За тринадцять минулих років, відколи з цього об'єкта в Росію вивезли останню ядерну стратегічну ракету і він перейшов у підпорядкування 38-го армійського корпусу Збройних сил України, рівень секретності, за підтвердженням нинішнього начальника гарнізону, командира дислокованої тут військової частини А 1807 полковника Юрія Грицика, знизився на кілька порядків. Проте суперзагадковість остаточно не розвіялася. Нинішня цивільна адреса для листів і бандеролей, які сюди надходять, теж покрита ореолом таємничості: Івано-Франківськ-16, вулиця Авіаційна, будинок і квартира — згідно з нумерацією. Проте офіційно в Івано-Франківську такої вулиці немає і не може бути, бо вона розташована майже за 70 кілометрів від обласного центру Прикарпаття. Все інше — реальне і зриме.

Їй судилося зростати у важкі повоєнні часи, до того ж, у восьмилітньому віці залишилася без мами й тата, під опікою бабусі Василини — дуже доброї і мудрої жінки, котра мешкала у селі Годи Коломийського району. Від неї і набиралася розуму, вчилася газдувати так, як це здавна робили юні галичанки. Та чи не найвиразніше у Галинчиних дитячих спогадах зафіксувалися тодішні особливо урочисті передвеликодні клопоти.

У традиціях кожного розташованого в Карпатах населеного пункту є щось своє, особливе, чого ніде більше не побачиш і не почуєш. Але мало якому гірському селу чи присілку випала честь мати власну писанкарську школу з характерним лише для цієї місцевості кольором та орнаментом. До таких щасливців належить Чорний Потік — віддалене село, що розкинулося обабіч однойменної річечки.Тутешні писанки зазвичай мають чорне тло, на якому зображені як прості композиції з листочків, квадратиків, ромбиків, кружечків, так і складніші, навіть — церкви. Чорнопотоцькі писанки великі за розмірами, або, як тут кажуть, лабаті, та цінуються на рівні із знаменитими космацькими, які розписують у сусідньому Косівському районі.

Перед Лолиним і відомим українським письменником Степаном Пушиком маю борг річної давності. Торік, у травні, після вручення мені премії імені Івана Франка в галузі журналістики, Степан Григорович підказав тему: «Рушай до Лолина — там дотепер витає дух першого Франкового кохання: і читачам «України молодої» буде цікаво дізнатися про цю історію, і за лауреатство Франкові віддячиш». Я і сам, відповів тоді, мав намір у те село навідатися, але побачив на мапі, що воно «залізло» в глухе передгір'я Бескидів, майже за 100 кілометрів від Івано-Франківська, і туди нічим доїхати. «То пішки йди, — не здавався пан Степан, — Франко так і робив: доїжджав до Долини, а потім — навпростець лісовими дорогами, до Ольги».
Нинішньої весни до Лолина я таки добрався. Щоправда, іншим маршрутом, ніж Франко, бо за 130 років позаростали і тодішні лісові дороги, і пустир утворився на місці плебанії (збудованого на громадські кошти обійстя для священика, що передавалося йому в користування лише на час служби настоятелем. — І. К.), де мешкала сім'я отця Михайла Рошкевича, і взагалі багато що змінилося. Та залишилася згадка про найперше кохання 17- річного гімназиста, котрий з роками сягнув висот геніальності й мав успіх у жінок, та молодої попівни, яку невмолимий батько віддав заміж за іншого. Ольга навіть не наважилася написати спогади про свого Івана. Вона, помираючи майже через 20 років після кончини Франка, тільки попросила покласти їй під голову в домовину вцілілі листи від коханого. ЇЇ волю нібито виконали.
Ця публікація давалася непросто. Окрім зустрічей з лолинцями, мандрівки селом, довелося звертатися до архівних матеріалів, перечитувати епістолярну спадщину Франка і написані ним у Лолині або на місцевому матеріалі художні твори. Про що сам довідався, і вам розповім.

Коротенька інформація в газеті прикарпатської міліції «Версії. Факти» про те, що Лілія Білецька у цьогорічному розіграші Кубка України посіла друге місце у стрільбі з пневматичного пістолета, лише очком поступившись олімпійській чемпіонці Афін Олені Костевич, видавалася майже неймовірною. Справді, якщо можна досягнути такого вражаючого результату без тривалих контактів із цією зброєю (пневматичний пістолет спортсменка позичає під час змагань у більш забезпечених колег), то яке б решето було з центру мішені, якби Ліля могла хоч час від часу тренуватися? Пошуки відповіді на це інтригуюче запитання привели кореспондента «УМ» до тиру Прикарпатського юридичного інституту Львівського університету МВС, де впродовж останнього року працює молодший сержант міліції Лілія Білецька. Симпатична молода жінка виявилася не тільки вправним стрільцем, а й цікавою співрозмовницею.

