«У футбол грають 22 чоловіки, а перемагають завжди німці», — сказав якось відомий англійський форвард 1980–х Гарі Лінекер, засмучений поразкою. Роки минають, а ця максима часто–густо втілюється в реальність. І річ не в тім, що хтось вважає «бюргерів» не гідними великих перемог. А в тому, яким чином вони досягаються. Впертість, агресивність, бажання битися до останньої хвилини — ці риси властиві не лише збірній Німеччини, а й клубним командам цієї країни. І легіонери, котрі приїжджають до бундесліги, пристосовуються до такого стилю гри, інакше в них небагато шансів відстояти місце під футбольним сонцем.

Різними за змістом, але однаковими за очікуваним підсумком вийшли повторні чвертьфінальні матчі Суперліги, що відбулися позавчора. Якщо в столиці Каталонії «Барселона» феєрично познущалася над «Арсеналом», то в Москві «Інтер» в італійському стилі — нуднувато — довів свою перевагу в класі над ЦСКА.

Дива не сталося — в останній уїк–енд «білої» Олімпіади у Ванкувері ніхто з наших спортсменів до п’єдесталу не підійшов навіть на відстань пострілу. Точніше, навіть кількох пострілів. Це якщо брати до уваги, що найвищим за ці дні виявилося восьме місце біатлоністів в естафеті. Вдруге за 16 років виступів незалежною дер­жавою — на п’яти Іграх — Україна залишилася без медалей. Тепер спортсменам, тренерам, фахівцям, чиновникам і вболівальникам належить оцінить такий результат — провал це чи, радше, закономірність.

У четвергових змаганнях у Ванкувері українські спортсмени знову перебували в ролі статистів. На тлі наших нулів неабияк загострилася боротьба за перемогу в неофіційному командному заліку. До очікуваної супереч­ки США і Німеччини активно підключилися Канада й Норвегія. Позавчора господарки виграли «золото» в хокеї, а норвезька лижниця Маріт Бйорген стала триразовою чемпіонкою Ванкувера–2010.

Олімпійські ігри — головна спортивна подія чотириріччя, яка є найпривабливішим спортивним видовищем для телеглядачів усіх країн світу. Якщо Олімпіаду показують професійно. А не так, як на вітчизняній «першій кнопці».

Позавчора ввечері у Бобруйську єдиний професіональний клуб України завершив основну частину білоруської першості розгромом тамтешнього «Шинника». За минулі півроку «Сокіл» певний час навіть очолював турнірну таблицю, але спад ігрової форми, кадрові втрати, травми, проблеми з фінансуванням призвели до того, що за підсумком чотирьох кіл «біло–сині» фінішували на четвертій позиції.

Фактично це був останній шанс України завоювати у Ванкувері олімпійську нагороду. На жіночу естафету в біатлоні ми сподівалися, але водночас дуже переживали: а раптом ці надії не виправдаються? Емоції коливалися, наче маятник, — з однієї крайнощі до іншої. Зупинилися, на жаль, не на тій позначці, що була бажаною.

Тепер із високою ймовірністю можна стверджувати, що нинішню Олімпіаду наша держава завершить без медалей. За п’ять зимових Ігор в історії незалежної України це вже другий такий прикрий випадок: «на щиті» наші поверталися з американського континенту в 2002 році — із Солт–Лейк–Сіті. Теоретично можуть зійти на п’єдестал ще чоловіки–біатлоністи в естафеті або лижниця Валентина Шевченко в марафоні. Але для того, щоб ці надії перетворилися на реальність, потрібно справжнє диво. Попередні ж виступи спортсменів у своїх дисциплінах не дозволяють відносити їх до претендентів на медалі.

Попри те, що понеділок у Ванкувері виглядав відносно спокійним днем (розіграли лише чотири комплекти медалей), боротьба за перемогу в неофіційному командному заліку загострилася. Канадці наблизилися до трійки лідерів завдяки несподіваному успіху танцювального дуету в фігурному катанні. На українців же знову очікували розчарування.

Минулого уїк–енду наші спортсмени у Ванкувері мали кілька шансів нарешті заявити про себе на повний голос. У програмі були і два біатлонні старти, і гонки переслідування у лижників, і змагання акробатів у фристайлі й танцювальних пар — у фігурному катанні. Натомість більше на Олімпіаді говорили не про результати українців, а про травму стрибуна з трампліна Віталія Шумбарця, отриману на тренуванні. На щастя, падіння обійшлося без важких наслідків.

З індивідуальною гонкою наші «стріляючі лижники» пов’язували особливі надії, адже тут на перше місце виходить влучність на вогневих рубежах — за кожен промах додають штрафну хвилину. А саме чиста стрільба — головна перевага українців, які завдяки цьому нерідко мали успіхи в «індивідуалці» (бо у фізичній підготовці ми поступаємося провідним біатлонним державам). Утім сподівання виявилися марними — в четвер вище восьмого місця наші знову не піднялися.