Учора закінчила роботу чотириденна книжкова виставка «Форум видавців у Верховній Раді». Напевне, у продавців і видавців залишиться багато цікавих спостережень з робочого місця українських законодавців. Рекорд відкриття Форуму — 13 нардепів за день, потім трохи попристойнішав — між стендами помітили Юрія Ключковського, Володимира Бондаренка, Леся Танюка, Лілію Григорович, Валерія Асадчева, «регіоналів» Василя Потапова та Володимира Броннікова, бютівця Сергія Шевчука. Підтверджуючи реноме високоосвіченої, інтелігентної, культурної людини, Президент України Віктор Ющенко в день виступу у ВР зайшов на виставку і справив на видавців враження «свого хлопця», себто інтелектуала. Звісно, наші книговидавці кидалися дарувати Президенту все, на що він хоч побіжно кинув оком. Ющенко, кажуть, не піддавався емоціям і за все платив, а з тими, хто таки примудрився «від душі» втиснути книжку, трохи пізніше розплачувалася прес-секретар Президента Ірина Геращенко.

Перше, що приємно вражає в Міністерство культури і туризму — вільний вхід, тепер в кабінети державних чиновників від культури можна потрапити без перепон — охоронець не заборонить вам переступити поріг Франка, 3. «Ще хочу встигнути зробити пандус для інвалідів», — каже нинішній міністр Ігор Ліховий. У «відкритості» міністерства є й одна приватна історія — навесні минулого року нинішнього міністра Ігоря Ліхового охорона не пропустила в установу, хоча він і домовлявся про зустріч із Оксаною Білозір. Пікет працівників цирків у той день завадив зустрічі з пані міністром і народній артистці України Раїсі Недашківській. «У нас навіть є така історична фотографія», — каже пан Ліховий. До речі, стосунки з цією установою у нинішнього міністра непрості — два роки тому культурне начальство звільнило його з посади генерального директора Нацiонального шевченкiвського заповiдника в Каневi, через суд він поновився, але осад і таке інше...
«Що перевезли в новий кабінет?» — запитую для початку розмови у мiнiстра культури i туризму. «Ось фотографію син зробив цікаву — бюст Шевченка і поруч комп'ютер, і картини Івана Марчука. Але це не мої, він дав, щоб повисіли, прикрасили ці стіни». Поза диктофоном Ігор Дмитрович сказав ще таку фразу: для мене було дуже важливим, коли я погоджувався стати міністром, що ми «однієї крові», як у «Мауглі», з цими людьми: з Президентом, Прем'єр-міністром ми говоримо однією мовою. Цікаво й те, що «однієї крові» з міністром виявилися і його діти, донька — фахівець із музейної справи, син вчиться на спеціальності «економіка культурних установ» в Унiверситетi культури.

Під девізом «Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет вимушений іти до гори» українські книговидавці представили українським парламентаріям друкований вітчизняний асортимент і запланували кілька презентацій і «круглих столів», але на виході цієї акції має стояти умовний портрет народного депутата, зроблений за принципом «скажіть, що ви читаєте, і ми зрозуміємо, які ви є». Проект має не тільки просвітницьку мету, а й прагне почати діалог із законодавчою владою з метою подолання депресивного стану вітчизняного книговидання.

Український підданий сирійського походження, бізнесмен, екс-радник Президента Ющенка з питань інвестицій Харес Юссеф — фігура потужна і, як прийнято у сильних і багатих цього світу, які не збираються в політичний шоу-бізнес, непублічна. Інтерес активної частини суспільства до пана Юссефа з'явився у зв'язку з його наближенням до Президента України. Відомо, що вони в добрих стосунках і бізнесмен навіть устиг із півроку побути президентським радником. У високих колах говорили, що з Харесом Юссефом пов'язують надії на приплив потужного арабського капіталу в Україну. У вересні минулого року вийшов указ про відставку радника з інвестиційних питань, але інтерес до нього, особливо з боку інтернет-видань, не влігся.

Французький актор Жерар Депардьє і французький режисер Жозе Дайан, яка буде екранізувати «Тараса Бульбу», у середу в супроводі віце-прем'єр-міністра України В'ячеслава Кириленка і першого заступника міністра культури Владислава Корнієнка відвідали кіностудію імені Довженка. Перед їхнім візитом робітники в авральному режимі розчищали сніг, а співробітники студії, полишивши термінові справи, зійшлися подивитися на світову зірку. Світовій зірці теж було на що подивитися, втім, очевидно, перед візитом її морально підготували. За кілька годин до цього Депардьє сказав, що в Індії, де теж студії не в кращій формі, в Калькутті вони прекрасно зробили фільм, і взагалі він завжди готовий до екстріму. Головному промоутеру української ідеї у Франції показали патріотичні костюми із стрічки Миколи Мащенка «Богдан Хмельницький», а актор попросив прислати йому технічні параметри студії і запитував у господарів, чи є цехи для декорацій, підйомні мости, яка висота стелі тощо.

