Навіть не віриться, що одна з найпомітніших культурних подій в Україні відкриває вже шостий сезон. Започаткована у 2004 році, «Французька весна» за цей період поширила свій ареал на 11 обласних центрів держави: Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Львів, Луганськ, Рівне, Запоріжжя, Сімферополь, Севастополь. Утім найбільш насичену програму буде представлено таки у столиці.

Його життя можна було б назвати втіленням американської мрії: звичайний мігрант з повоєнної Європи, яких до США прибувало тисячі, за кількадесят років здобув поважний соціальний статус, значні матеріальні статки і включився в активну громадську роботу. Звісно, Америка дала можливості реалізувати себе. Але чи був би використаний цей шанс, якби не насичене минуле Омеляна Антоновича: ОУН, польські в’язниці, арешти гестапо і табір Заксенхаузен. Омелян Антонович жив і працював з людьми, які для нас уже стали історією, — Андрей Шептицький, Роман Шухевич, Степан Бандера, Іван Багряний. Це вже імена з минулого століття. А от Антоновичу пощастило переступити рубіж віків. Зараз йому 94 роки.

Розмова з відомим львівським істориком і українським інтелектуалом відбувалася відразу після того, як минулої суботи пан професор отримав чергову громадську нагороду. Премія Фундації Антоновичів була присуджена йому за минулорічну працю «Пророк у своїй вітчизні: Франко і його спільнота». У подячній промові Ярослав Грицак повідомив, що через цю книгу багато франкознавців перестали з ним вітатися і нагадав, що подібна ситуація була і з молодим Франком, оскільки той у свій час загрожував усталеним цінностям своєю інакшістю. Грицак також прагне бути іншим і заявляє, що він є загрозою національним міфам. І водночас оптимістично дивиться на майбутнє України, яка, каже, вже вийшла зі зони найбільших історичних катастроф.

Той, хто називає цю нагороду «українським Нобелем», певно, має рацію. Адже престижних наукових чи літературних відзнак в Україні катма: якщо державна Шевченківська премія спадає на думку першою, то продовжити перелік може хіба що людина, заангажована в життя української інтелектуальної еліти.

На обкладинці апетитна барокова жінка грається з янголоподібним юнаком. Назва — «Заборонені ігри». Автор — Юрко Покальчук. І картинка, і заголовок, й ім'я письменника налаштовують нас на відповідну хвилю: еротичного, епатажного чтива.

Як би там не хвалився грузинський посол Григол Катамадзе, але впродовж року показати нам усю Грузію йому навряд чи вдасться. І справа зовсім не в тому, що причиною цього може бути нестача відповідного фінансування чи недоліки в програмі, просто ніякі статки і творчі генії не здатні передати дух і атмосферу тієї країни. Щоб потрапити до Грузії, українцям не потрібні візи, тільки закордонний паспорт і 240 доларів у кишені — ціна авіадороги туди-назад. Потому ви вже є володарем простого штампа в паспорті — Georgia.

Учора закінчилася місія групи Європейської Комісії, що збирала факти щодо будівництва суднохідного каналу «Дунай—Чорне море». Глава делегації Соледад Бланко, директор генеральної дирекції ЄК з охорони довкілля, відзначила, що візит видався досить продуктивним: крім дослідження гирла Бистре, група побувала в Ізмаїлі та Вилковому, де зустрічалася з місцевими громадськими організаціями, а також консультувалася з представниками Мінтрансу, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Академії наук України. Єдиним негативним моментом у переговорах пані Бланко назвала те, що Україна розпочала будівництво каналу без інформування міжнародної громадськості. Водночас джерело з групи повідомило «УМ», що експерти не отримали всю необхідну документацію, зокрема опис проекту та оцінки впливу на довкілля першої та другої фаз будівництва каналу.

Сорок років тому ЄС пообіцяв Туреччині можливе членство. А учора Стамбул на один значний крок наблизився до цієї мети — Єврокомісія оголосила, що Туреччина вже готова до початку переговорів про приєднання до Союзу (а також підтвердила вступ Болгарії та Румунії у 2007 році і початок переговорів із Хорватією у 2005-му). Анкарі залишилося виконати останній пункт у списку вимог Союзу: вилучити кримінальну статтю про перелюб. Сумніватися в цьому не доводиться — турецький прем'єр Ресіп Тайїп Ердоган, який здійснив нещодавно всеєвропейський тур на підтримку західного напряму розвитку своєї країни, пообіцяв, що парламент якнайшвидше підкоригує кримінальний кодекс. І все ж, підкреслюють єврокомісари, хоч вони висловили своє позитивне слово, всі крапки над «і» розставлять 25 держав-членів на грудневому саміті ЄС, коли буде визначено рік вступу Туреччини до Союзу. А поки у Брюсселі прогнозують, що остаточне приєднання Туреччини до ЄС вiдбудеться не швидше ніж за десять років.

Виборчі дільниці в Абхазії, де-юре автономній республіці у складі Грузії, закрилися о 20.00, але перше оголошення про фа-воритів перегонів абхазька ЦВК збиралася зробити вчора ввечері. Основна інтрига навколо того, кого ЦВК визнає переможцем — промосковського спадкоємця діючого, але хворого президента Владислава Ардзинби Рауля Хаджимбу чи опозиційного Сергія Багапшу.

Більше ніж півмісяця в українських ЗМІ зринало повідомлення про те, що Євросоюз планує створити на території України табір для чеченських біженців. Інформація була настільки сенсаційною, що встигла обрости коментарями різних політиків та аналітиків, але офіційні установи, уповноважені прояснити тривожну ситуацію (за наявною інформацією, пропозиція приймалася без участі української сторони), робили вигляд, що нічого не знають, і вперто мовчали. Лише учора представництво Єврокомісії в Україні розповсюдило спростування про «нібито плани Європейського Союзу». У ньому ЄС відхрещується від будь-яких звинувачень щодо перетворення несоюзних країн у відстійник для соціально неконтрольованих мас. «Єврокомісія не вносила подібних пропозицій по відношенню України чи будь-якої іншої країни, а також не здійснює підготовку таких пропозицій», — йдеться у спростуванні.