Ще не осінь, але вже й не літо

Ще не осінь, але вже й не літо

Уже тижнів зо два, як на київських вулицях продають айстри — незмінні провісники осені, а на сільських городах давно відцвіли маки, перетворившись на торохкотливі голівки. Саме вони сьогодні будуть основними «квітами» святкових букетів, що їх понесуть на освячення до церкви. І саме від сьогодні мусимо з сумом визнати, що літо таки закінчується. Недарма ж в народі казали «Прийшов Спас — пішло літо від нас».

Не терористи, а хулігани

Потужний вибух пролунав учора біля будинку, по вулиці Кесаєва, 14, в Севастополі. Як повідомили «УМ» у Центрі громадських зв'язків севастопольської міліції, сталося це близько сьомої ранку — пекельна машинка, за попередніми даними, «валялась» просто на асфальті біля дому. Внаслідок вибуху найбільше дісталося припаркованим поблизу автомобілям — за даними ЦГЗ, понівечено 7 легковиків. Квартирам мешканців будинку теж завдано шкоди — у 16 квартирах вікна зяють дірами. На щастя, з людей ніхто не постраждав, ймовірно, тому що пригода сталася досить рано.

Хмари хоч розводь руками

Хмари хоч розводь руками

Тим, хто опинився на узбережжі Азовського моря у ці серпневі дні, явно не пощастило — курортний сезон і настрій неабияк попсували зливи і буревії. У Приазовському районі після прориву глиняної дамби 2,5 кілометра завдовжки і 4 метри завширшки біля сіл Строганівка і Ботієве Запорізької області на островках опинилося близько 80 відпочивальникiв. Серед ночі човнами вдалося евакуювати переважну частину «остров'ян», серед урятованих — 35 дітей, яких тимчасово розмістили на базі відпочинку «Сонячний берег». Покидати зону лиха відмовилося зо два десятки чоловіків, які прибули на відпочинок на автомобілях: люди побоялися залишати свої авто без нагляду і залишилися їх охороняти. Про всяк випадок разом з ними у зоні лиха чергували БТР-70, який «позичили»у військових, та машина-амфібія. Вранці усіх людей вмовили залишити своє добро на колесах і людей евакуювали на велику землю. Всі відпочивальники перебувають у задовільному стані, медична допомога не знадобилася нікому.

Привиди Одеської опери щезають під час реконструкції

Привиди Одеської опери щезають під час реконструкції

Кажуть, що коли у 1883 році закладали Одеський оперний театр, була злива. Коли ми від'їжджали до Одеси, у Києві також лляло. «Якось навіть символічно», — спало на думку тоді. Проте Одеса зустріла нас напрочуд гарною сонячною погодою. А київський дощ потім ще не раз довелося пом'янути «незлим тихим словом». Адже вдягатися-взуватися в дорогу довелося зовсім не по-літньому. У шафі вхопилися перші-ліпші туфлі, звісно, під руку потрапили саме ті, що на підборах. Хто ж знав, що на об'єкті журналістам з нагоди реконструкції дозволять певні «слабкості»: піднятися на риштуваннях аж під склепіння театру і навіть побродити по його новенькому, щойно відреставрованому даху...

Пес Барбос і в Європу крос

Пес Барбос і в Європу крос

Ми можемо безліч разів називати себе європейською країною, гордо тицяючи пальцем у місце на мапі, яке означає центр Старого Світу. Але цього замало, щоб дійсно називатися європейською (читай: цивілізованою) країною. Впевнена, прочитавши до кінця цей матеріал, багато хто покрутить пальцем біля скроні. І подумає щось на зразок: «Та вони там із жиру бісяться у своїй ситій Європі». Втім про все по порядку.

Варвари XXI столiття

У дунайському гирлі Бистре позавчора почалося будівництво першої черги глибоководного суднового каналу «Дунай — Чорне море». В урочистій церемонії підняття першого кубометра грунту взяли участь міністр транспорту Георгій Кірпа, міністр з охорони довколишнього середовища Сергій Поляков, глава Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький та представники німецької фірми-генпідрядника будівництва «Josef Mobius Bau Aktiengesellchaft». За деякими даними, взяти участь у церемонії початку будівництва, проти якого виступають українські та міжнародні екологічні організації, відмовився навіть посол Німеччини в Україні. Наразі ці ж організації направили пану послу звернення з проханням узагалі припинити участь німецької сторони у цьому проекті.

