«Ми сьогодні не є незалежними, бо душа держави — це Церква, а вона у неволі», — сказав народний депутат Петро Ющенко на установчому з'їзді громадського об'єднання «За помісну Україну», що відбувся минулої суботи. З'їзд зібрав понад 250 делегатів з усієї держави. Петра Ющенка було обрано головою нової організації.

Минуло шість років, відколи Кабінет Міністрів затвердив постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», а заповідника досі немає. Через, здавалося б, дрібну формальність: непідписання Київським міським головою розпорядження про призначення дирекції заповідника. Хоча проект такого розпорядження існував на папері ще в 2001-му. Блокування робіт з упорядкування цього знакового в Україні місця пам'яті призводить до розпорошення зусиль дослідників, непрозорості інформації щодо поховань і навіть до активізації могилокопачів. Водночас виявляється, що немає кому просто прибрати сміття, яке розкидали в Биківнянському лісі шанувальники червоної ікри і горілки.

Тисячі людей в Україні хотіли б дізнатися про долю своїх рідних, замордованих радянською системою. За що все ж таки вони були засуджені? Коли і як здійснений страшний вирок? Де поховані їхні останки? Чи залишилися десь в архівах листи, фото? На ці питання частково дає відповіді державна серія книг «Реабілітовані історією», започаткована в Україні 15 років тому, а презентована лише цього мiсяця.
У Великому залі історичної секції Національної Академії наук на вулиці Михайла Грушевського зібралися знані історики й політологи, голови обласних редколегій серії, представники Міністерства освіти й Академії педагогічних наук, співробітники архіву Служби безпеки України, журналісти. Шкода, не було детективів, хоча б приватних. Адже розплутати звивистий сюжет про шляхи і долю документальної пам'яті про українських репресованих під силу, мабуть, тільки шерлокам холмсам.

Параімос — так звучить слово «Голокост» по-ромськи. Нацистський злочин, що за ним стоїть, забрав життя сотень тисяч циган Європи, частина з яких вважали своєю батьківщиною Україну. Про цю трагедію, довго замовчувану, розповідає виставка «Голокост проти ромів», що відкрилася позавчора в Українському домі.

Координаційна рада вперше зібралася позавчора. До її складу, згідно з указом Президента від 14 березня, входять народні депутати, науковці, представники громадськості, а також члени Міжнародного координаційного комітету зі вшанування 75-х роковин українського геноциду. Цей комiтет створений Світовим конгресом українців. Упродовж цього тижня в Європарламенті обговорюватимуть тему визнання Голодомору геноцидом. Президент Віктор Ющенко, виступаючи на раді, зазначив, що в Європарламенті вже зареєстровано проект відповідної резолюції, і нагадав, що нещодавно отримав підтримку щодо цього на саміті Європейської народної партії, однієї з ключових сил у Європейському парламенті.

«Жовтороті, не вчіть ректора!» — під таким «девізом» відбулася позавчора зустріч ректора КНУ Віктора Скопенка зі студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Зал інституту на 900 місць був ущерть заповнений студентами. Справді, небуденна подія — 420 студентів написали колективного листа ректорові Скопенку, де просили роз'яснити, що відбулося на засіданні колективів трьох університетських інститутів 5 березня, де порушувалося питання долі Інституту міжнародних відносин.

Майже 100 гектарів площі було передбачено Генеральним планом столиці для розвитку Київського національного університету в Голосіївському районі Києва. Там, у районі Виставки досягнень народного господарства, уже років 20 тому побудували першу чергу нових корпусів ВНЗ. Сьогодні ідея оновлення і розбудови сучасного студмістечка для Шевченківського університету, на жаль, уже є нереальною. Землі, призначені для розвитку «кращого ВНЗ України», адміністрація закладу віддала під комерційне житлове будівництво.

У четвер о 10.00. перед будівлею Київської міської держадміністрації зберуться представники Історичного руху України у відповідних костюмах і лицарських обладунках. Вони протестуватимуть проти розпродажу і нищення історичних пам'яток найдавнішого міста України. Пікет «За історичний Київ» — перша громадська акція цього руху, завданням якого є «оживлення» історії різних століть, різних держав. Чашу терпіння «скіфів», «русичів», «тевтонців», які давно з сумом спостерігають за руйнуванням особливої аури тисячолітнього рідного міста, переповнив нещодавній факт нищення в новорічну ніч будівлі телеграфу Київської фортеці.

«Чим більший голод, тим сильніше затямлюєш, як мало треба. День зживається повнокровніше, ніж десятиліття. Час ніби спиняється, мить пронизує вічним. Ніде і ні в кому немає загрози — безмовно підказує душа, відчувши свою вічністість. Жодних гризот минулого, жодних тривог за майбутнє — така дія вічнолюбові», — розмірковує письменник Євген Пашковський. Євген Пашковський, лауреат Шевченківської премії 2001 року, глибока і дуже незвичайна людина. Щороку він, за власними методиками, «жорстоко» голодує і називає це духовним чином. Що таке голодування задля душі?
Цим досвідом письменник ділиться із читачами «УМ» у час передвеликоднього Великого посту.

Угоду про трансляцію української редакції ватиканського радіо підписали 29 січня цього року генеральний директор радіо отець Федеріко Ломбарді і президент Національної телерадіокомпанії України Віктор Набруско. З 13 лютого по вівторках і четвергах о 22.05 українські передачі з Ватикану уже транслюються на 3-му каналі загальнонаціонального радіо, а з квітня додасться ще програма по п'ятницях. «Коли ми довідуємося, як живе церква в інших країнах, на інших континентах, то розширюємо своє розуміння того, чим є церква, — коментує предстоятель Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар. — Це дуже корисно для нас, бо ми тоді виходимо поза межі нашого подвір'ячка і починаємо розуміти, що церква — це є всесвітня, по-людськи кажучи, організація, яка старається відповідати на проблеми, що є в інших країнах, в інших обставинах, в інших культурах».