Не модно вчитись «на когось»
Останнім часом усе частіше чуємо про формування нового типу суспільства, в якому найважливішу роль відіграватиме інформація — знання, ідеї, таланти кожної людини. Перехід до суспільства знань є об'єктивним процесом, який здійснюється в усьому світі. Але відбувається це не автоматично. Щоб не остаточно відстати від цивілізованих країн, треба, в першу чергу, вдосконалювати українську систему освіти.
Молодим куди у нас дорога?
ЗА КОРДОНОМ
Де вчаться діти-інваліди?
В Україні є діти, які не мають права отримувати освіту, адже їм поставлено діагноз «ненавчувані». Тим часом психологи та працівники сфери корекційної медицини стверджують, що дітей, цілковито нездатних до навчання, не існує.
Батьки дітей-інвалідів у нашій країні поставлені перед непростим вибором: віддати дитину до інтернату, відірвавши її від родини, або залишити дома, давши їй любов, але позбавивши кваліфікованої допомоги.
Інваліди також мають «вибір без вибору»: резервація вдома або резервація у спецзакладі. Однаково в Україні практично немає шкіл, куди може піти вчитися дитина з особливими освітніми потребами, такі діти та підлітки майже не спілкуються зі своїми здоровими ровесниками, а коли досягають повноліття, їх можуть взяти на роботу фіктивно — для того, щоб списувати на «працюючого інваліда» зайві кошти.
У мовному питанні потрібна принципова державницька позиція
Інститут філології, в якому, крім рідної, вивчають понад 30 мов світу, виховує українських патріотів та закладає повагу до мови не лише як до засобу спілкування, а й як до етнічного типу мислення, і, звісно, як до культурного надбання людства. Тому «парад регiональних мовних суверенiтетiв» у iнститутi розглядають не лише як питання полiтичне.