Кінець грудня — традиційна пора підбиття підсумків року. Зазвичай усім хочеться забути минулі невдачі, згадуючи лише приємні моменти, і з оптимізмом дивитися в майбутнє. Федерації фехтування України на 2009 рік гріх скаржитися — він став одним із найуспішніших в історії наших майстрів володіння «холодною зброєю».

Двотижнева пауза у відкритому чемпіонаті Білорусі, пов’язана з іграми збірних, призвела до чергових змін у складі київської команди. Через затримки зарплати лави «Сокола» продовжують залишати хокеїсти.

Коли в Україні мова заходить про шанси на медалі зимової Олімпіади, то найчастіше говорять про біатлоністів, інколи згадуючи фігурне катання. І чомусь незаслужено забувають про майстрів лижної акробатики, котрі вже неодноразово сходили на п’єдестал найпрестижніших світових змагань. На Олімпійські ігри, що за 51 день стартують у Ванкувері, українські фристайлісти поїдуть у повному складі, виборовши максимально можливу кількість ліцензій — по три для жінок і чоловіків. Секстет наших спортсменів у Канаді вже повністю відомий: Станіслав Кравчук, Енвер Аблаєв, Олександр Абраменко, Ольга Полюк, Ольга Волкова та Надія Діденко.

«Моя команда?» — перепитав Анатолій Степанищев у журналіста, котрий попросив його оцінити гру української збірної в зустрічах із поляками. І справді, одного з наставників «Сокола» Федерація хокею України призначила старшим тренером національної команди поки що на два грудневі товариські матчі. Адже, як відомо, головний керманич «синьо–жовтих» Михайло Захаров розривається на три фронти.

У четвер близько опівночі завершилися останні баталії групового етапу єврокубків, а вже вчора вдень у штаб–квартирі УЄФА у швейцарському Ньоні провели жеребкування наступної стадії в обох турнірах.

УЄФА — весела організація. Начебто на словах і піклується про здоров’я футболістів, і робить усе для задоволення глядачів, але насправді виходить це в неї, як і в кожної великої бюрократичної машини, зі скрипом. Постійні зміни в системі проведення єврокубків, особливо в другому за рангом клубному турнірі, свідчать про те, що чиновники шукають оптимальні варіанти. Утім багатостраждальний Кубок УЄФА (нині — Ліга Європи), великої популярності в Старому світі так і не отримує. Календар залишається насиченим, розтягується аж до середини грудня, але цікавих матчів — обмаль. Деякі взагалі стають і для команд, і для вболівальників справжнім тягарем.

Уже через кілька років після виникнення в Європі клубних міжнародних турнірів почав своє життя й приз найкращій команді планети. Із 1960 року Міжконтинентальний кубок щорічно розігрували найкращі колективи Старого світу й Південної Америки, адже клуби саме цих континентів вважають найсильнішими на планеті. Із 1980 року володарі Кубка чемпіонів і Кубка Лібертадорес стали зустрічатися виключно в Японії, оскільки спонсорство над турніром узяла тамтешня автомобільна компанія.

Несподівана поразка від збірної Анголи з різницею у вісім м’ячів на першому етапі фактично позбавила наших дівчат шансів на продовження боротьби за медалі. Щоправда, після цього була вольова перемога над командою Австрії, але для «подвигу» українкам потрібно було вигравати з перевагою в ті ж таки вісім м’ячів, а вийшло лише в один. Звісно, прикро, але з огляду на суттєві кадрові втрати перед світовим форумом у Китаї цей факт є цілком закономірним.

Тепер усім зрозуміло, чому бійці суперважкого дивізіону не палають бажанням битися з Кевіном Джонсоном. Слави в поєдинку проти такого невиразного суперника не здобудеш, а програти або принаймні отримати по макітрі цілком можливо. Це все одно, що бити горохом об стіну. Що вже казати про інших, якщо навіть чемпіон світу WBC Віталій Кличко так і не зміг відправити темношкірого американця відпочити на підлозі рингу. Таке в професіональній кар’єрі з українцем трапилося лише вдруге в його 39 переможних боях — у 2000 році якимось чином встояв «Німецький дуб» Тімо Хоффманн. Та й такі запухлі очі Кличка–старшого після двобоїв давненько не доводилося бачити.

«Матч останньої надії», «пан або пропав» — яких тільки драматичних заголовків не придумували до поєдинку українського й іспанського грандів у Києві. Проте на практиці все виявилося прозаїчніше: гості з Каталонії легко й невимушено довели, що нинішнє «Динамо» їм не рівня. Господарі ж черговий раз пропустили вирішальний м’яч на завершальних хвилинах гри, продовживши сумну традицію останнього десятиліття вибувати з боротьби на груповому етапі Ліги чемпіонів. Якби підопічні Газзаєва втримали хоча б нічию, то продовжили б виступи в Лізі Європи, а так — дивитимуться єврокубкові баталії по телевізору.