Запорізька артилерійська січ

Запорізька артилерійська січ

Цього дощу мелітопольські селяни уже давно чекали — саме на городах обсадилися. Але хіба могли вони передбачити, що під час такої зливи їх почнуть висмикувати із теплих осель, розсаджувати по машинах і електричках та відвозити подалі від рідних домівок? Термінова евакуація, як у роки війни. Ось так — за якихось три дні до святкування 59-ї річниці Перемоги.
Перші залпи біди пролунали біля села Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області позавчора приблизно о першій годині дня. Саме в цей час на артилерійських складах Міністерства оборони України виникла пожежа. Від високої температури почали вибухати снаряди. Коли пролунали перші вибухи, у сусідньому райцентрі Василівка подумали, що це відлуння грому, — йшов же дощ. Але далі вони почали повторюватися один за одним, та так, що в деяких будівлях аж двері відчинялися! Можна лишень уявити, що в цей час творилося в епіцентрі подій — боєприпаси розліталися вусібіч в радіусі п'яти кілометрів — над селами Терпіння, Спаське, Новотроїцьке, Новобогданівка, осколки від снарядів свистіли над головами спантеличених і нажаханих людей. Вибуховою хвилею було пошкоджено залізничну станцію Федорівка, частину будинків у Новобогданівці. З думкою про початок війни люди тікали хто куди, дехто ховався до підвалів (невдовзі це радили сільчанам представники влади і спеціальних служб).

Тюрмі не до лампочки

У такий спосіб біля стін запорізького управління Державного департаменту України з виконання покарань вони вимагають повернення боргів від однієї з тюрем області. Ініціатор голодування, директор дніпропетровського приватного підприємства «Візір» Олена Головенко, пояснює, що до такого кроку відчаю довелося вдатися з причин доволі банальних. Згідно з підписаними угодами вони поставили на адресу Біленьківської виправної колонії №99, розташованої в Запорізькому районі, продукцію на суму понад 68 тисяч гривень (це були продукти харчування та електролампочки). Однак розплачуватися з ними ніхто не бажає. Звертатися до Господарського суду підприємці не бачать сенсу, бо, за свідченням Олени Петрівни, вони вже мають невдалий досвід вибивання боргів через суд. А тому у правосуддя не вірять.

Овва, якщо ви «сова»...

Овва, якщо ви «сова»...

Якщо ваш робочий день починається о дев'ятій ранку, то підготуйтеся морально до того, що незабаром, не виключено, на робочому місці вже доведеться бути як штик о 6.00. Принаймні таку ідею нині виношують у столичній мерії. Навіщо? Щоб... розвантажити столичні дороги.
Київський міський голова Олександр Омельченко, який озвучив журналістам нещодавно цю ідею, вважає, що саме так можна ефективно боротися із пробками на столичних дорогах у години пік.

Ще помахаємо «Мечем Арея»

Ще помахаємо «Мечем Арея»

Якщо сам бог війни втілюється в зброю, то людину, що володіє нею, перемогти неможливо. У це вірили древні скіфи, у це вірять і герої відомого роману Івана Білика «Меч Арея», який нещодавно вийшов у видавництві «Веселка» 10-тисячним накладом. В Україні це є четверте видання «Арея» (у світі, зауважте, 13-те), хоча написаний він був 30 років тому. Знову згадати «добре забуте старе» наприкінці минулого року запропонували видавництва «Такі справи» та вже згадувана «Веселка», спільно видавши бестселер радянських часів. Щоправда, придбати це видання в книгарнях виявилось проблематичним, адже вийшов «Меч Арея» у розкішному подарунковому варіанті (відповідно ціна видавництва сягнула 50 гривень), проте скромним тиражем — усього тисячу примірників. Тоді на презентації у Спілці письменників Іван Білик зізнався: «Зовні це є моя найкраща книжка. Хоча я бажав би скромнішої «зовнішності», але більшого тиражу».