До сфери відповідальності віце-прем'єр-міністра з гуманітарної політики з дипломом кандидата філософських наук В’ячеслава Кириленка зараз входить у тому числі й культура. Радикальних кроків, як його попередники, він у цій галузі поки не робить — консультується, радиться, працює над документами, створенням зручних правил гри для вітчизняних суб'єктів культури і преференцій для української культури на своїй землі. На даному етапі його досягнення — добре ім'я серед культурних діячів і кілька започаткованих проектів.
У просторому віце-прем'єрському кабінеті ми займаємо демократичний «м'який куток» із білими шкіряними меблями. Молодий урядовець пiд час розмови без піджака, у рожевій сорочці і рожевій краватці, він відкритий і доброзичливий. Але всіляко ухиляється від персоніфікованих запитань. Будь-яка спроба з'ясувати його суб'єтивні смаки в кіно, зрозуміти культурні авторитети натикається на ввічливий і дипломатичний «з'їзд». Розумію, мистецтво — сфера вкрай суб'єктивна, а митці — дуже вразливі. Очевидно, пан В’ячеслав вибрав балансування на межі безпристрасності, в усякому разі оприлюднювати свої уподобання публічно в його плани, схоже, не входить. Від гріха подалі. Але за обтічними чиновницькими формулюваннями стоїть розуміння нинішньої критичної культурної ситуації — держава повинна мати КОНЦЕПЦІЮ культурної політики. Про це й говоримо.