Те, що діється цими днями у Верховній Раді, таки варто побачити на власні очі. Бо ж там цікаво настільки, що «засідання» українського парламенту демонструють закордонні телеканали, як-то австралійське та британське телебачення. Невже в країні кенгуру зацікавилися б нашою скромною Радою, якби не блокування президії, дудіння «меншовиків» у футбольні дудки та згвалтування «більшовиками» Конституції?
А що розповідала тітонька-консультант із ВР групі дітей, які вчора вранці завітали до найвищого законодавчого органу держави на екскурсію? Можна собі уявити, як здивувалися представники юного покоління, коли замість статечних дядечків, які сидять і тиснуть на кнопки, побачили натовп розпашілих політиків, що самовіддано дуділи у фанатські труби, стукали по заблокованій президії, кричали в мегафони й завивали сиренами. Так опозиція намагалася зашкодити «більшовикам», які скупчилися навколо спікера в кутку сесійної зали, розпочати сесійне засідання.

Як і передбачав спікер парламенту Володимир Литвин, відкривати сесійне засідання співом Гімну України у Верховній Раді потроху стає доброю традицією. Попри втому від нічного чергування в залі, опозиціонери знову виконали «Ще не вмерла...» і стрункими лавами стали на захист Конституції. Усі спроби головуючого відкрити ранкове засідання, а точніше, продовжити так і не закрите вечірнє, розбивалися об звуки сирен, фанатських дудок та вигуків на кшталт «Кучму геть!». Про вихід віце-спікера, колишнього есдека Олександра Зінченка зі складу більшості оголосив не Голова ВР, а лідери опозиції.

Кулуари Верховної Ради гули, як розтривожений вулик. Збуджені парламентарії розмахували руками, бігали туди-сюди по коридорах і напрочуд радо вітали журналістів. Кореспонденти «УМ», звісно, теж спробували розпитати політичних діячів, яким вони бачать подальший сценарій вівторкового засідання, зокрема й голосування за зміни до Конституції загалом.

Учорашній сесійний день, який міг стати вирішальним на першій стадії проштовхуваної президентською Адміністрацією політреформи, почався блокуванням опозицією президії та дружним співом депутатами від «Нашої України», СПУ та БЮТі гімну «Ще не вмерла...» Аби не допустити «конституційного перевороту», опозиціонери висловлювали готовність стояти намертво і навіть ночувати в сесійній залі, а «більшовики» тим часом говорили про голосування бюлетенями...

Через тиждень увесь світ святкуватиме Новий рік, який, за східним календарем, пройде під знаком Зеленої мавпи. Звісно, відзначатимуть його й українські політики. От тільки зустрічатимуть вони не позеленілого макака, а наступника на троні Леоніда Кучми. Адже, попри те, що вибори нового глави держави відбудуться аж наприкінці жовтня, за політичним календарем України, 2004-й — рік великих президентських перегонів. І саме цього Нового року найбажанішим подарунком під ялиночку для кожного бодай трохи значущого діяча нашого політикуму був би свій, власний засіб мас-медіа — теле- або радіоканал чи газета. Адже якщо сам діяч у президенти й не балотується, то з допомогою «слухняних» ЗМІ може дуже допомогти «своєму» кандидатові (як в обмін на «дружбу» в майбутньому, так і за вельми немаленькі гроші) набрати відповідну кількість голосів. От тільки увесь «серйозний» телепростір уже розподілений до останнього шматочка між магнатами найвищого ешелону, державне радіо з ранку до ночі рекламує інтернет-газету «Тиждень» (з «адресою» temnik.com.ua), а різні «FM-ки» навряд чи можна вважати справді дієвим засобом агітації. Інша річ — газети. Їх багато, їх можна розорити одним судовим позовом, щоб купити за безцінь або й просто знищити — якщо купити не вдається, а ЗМІ працює на відверто «неугодного» кандидата.

Словосполучення «народний депутат» зазвичай асоціюється із солідним пузатим державним мужем, у якого під вікном стоїть щонайменше передостання модель «Мерседеса», а холодильник забитий червоною ікрою (хоча насправді у Верховній Раді чимало парламентаріїв як струнких, так і таких, хто розкішні «Мерси» бачив тільки здалеку). А як щодо депутатів молодих? Чи можна вважати солідним нардепа, якому ще немає й 29, а на вигляд не даси й 25?

Були підозри, ніби Президент так наполегливо, вже третьою «подачею», проштовхує до войовничого серця Африки український миротворчий контингент лише тому, що Київ продав Монровії партію бойових гелікоптерів. Були згадки депутатів-«афганців» про те, що вертоліт на війні — найкраща мішень. Була точна інформація, що в цій африканській країні війна вступила у свою найжорстокішу фазу, коли повстанці не зважають ні на які «блакитні шоломи» ООН. Але більшість нашої Верховної Ради під тиском Банкової таки проголосувала за відправку українського миротворчого контингенту до Ліберії.