Беззубий рот не лише позбавлений можливості виконувати найголовнішу функцію — відкушувати та подрібнювати їжу. Пригадаймо екранізовані казки: чи можна уявити підступну Бабу Ягу та її бісівське кодло без шамкаючого рота з одним-двома підточеними карієсом іклами? Відсутність зубів у негативних персонажів дозволяла без зайвих коментарів асоціювати їх із силами зла. На жаль, у позаказковому світі зубо-щелепні аномалії вражають людей без розбору — добрих і злих, бідних і багатих. Останнім, щоправда, завдяки товстому гаманцеві проблеми порожнини рота вирішувати набагато простіше. А тим, хто живе від зарплати до зарплати, очевидно, варто прислухатися до порад доктора медичних наук, професора Зіновія Ожогана, ім'я якого відоме у вітчизняній ортопедичній стоматології завдяки вагомому творчому доробку. Автор понад 100 наукових праць, 14 патентів України на винаходи та десятка рацпропозицій розповів «УМ» про те, коли треба вчити дітей правильно чистити зуби і чому важливо гризти сиру моркву.

До дня виборів Прикарпаття підійшло зі стабільною впевненістю у підтримці «помаранчевих» сил, що балотувалися до Верховної Ради. Отже, передвиборча інтрига закрутилася здебільшого довкола обрання керівників органів місцевого самоврядування. Три найрейтинговіші претенденти на крісло мера Івано-Франківська — Віктор Анушкевичус, Олег Синюта та Олександр Сич — взаємними звинуваченнями, демаршами в прямому ефірі місцевих телекомпаній і жвавими піар-зусиллями таки додали драйву в цілому млявим передвиборчим перегонам. Прихильникам пана Сича, серед яких виділялися активісти «Пори», навіть довелося у ніч із суботи на неділю пікетувати тервиборчком, який нібито мав намір «відлучити» їхнього висуванця від боротьби за посаду міського голови. На їхнє щастя, нічне засідання ТВК обійшлося без сюрпризів.

Не знати, яких розмірів сягнула б домашня колекція зброї старшокласника одного з сіл Богородчанського району, якби округою не поширилася інформація про те, що хлопець активно скуповує «стволи». Візит «за гарячими чутками» двох дільничних міліціонерів до його помешкання підтвердив найсміливіші припущення: підліток, як на духу, виклав увесь свій арсенал — п'ять газових, стартових та саморобних пістолетів, обріз двоствольної мисливської рушниці, саморобну гвинтівку та боєприпаси.

У свідомості французьких виноробів не тільки через економічний патріотизм, а й завдяки багатовіковим спостереженням укорінилося переконання, що їхнє неповторне вино може дозріти до вишуканого букету лише у вітчизняних дубових бочках. Тому намір прикарпатських бондарів з містечка Богородчани «просунутися» зі своїми виробами в Бургундію чи місто Коньяк спершу виглядав так само смішно, як спроба здивувати Тулу самоваром чи Італію — спагеті.

За нинішньою передвиборчою метушнею і новими спробами політиків зачарувати електорат «полів і ферм» шквалом надмірної любові вже якось призабулося, що саме в такий же зимовий період 2000 року частокіл пропрезидентського партійного оточення також готовий був рушити на село, аби в найкоротші строки втілити в життя указ щойно коронованого на другий строк Леоніда Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискореного реформування аграрного сектору економіки». Тоді Аграрна партія України (АПУ) як локомотив «грандіозного проекту» навіть взяла на себе політичну відповідальність за його результати. Чим завершилася чергова кампанія реанімації постколгоспного сільського господарства, видно з відстані шести прожитих років. Струсила із себе політичну відповідальність, як Бровко блохи, й АПУ, змінивши свою назву на Народну партію під проводом Володимира Литвина. Ще одна група соратників Кучми вже захрипла від криків «Не так!» і звинувачень команди Ющенка у розвалі сільського господарства.
Саме в той же час «прискореного реформування» зник із карти наукового світу й унікальний — єдиний такого рівня на просторах колишнього СРСР — Інститут хрестоцвітих культур, розташований на околиці Івано-Франківська. Щоправда, ще залишаються актуальними напрацювання фахівців цього НДІ, які можна застосувати для поліпшення кормової бази вітчизняного тваринництва і заміни частини традиційних дорогих енергоносіїв дешевшими й екологічно чистими. Про це розмова з колишнім заступником директора Інституту хрестоцвітих культур з наукової роботи, а нині директором Ботанічного саду Прикарпатського національного університету Миколою КЛИМЧУКОМ — «батьком» семи нових сільгоспкультур, захищених авторськими свідоцтвами.