Віднедавна для багатьох, навіть закоренілих атеїстів, період церковного посту асоціюється з дуже вдалим рекламним слоганом: «Головне — не їжте ближнього свого». Це дійсно найголовніше правило у будь–який час. А якщо повернемося до винятково кухонних справ, то саме доречні пісні страви — і для людей віруючих, і для тих, хто просто слідкує за харчуванням.

Зараз, коли природний антидепресант — сонце — нечасто тішить нас своїм теплом, саме час згадати про волоські горіхи. Бо це — потужне джерело магнію, наявність якого в організмі людини значно покращує настрій. А ще у горіхах є, наприклад, мідь, яка необхідна для кровотворення. Можна, звичайно, просто насититись таким дарунком природи. А можна зготувати з горіхами смачну випічку, і тоді точно все навколо стає кращим і з’являються сили.

Усе нове — добре забуте старе. І коли ми придбали для куховарства пузаті глиняні горщики, це для нас не видалося чимось надзвичайним: хтось пригадав запашні страви з бабусиної печі у подібних банячках, дехто — казку чи вірш зі свого дитинства.

Може, хтось не знає, але є в природі цукеркове дерево — говіння чи говенія (кожен його називає по–своєму), з родини крушинових. Росте воно і радує своїми смачними плодами в Китаї, Індії, Японії, у теплих районах Кавказу, Середньої Азії і Криму. Його плоди — майже відразу сухі, тригнізді, містять у собі понад 20 відсотків цукру, а коли підв’ялені — то й половину.

Збираючись влітку з друзями, ми і не замислюємося, чим поласувати. Бо знаємо: «якщо літо — то шашлик», або юшка із щойно виловленої риби, або просто морозиво, щоб відчути рятівну прохолоду. Коли прийшла осінь, там, де можна було сидіти на зеленому килимку — суцільне болото.

Адама Сталони–Добжанського, художника, графіка, реставратора пам’яток мистецтв, професора Краківської академії мистецтв, чиї вітражі представлені у виставкових залах «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська», у Польщі називають «творцем світла».