Уже третій рік до Міжнародного дня музеїв благодійний фонд «Україна 3000» проводить конкурс на кращий музейний колектив і нагороджує стипендіями музейних фахівців, які відзначилися упродовж року. Позавчора у розкішних виставкових залах Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків представники фонду, Національної телекомпанії України і Мінкультури нагороджували переможців Другої Всеукраїнської акції «Музейна подія року». Як пояснив керівник Українського центру розвитку музейної справи Олексій Копитько, це щорічний конкурс, у рамках якого відзначають найважливіші, найбільш показові та резонансні явища в музейній галузі України, що найбільше вплинули на загальне сприйняття музеїв у суспільстві.

У чорному-чорному залі— сяючі барвисті фотовікна. З них видно Гуцульщину і Полтавщину, шахти Донбасу і Львівщини, відкриті обличчя людей, штрихи сучасності на полотні традиції. Під кожним фото — міні-поезії українською, англійською і французькою мовами. Звідкись із темряви виринає бабусин спів, потім казка, просто розповідь про життя. Це — виставка «Українці» буковинського гуцула з Франції Юрія Білака, яка позавчора відкрилася в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара».

Галасування РПЦ про «розкольництво» і «неканонічність» Київської церкви нагадує «психічну атаку». Насправдi російським церковникам є що приховувати і від чого відволікати увагу і української, і світової громадськості. За п'ять століть після неканонічного акту розколу (15 грудня 1448 року Київську кафедру було перенесено до Москви i вперше було обрано митрополита без згоди Вселенського патріарха), її ієрархи й паства загіпнотизували себе думкою, що центр православ'я міститься у Москві, а завдання церкви — слугувати державі.

Восени 2005-го року Україну облетіла щемка новина: на дні річки Збруч знайдено останки головнокомандувача УПА Романа Шухевича. 9 травня 1950 року, через кілька днів по смерті командарма, енкаведистам наказали спалити тіло загиблого, а попіл кинути в річку. Однак через кілька десятиліть в одного з есбістів прокинулося сумління, і він розкрив місце злочину сину головкома Юрію. Водолази двох обласних представництв МНС — Рівненської і Хмельницької — знайшли в річковому мулі кілька обгорілих кісток, загорнутих у брезент. На березі Збруча за сприяння голови рівненської ОДА Василя Червонія і Української народної партії встановили пам'ятний знак. Було вирішено провести експертизу ДНК кісток, щоб упевнитися: обгорілі останки справді належать герою.

8 лютого цього року лідер фракції «Наша Україна» В'ячеслав Кириленко вніс на розгляд парламенту проект постанови про відзначення 100-річчя від дня народження головнокомандувача УПА Романа Шухевича, що минає 30 червня цього року. «Ми будемо пропонувати всьому парламенту підтримати цю постанову, бо Шухевич є постаттю загальнонаціонального масштабу, — наголосив Кириленко. — Він боровся за волю, свободу і незалежність України, і ця боротьба не була регіональною — вона мала величезне значення для всієї нашої держави». Утім ВРУ постанови не підтримала. Отож ювілей відзначають окремі області й світове українство. Світовий ювілейний комітет очолили голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА Михайло Зеленчук (Україна), голова Світового братства вояків УПА ім. генерал-хорунжого Романа Шухевича-Тараса Чупринки — Лев Футала (США) і останній командувач УПА Василь Кук. Центральні урочистості координує Центр національного відродження ім.Степана Бандери в Києві, який на виконання Указу Президента №879/2006 «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» від 14 жовтня 2006 року розробив Національну програму «Правда про УПА».

За результатами перепису Національного руху кримських татар, у перші роки після насильного виселення кримських татар із батьківщини і розпорошення по Узбекистану та областях Росії загинуло 42,6 відсотка народу. Вмить у людей відібрали все — житло i майно, родинні реліквії і фото, релігійні й мистецькі цінності, книги. Майже на 50 років народ був позбавлений батьківщини, йому було заборонено опiкуватися власною культурою, мовою, освітою. Саму назву етносу — «кримські татари» — було вилучено з усіх офіційних документів, включаючи посвідчення на новонароджених та паспорти для дорослих.
Очевидно, що такий злочин проти цілого народу є геноцидом. Утім цей народ нечисленний (кримські татари, що спромоглися повернутися на свої землі, становлять нинi близько 12 відсотків населення Криму) і за умови недостатньо глибокого розуміння в українському суспільстві масштабів пережитої ним трагедії навряд може сподіватися на поновлення своїх прав.
Питання дослідження історії, популяризації культури і визнання геноциду кримських татар, здавалося б, можуть вирішуватися вже не на мітингах і явочних квартирах, а у Верховній Раді України, урядових установах та громадських інформаційно-освітніх центрах. Про це — наша розмова з автором багатьох досліджень кримськотатарського національного руху доби тоталітаризму, керiвником історичного вiддiлу спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу, редактором веб-сайту «Крим і кримські татари» Гульнарою Бекіровою.

Минулої суботи биківнянський ліс неподалік Києва став чистим і ніби усміхненим. Його прибрали від сміття учасники акції «Пам'ять понад часом», ініційованої Міжнародним благодійним фондом «Україна — 3000», передусім головою його наглядової ради Катериною Ющенко. Співорганізаторами «великої чистки» велетенського цвинтаря виступила Національна скаутська організація «Пласт». Відгукнулися також громадська молодіжна організація СПОК і Партія зелених України. Прийшли також і биківнянськi школярі з учителями, які вже не вперше прибирають тутешній ліс. Фонд «Україна — 3000» закупив на всіх господарські рукавиці й пакети для сміття.

7 березня 2007 року Закарпатська обласна рада визнала давню назву всіх українців — русини — «національною меншиною». А саме: прийняла рішення про внесення в перелік національностей області національності «русини». Своїм прапором нова національність обрала триколор: синя, біла і червона смуги. Як у Росії. Тепер такий же прапор можуть затвердити як обласний.

Те, що справжні писанки — це розмальовані спеціальним писачком курячі яєчка, сьогодні, мабуть, знають усі. Хоча ще років 10 тому люди переживали шок, коли бачили обрядодійство зі свічкою і воском. Їх тривалий час привчали, що писанки — це дерев'яні заготовки, помальовані великими олійними квітами чи оздоблені випаленими смужками й крапочками. Останнім часом набір можливостей прикрашення еліпсоподібних писанкових форм надзвичайно розширився. Яйцеподібні предмети оздоблюють бісером і барвистими нитками, а на білосніжних яєчних шкаралупах витравлюють кислотою візерунки мережива. Роблять дряпанки: по крашанці видряпують голкою візерунок, ніби гравюру.

У передвеликодні днi годиться слухати музику, яка допомагає людині зазирнути вглиб себе, оцінити свої слабкості й недоліки і очиститися від вантажу власних, таких непомітних, на перший погляд, помилок. Близько 20 кантів, псалмів і піснеспівів київської традиції у записах камерного хору «Дзвони Подолу» містить новий компакт-диск «Музика Великого посту». Ця праця, окрім духовного оновлення, дає слухачам знання про духовну спадщину українських композиторів — Григорія Китастого, Михайла Гайворонського, Станіслава Людкевича, Михайла Вериківського, Дмитра Бортнянського. Про багатство і можливості дослідження української духовної музики — наша розмова з диригентом хору «Дзвони Подолу» і продюсером Тарасом Миронюком.