У першій половині дня у вівторок пів-Києва, включаючи і секретаріат Президента України, лихоманило в очікуванні французької зірки Жерара Депардьє. В офіс бізнесмена Хареса Юсефа, який займався приїздом друга Жерара, повсякчас дзвонили журналісти провідних газет, журналів і телеканалів, прес-секретарі, адміністратори, редактори з проханням хоч маленького, але ексклюзиву. Пан Харес сказав «УМ», що в паризький аеропорт месьє Депардьє приїхав на мотоциклі, а в Києві від трапу і до середини середи програма французького актора, винороба, ресторатора, донжуана була розписана по хвилинах — обід і поселення в Прем'єр-Паласі, інтерв'ю на «Інтері» та «1+1», зустріч із пресою, оглядини кіностудії імені Довженка, переговори про виробництво майбутнього міжнародного блокбастера «Тарас Бульба» із гуманітарним віце-прем'єром В'ячеславом Кириленком і міністром культури Ігорем Ліховим і, врешті, візит до Президента і приятеля — Віктора Ющенка. Вiднедавна i славетний французький актор потрапив до його кола «любих друзiв».

«Я красень, легінь, шо дуб у небі, сокіл у полі!!!» — не впізнаєте тексту? Це текст жадібного, брехливого, зухвалого улюбленця дітлахiв, товстуна Карлсона, який любить одну свічку і сім пляцків, а температуру лікує варенням, печивом і шоколадом. Нічого дивного, що представлення Карлсона звучить дещо незвично, звичною, на жаль, стала повна, абсолютна, 100% відсутність у кінотеатрах української мови. Ця ситуація так здивувала естонського продюсера Алекса Ковскі, який у бізнесових справах приїхав до Києва, що він взяв на себе місію дублювати повнометражний мультиплікаційний фільм норвезької режисерки Вібеке Ідсьо — «Карлсон, який живе на даху» українською мовою.

У четвер в приміщенні інформ-агенції «ЛІГАБізнесІнформ» відбувся «круглий стіл», на якому деякі представники компаній-кінодистриб'юторів намагалися довести гуманітарному вiце-прем'єр-міністру України В'ячеславу Кириленку, що постанова Кабміну від 16 січня 2006 року № 20 «Деякі питання порядку розповсюдження і демонстрування фільмів», яка зобов'язує дистриб'юторів дублювати, озвучувати чи субтитрувати фільми українською мовою, є передчасною, дискримінаційною і... такою, що не відповідає чинному законодавству. Президент асоціації Михайло Соколов сказав, що лише недавно дистриб'ютори відстояли відміну постанови про 5-відсотковий збір із компаній, які розповсюджують іноземну кінопродукцію, на підтримку вітчизняного кінематографа, а тепер держава знову їх «душить» — вимагає, щоб приватні компанії взяли на себе тягар дублювання, озвучення чи субтитрування фільмів українською мовою.

Про те, що авторитетний український кінокритик і кінознавець, постійний автор «УМ» Сергій Тримбач написав кілька сценаріїв для документального кіно, було відомо й раніше. Але непомітно для загалу, поки в Будинку кіно і на всіх перехрестях волали, що кіно помирає, у фільмографії пана Тримбача з'явилася ціла низка цікавих, успішних, відзначених фестивальними нагородами картин. Після останньої, резонансної, багаторазово похваленої критикою і відзначеної фестивалями стрічки Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» про Сергія Параджанова сценаристу Тримбачу пішли замовлення. Із Москви, звичайно. Ми втрачаємо його? Не думаю, як каже Сергій Васильович, «я ніколи не називаю себе сценаристом. Усі мої реалізовані сценарії — про кіно, тому це просто одна з іпостасей моєї кінознавчої професії».
Останнім часом усі неякiснi українські фільми мають залізне алібі — «нема хороших сценаристів; хіба можна назвати сценарієм те, з чим я працював?». Режисерам хороших фільмів не потрібні додаткові бонуси, і часто про сценарій вони навіть забувають. Сергій Тримбач працює з професійними висококласними режисерами — Юрієм Терещенком і Романом Ширманом, але сам матеріал, який він пропонує для відео- чи кіноплівки, майже завжди унікальний і ексклюзивний — персонажі українського кінематографу, літератури, співдружності талановитих митців у житті й у мистецтві. Те, чим він займається, називається «витворювати пантеон української культури», — непопулярне у творчому середовищі заняття, але, як виявилося, дуже захоплююче. Забутий довженківський актор Петро Масоха і його дружина старовинного дворянського роду Марія Болховська. Драматичні долі трьох основних стовпів хрестоматійного українського фільму «Камінний хрест» — режисера Леоніда Осики і акторів Костянтина Степанкова і Борислава Брондукова. «І в синьому небі я висіяв ліс» — сценарій про Миколу Вінграновського, не тільки великого поета, а й зворушливу людину. Один із сценарних принципів Тримбача — не заливати бронзою тих, про кого пише. Живий про живих.

«Сьо­год­ні зран­ку в Іва­но-Фран­ків­сь­ку бу­ло десь -17, а для лю­дей мо­го по­ко­лін­ня це не є над­з­ви­чай­ним мо­ро­зом. Ко­ли бу­ли діть­ми, взим­ку бу­ло хо­лод­ні­ше, а як­що тем­пе­ра­ту­ра опус­ка­ла­ся ниж­че 25 гра­ду­сів, до шко­ли не хо­ди­ли. Ми вдо­ма ще кіль­ка днів то­му утеп­ли­ли вік­на в квар­ти­рі. Спра­ва в тім, що во­ни, як, зреш­тою, і кім­на­ти, ве­ли­кі, а пе­чі до­во­лі вузь­кі, від­так пот­ріб­но дов­го і до­ро­го грі­ти всі чо­ти­ри кім­на­ти.