Мірча Луческу не приховував, що пишається тим, як його син Разван, одержавши європейський диплом у Німеччині, розпочинає тренерську кар'єру. І хоч би які «золоті гори» пропонували наставнику «Шахтаря» в Румунії, він твердо вирішив, що його повернення на батьківщину лише завадить Луческу-молодшому стати самостійним сильним тренером. Унікальне для єврокубків протистояння команд батька й сина наводить на думку, що Разван Мірчович уже відбувся як наставник, тому... Ні, в жодному разі не хотілося б, щоб це сприймалося як натяк на доцільність відставки тренера гірників. Просто «Рапід» із Бухареста позавчора настільки грамотно зіграв зі «східноєвропейським «Челсі», що батькові тепер не варто побоюватися, нібито його повернення на батьківщину може чимось зашкодити кар'єрі сина.

Сьогодні столичний Палац спорту відчинить двері учасникам і глядачам традиційного міжнародного турніру з гандболу «Кубок Турчина». Суперниками жіночої збірної України, як уже повідомляла «УМ», будуть національні команди Іспанії, Польщі та Румунії. Нагадаємо, що цей «меморіал» для «синьо-жовтих» — генеральна репетиція чемпіонату світу, який пройде 5—18 грудня у Санкт-Петербурзі (Росія).

Стамбул стає для Андрія Шевченка містом надзвичайних емоцій. До позавчорашнього дня турецький мегаполіс над Босфором асоціювався в українського форварда з двома подіями: історичною перемогою національної збірної України (господарі були розбиті з рахунком 3:0) та післяматчевим пенальті, який Шева не забив тут же у фіналі минулої Ліги чемпіонів, граючи за «Мілан». Мабуть, саме бажання реабілітуватися за той промах, помножене на «синьо-жовту» наполегливiсть, дозволило Андрієві в елегантно-розкутому стилі повторити рекорд Суперліги — забити чотири голи в одному матчі. Жертвами українця стали футболісти «Фенербахче» — носії смугастої синьо-жовтої форми. А ворота «Фенера» захищав Волкан Демірель — той самий, який не дав Шевченкові (і взагалі всім українцям) забити в останньому матчі збірних України й Туреччини в Києві.

Найбільшу увагу прихильників елітного євротурніру ввечері у вівторок привернула гра у Манчестері. Після Ліги чемпіонів сезону-1994/95 «Юнайтед» стабільно виходив з групи у стадію «плей-оф», також весь цей час (ще з 1993 року) команду Алекса Фергюссона важко було уявити без Роя Кіна. Але цього разу вболівальники прийшли на «Олд Траффорд» не лише підтримати своїх кумирів, а й висловити жаль з приводу того, що ірландець залишив клуб.

У 80-х роках минулого століття бум навколо фігурного катання у столиці був величезним — бажаючі могли влаштувати своїх чад до секцій хіба «по блату». На цій хвилі у три з половиною рочки почала займатися фігурним катанням і Оленка Ляшенко, яка вже за півроку пишалася першою перемогою — ледь вийшовши на лід, проїхала від бортика до бортика! Зараз перший номер вітчизняного жіночого фігурного катання готується до своєї четвертої Олімпіади, що вже є унікальним досягненням для «одиночниць».

Молодіжна першість Європи у столичному Палаці спорту невипадково зібрала весь бомонд європейського та світового дзюдо. Адже за три роки більшість із цього покоління майстрів татамі захищатиме честь своїх кран на Олімпіаді-2008. Своєрідні оглядини сил представників 38 країн (це рекордний показник!) на початку «китайського шляху» привабили і наших шанувальників цього виду боротьби. З багатьох регіонів приїхали юні вихованці спортшкіл із тренерами та батьками. Крім офіційного спілкування, було чимало зустрічей чемпіонів минулих років, яких доля розкидала по всьому світу. А яким було здивування італійців, коли їм сказали, що на трибунах Палацу спорту за дзюдо спостерігає понад чотири тисячі глядачів, тоді як поруч матч чемпіонату України з футболу дивиться у вісім разів менша аудиторія.

Збірна України вперше в своїй історії потрапила до фінальної частини чемпіонату світу, тому логічність будь-яких пожертв заради більш грунтовної підготовки до історичного моменту не викликає сумнівів. Усі спокійно сприйняли перенесення чотирьох турів другого кола на цей рік, хоча половина учасників вищої ліги і потребує тривалої паузи для «реанімації». Небезпечність команд, які ігрові недоліки компенсують славнозвісною самовідданістю, у період «зимового футболу» довів стартовий тур другого кола. Коли бачиш, як тече кров з рота капітана «Шахтаря» і провідного «опорника» збірної Анатолія Тимощука, а потім чуєш неоковирний післяматчевий коментар тренера «Волині», то розумієш, що найнебезпечнішим суперником команди Олега Блохіна на ЧС-2006 є наші місцеві «фахівці».

Востаннє чемпіонат Європи з дзюдо Київ приймав у далекому 1976 році, і ось прихильники цього олімпійського виду єдиноборств матимуть змогу знову спостерігати майстрів татамі у столичному Палаці спорту. Цього разу до нас їдуть понад триста представників із 38 країн, щоб розіграти нагороди молодіжної першості континенту. Крім спортсменів, яким не виповнилося 23 роки, у елітному готелі «Прем'єр-Палац» зупиняться офіційні делегати Європейського дзюдо та керівники національних федерацій. Такого представництва не мав жоден із двох попередніх чемпіонатів.

Коли підопічні Олексія Михайличенка поступилися бельгійцям у першому матчі «плей-оф» за вихід на чемпіонат Європи-2006, більшість вітчизняних шанувальників футболу вирішила, що для цього покоління молодість завершилася, причому — безрадісно. Адже після побаченого в Маріуполі важко було повірити, що наші хлопці здатні реваншуватися на виїзді за домашню поразку з рахунком 2:3. Тим більше, що молоді бельгійці в цьому відбірковому циклі взагалі ще жодного разу не програвали. А опівночі 16 листопада, коли завершився показ першого тайму матчу в Локерені, телевізор, мабуть, вимкнули навіть найбільші оптимісти. На той час збірна України програвала 0:1 (2:4 за сумою двох матчів), і не було помітно, за рахунок чого ситуація на полі стадіону «Дакнам» може змінитися. Але диво сталося, і зробили його наші хлопці (ногами) та молодий тренер Михайличенко (головою).

У київському Палаці спорту 25-27 листопада відбудеться 10-й міжнародний турнір жіночих збірних «Кубок Турчина». Уперше за останні роки, як це не парадоксально, його проводитиме Федерація гандболу України. Раніше організаційними питаннями турніру завідувала установа, яка мала дуже туманні уявлення про гандбол та рекордні досягнення київського «Спартака» під керівництвом Ігоря Євдокимовича Турчина.