Як тільки зійдуть сутінки, на Софіївській площі з’являться янголи. Землю залишать для глядачів, а самі заволодіють небом. Тонни їхнього пір’я застелять площу. Потім здійметься буря і віднесе янголів до світу ніжності й затишку. Так 9 квітня розпочнеться сьомий фестиваль «Французька весна в Україні», який має на меті представити останні цікаві проекти сучасного французького мистецтва у різних проявах. «Вистава створена цирковими студіями Марселя і присвячена П’єрро, автору цього спектаклю, який покинув нас надто рано. Вона стане джерелом для здивування», — анонсує «Весну» директор Французького культурного центру в Україні Матьє Арден.

На фестивалі документального кіно, який стартував у столичному Будинку кіно минулої п’ятниці, презентують 32 документальні фільми. Настрій стрічок про права людини відображає виставка карикатур на ту саму тему, її експонують на другому поверсі: ситуація гірка, але відображена таким чином, що роботи викликають щирий сміх. Утім голова журі — славетний французький документаліст Патрік Барберіс — передбачає, що глядач на фестивалі на власній шкурі відчує, що таке катарсис через кіно. «Фільми такого жанру та рівня вивертають навиворіт душу, змушують переживати і плакати. Коли розумієш, що там, на екрані — не гра, там — справжнє життя, а не вигадані історії, починає змінюватися твоя свідомість, відбувається кардинальна переоцінка цінностей — від миттєвих задоволень до загальнолюдських істин».

Без історії Товариства незалежних художників, що існувало в Одесі з 1910–го по 1919 роки, не можна уявити об’єктивну картину художнього життя в Україні. Понад 40 років про картини українських авангардистів мало хто чув. Вважалося, що вони пропали безвісти, і такі імена, як Михайло Гершенфельд, Амшей Нюренберг, Філіп Гозіасон, Сигізмунд Олесевич, Сандро Фазіні залишилися лише на сторінках історії мистецтва, а їхні роботи навряд чи кому вдасться побачити.

Уже вдруге Міжнародний пісенний конкурс «Євробачення–2010» набирає державної значущості на рівні президентської адміністрації, через що стає посміховиськом для світу — ну ніде не ставляться так серйозно до «конкурсу для домогосподарок», як в Україні. За тиждень до того, як в Осло мали надіслати документи учасника «Євробачення» від України Василя Лазаровича, противники його кандидатури і «чесних виборів» активно почали тиснути на нових чиновників, своїх. Головою оргкомітету «Євробачення» в Україні стала заступник очільника адміністрації Президента Ганна Герман, ніби й не її рівень, але, може, в музиці кохається? Минулої середи вона представила Президенту України нового генерального директора Першого Національного Єгора Бенкендорфа, а в четвер оголосила «двадцятку» фіналістів нацвідбору на «Євробачення». Часу для промо фінального концерту, ясна річ, не було — все ж робилося похапцем, екстремально, за лічені години, тому пісні фіналістів упродовж п’ятниці–суботи крутили на Першому Національному і Новому каналі. У суботу ввечері гала–концертом, який транслювали Перший Національний і Новий канал, заправляв Савік Шустер на пару з Ольгою Фреймут у прямому ефірі зі студії «Шустер live». Наприкінці програми глядачі двох каналів і журі конкурсу проголосували, і за результатами «телереферендуму» в травні в Осло поїде нікому не відома білявка на ім’я Альоша.

Минулої весни найдорожчий художник у світі Деміен Херст привіз на персональну виставку в PinchukArtCentre три спін–машини, з допомогою яких можна було помалювати на сердечках, метеликах чи черепах. Для всіх бажаючих, а їх зібралося чи не пів–Києва, гуру contemporary art проводив майстер–клас як без особливих старань тиражувати графіку у стилі Херста. В круг машини художник закріплював великий аркуш паперу, де вже були контури малюнка, вмикав арт–апарат, круг починав набирати обертів, фарби розбризкувалися з різних боків і так за лічені секунди виходила графіка. Про розцяцьковані кольоровими бризками черепи у Києві встигли забути. І не згадали б по сьогодні, якби не виставка графіки відомих британських скульпторів із колекції Британської Ради — «Камінь, ножиці, папір», котру презентували у четвер у столичній галереї «Боттега». На ній передову позицію віддали трьом черепам Херста, які майже рік тому міг тиражувати чи не кожен українець.