Ще трошки, і такої довгоочікуваної, омріяної всіма гілками влади й обговореної народом політичної реформи... не буде. Якщо Верховна Рада не вичавить із себе 300 голосів на підтримку змін до Конституції протягом трьох пленарних тижнів, що залишилися до кінця цієї сесії, на реформі «можна буде ставити хрест». Хоча, з іншого боку, спікер парламенту Володимир Литвин, якому належить ця фраза, оптимістично констатує, що й без політичного реформування Україна не загнеться — жила ж вона якось раніше. А Президент, у свою чергу, переконаний, що все буде «чікі-пікі» — мовляв, змінити щось у Конституції не відмовилася б жодна з парламентських фракцій, а раз так, то й компромісу можна з кимось та якось досягнути, і реформі — обов'язково бути.
І аби ніхто після тріумфального перекроювання Основного закону не закинув «закрійникам», що вони ухвалили такі-то зміни, проігнорувавши думку народу, в усіх селищних, районних та обласних громадах кинулися проводити громадянські форуми на підтримку політичної реформи, які часом, аби ввести в оману не надто підкованих політично людей, за аналогією з ініційованими «Нашою Україною» заходами, називають «форумами демократичних сил». Судячи з резолюцій таких зборів, українські громадяни одностайно виступають за обрання глави держави Верховною Радою, за те, щоб дозволити парламентаріям суміщати посади в різних гілках влади і далі в такому ж дусі. Проте, як з'ясувала «УМ», насправді це всезагальне «схвалення» — черговий колос на глиняних ногах...

«Уже заблокували...» — «Кажуть, систему вже зламали...» — «Та не буде ніякого голосування — вони там намертво окопалися»... Такими фразами зустрічали вчора один одного парламентарії у майже порожніх ранкових кулуарах Верховної Ради. Усі вже чули, що парламентська трибуна заблокована ще з 9-ї години, а з огляду на те, що цього вівторка першим питанням на порядку денному стояло обрання Генпрокурором тоді ще першого заступника Голови ВР Геннадія Васильєва, хто й для чого окупував президію — було ясно як день: звісно, опозиціонери знову «не хочуть працювати» (репліки з розмови двох «більшовиків»).
Що називається, чув дзвін, та не знав, де він. Як кажуть, «пересічні» нардепи просто були не в курсі, що цього разу «блокадну» місію взяли на себе зовсім не опозиціонери, а їхні опоненти — фракції СДПУ(о) та «Регіони України». Передовий «об'єднано-регіональний» загін оточив президію щільним кільцем зовсім не для того, щоб завадити парламентаріям виконувати свій голосувальний обов'язок, а, навпаки, з «благородною» метою — не дозволити почати блокаду іншим. «Ми забезпечуємо конституційні права народних депутатів», — пояснив журналістам молодий і талановитий есдек Нестор Шуфрич.
Вочевидь, «більшовики» вирішили вибити «клин клином» і вжити «превентивних заходів», адже попри те, що Погоджувальна рада лідерів фракцій і груп напередодні вкотре протягом останнього місяця домовилася про такий-сякий компроміс, навчені гірким досвідом попередніх «домовленостей» парламентарії на «добру волю» своїх опозиційних колег по залу вже не сподівалися.

У попередніх числах «Україна молода» розповідала про старт громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Поза всякими сумнівами, основне «навантаження» припадатиме на активістів «ЗУЗЮ» в регіонах, зокрема там, де ще слід багато працювати з людьми, аби підняти планку популярності Віктора Ющенка — на сході та півдні України. Робота на цих напрямах уже кипить, водночас розкручується маховик діяльності нового об'єднання і в традиційно «ющенківських» областях. Окремо слід виділити столицю — місце зосередження не лише «мізків» більшості політичних сил та проектів, їхніх штабів, а й величезну частину електорального поля, що має здебільшого демократичні, націонал-демократичні, читай — опозиційні — симпатії. Сьогодні, 18 листопада, о 18.00 у Будинку вчителя (колишньої Центральної Ради) відбудеться установча конференція київської організації «За Україну! За Ющенка!». Про початки діяльності столичного осередку «зающенківців» кореспондент «УМ» розмовляє з координатором оргкомiтету з пiдготовки конференцiї, народним депутатом минулого скликання Михайлом Ратушним та членом оргкомітету, депутатом Київради Олександром Куликом, начальником головного управління у справах сім'ї та молоді столичної міськдержадміністрації.