собою неприємний «подаруночок» — розмножений у молоднякові вірус пташиного грипу. І, хоч на сьогоднішній день в Україні не зареєстровано жодного випадку захворювання людей на пташиний грип, та й з птахами все начебто гаразд, ситуація може швидко змінитися. Але чи готові українці зустріти «пернату загрозу»? Чи вистачає нам обладнання і реактивів, аби оперативно знаходити сліди патогенного вірусу в людській крові? Яким чином проводяться такі дослідження? Відповіді на ці та інші запитання кореспондентка «УМ» шукала в Центральній санепідстанції МОЗ України.

Кількість хворих на грип та ГРВІ в Україні буде зростати ще протягом двох наступних тижнів — такий прогноз оприлюднив на вчорашній прес-конференції головний державний санітарний лікар МОЗ України Сергій Бережнов. Після піку захворюваності, який припаде на середину наступного тижня, епідемія досить швидко піде на спад.

Унікальний за складністю й оснащеністю комплекс під назвою Max-Well, який будується у місті-супутнику Києва, буде складатися з клініки для лікування онкологічних і кардіологічних захворювань та з виробничого комплексу для розробки біофармацевтичних препаратів. Інвестори передбачають, що вже на початку 2008 року клініка, розрахована на 250 місць, зможе прийняти своїх перших пацієнтів — людей, які страждають від різноманітних серцевих патологій та онкологічних захворювань. Як розповіли «УМ» представники компанії Max-Well Biopharma (головний офіс), загальна сума інвестицій у створення комплексу становить понад 60 мільйонів доларів.

За повідомленням прес-служби КМДА, завдяки фінансовій позиції від Європейського банку реконструкції та розвитку київська влада зможе модернізувати муніципальну транспортну інфраструктуру й істотно поліпшити транспортне обслуговування в столиці. 40 зі 100 мільйонів єврокредиту підуть на закупівлю 60 нових вагонів метро, ще 60 мільйонів євро витратять на придбання 200 тролейбусів великої місткості європейського стандарту, 100 нових автобусів та сучасних вагонів швидкісного трамваю.

Ставши послом доброї волі Програми розвитку ООН, російська тенісистка Марія Шарапова оголосила про передачу солідної суми тим районам Білорусі, Росії, України, які найбільше постраждали від аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року. Як передає УНІАН, про це вона заявила на прес-конференції в штаб-квартирі ООН. За словами Шарапової, 100 тисяч доларів підуть на будівництво спортивних майданчиків, комп'ютеризацію шкіл та обладнання госпіталів.

Цікаво, якою була б ваша реакція, якби шанований професор, який знає про різні інфекції практично все, раптом заявив, що йому як лікарю і вам як пацієнту абсолютно все одно, який саме вірус змусив вас обкладатися з усіх боків носовичками й активно збивати температуру? Мовляв, грип — не грип (та хоч би й парагрип!), а на список медикаментів, які доведеться купувати в аптеці, конкретизація діагнозу «ГРВІ» практично не вплине. Як, власне, і на безпосередній процес одужання... Почувши від спiврозмовника таке неординарне твердження, я трохи зі стільця не впала. А потім натиснула на диктофоні кнопку «запис» і продовжила бесіду з головним інфекціоністом МОЗ України, завідувачем кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця, доктором медичних наук, професором Сергієм КРАМАРЄВИМ.

У подорожі до німецького Кельна, яку ми з колегою здійснили на початку лютого, мені не сподобався лише один момент — коли на митному контролі в аеропорту Мюнхена з моєї сумочки витрусили абсолютно всю косметику. Побачивши, що я збираюся пронести в ручній поклажі купу кремів, гелів, флакончик з парфумами, тюбик зубної пасти, помаду і блиск для губ, бюргер у формі почав тлумачити мені про якийсь прозорий пакет, до якого треба запакувати всі ці «вкрай небезпечні предмети». А потім, зрозумівши, що такого пакета в мене немає (як, власне, і часу на пошуки і покупку цієї упаковки, бо ми квапилися пересісти на літак до Кельна), суворий дядько згріб мої тюбики й флакончики до червоного кошика і зі словами «олл неліквід» викинув їх до урни. Запропонувавши спершу вибрати з цього «неліквіду» щось одне. Так я врятувала від утилізації одну помаду...