Після затяжних розглядів, голосувань, узгоджень і уточнень Президент України Віктор Янукович підписав Закон «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію», який має полегшити життя вітчизняного кіно. Його упродовж кількох років активно розробляла і просувала голова Державної служби кінематографії Ганна Чміль.

У найближчі дні доля Василя Лазаровича, учасника «Євробачення» від України, може радикально змінитися. З січня артист активно готується до участі в конкурсі. Перший Національний згідно з Положенням 7 березня провів Фінал Національного відбору, де члени журі конкурсу методом голосування обрали пісню I Love You автора Брендона Стоуна. З нею Лазарович має виступити у травні в Осло. На участь у «Євробаченні» у Першого Національного коштів не передбачено. Василь Лазарович сам роздобув близько 800 тис. доларів, з яких уже витратив 150 тис., аби представити Україну на головній сцені пісенного конкурсу. Сьогодні його участь на межі зриву.

Коли прийшла на презентацію книжки «Карабасовы слезы», спіймала себе на думці, що між істинними письменниками та авторами–шоуменами разюча різниця в усьому: вмінні себе подавати, в їхніх аудиторіях і відгуках. У порівнянні з Ноябрьовим середньостатистичний український письменник не має грошей і зв’язків, щоб орендувати зал в Українському домі, накрити багату «поляну» із вином та наїдками, які «книголюби» не матимуть сили подужати за цілий вечір, а для музичного супроводу запросити зірку українського джазу Володимира Соляника.

Перенесення церемонії вручення Національної премії з Оперного театру на Чернечу гору в Каневі для лауреатів не стало несподіванкою. «Я завжди готова їхати до Канева, — каже письменниця Галина Пагутяк, яка отримала Шевченківську премію за роман «Слуга з Добромиля», — але якби музей Шевченка, де нас нагороджували, не був у такій розрусі. Ми замерзли, як цуцики. Віяло холодом із Дніпра. Церемонія проходила у вестибюлі музею. Вручали по алфавіту. Ніхто з нас не хотів говорити. Лише поет Дмитро Іванов із Чернігова зачитав вірша. Янукович був дуже затиснутий, після нагородження відмовився з нами спілкуватися. Він побачив, що зібралася публіка, яка явно за нього не голосувала».

Минулого року в кінотеатрі «Жовтень» показували ретроспективу фільмів Сергія Параджанова. Варто зізнатися, відчуття було досить дивним, коли на великому екрані «Колір граната» наполовину втрачав естетику, яку вловлюєш, переглядаючи на DVD хоч і піратські копії. Якщо якість фільму в кінотеатрі можна виправдати, зважаючи на старість кіноплівки, то шуми і потріскування при перегляді української кінокласики на телебаченні вкрай засмучують. Дирекції Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка з цього приводу спала геніальна думка — а що, якщо купити високотехнологічний німецький сканер і на його основі відкрити центр цифрового відновлення фільмів.

Сканер купили у грудні минулого року і в одному з цехів кіностудії урочисто відкрили Digital Intermedia, що в перекладі означає «Центр цифрового відновлення фільмів». Чудо техніки — Arriscann — коштувало в 1 млн. євро: 30 відсотків коштів надійшли з держбюджету, решту витрат кіностудія покрила з власних обігових коштів. Дебютним фільмом, який реставрували й зробили, як запевнили в центрі, бездоганну цифрову копію, став «Камінний хрест» Леоніда Осики 1968 року (оцінити воскреслий із кіноархіву «Камінний хрест» можна буде 19 березня у Будинку кіно). Як працюється з суперкрутим сканером, яким наступним фільмам пощастить оновитися і скільки коштує така розкіш — «УМ» вирішила довідатися безпосередньо в Центрі цифрового відновлення фільмів на кіностудії Довженка.