Чергова оказія з лідером Радикальної партії Олегом Ляшком сталася у Кривому Розі, куди він завітав у рамках свого всеукраїнського туру. Після відвідин міста в інтернеті з’явився відеозапис, на якому народний обранець безжалісно трощить гральні автомати в закладі по проспекту Миру, 33, на вході якого висіла цілком безневинна вивіска «Чай/кава». При цьому нардеп вимагав від ошелешених співробітників негайно викликати міліцію і зателефонувати «криші».
Як зізнається Олександр Кріпак, зайнятися городиною він був змушений не від доброго життя. Адже спершу мріяв після отримання диплома агронома в Дніпропетровському аграрному університеті працювати в колгоспі рідного Мишуриного Рогу, великого села на березі Дніпра у Верхньодніпровському районі на Дніпропетровщині. Але не так сталося, як гадалося. Колгосп уже дихав на ладан, і Олександр зловив себе на тому, що хоче поекспериментувати з помідорами, баклажанами та солодким перцем. Мама для цього відвела синові четвертину городу, і пішло–поїхало...
Чоловік займається улюбленою справою вже два десятиліття і подальшого свого життя без неї тепер не уявляє. Що сприймається, певною мірою, й символічно. Адже батько Олександра, Іван Олександрович Кріпак, який нещодавно відзначив своє 85–річчя, колись працював секретарем у легендарного кукурудзівника Марка Озерного, згодом закінчив факультет журналістики Київського державного університету, є автором декількох книг, протягом 20 років очолював місцеву сільську раду. Отож доводиться говорити про землеробські традиції. Тільки з плином десятиліть вони з традиційної кукурудзи зусиллями Кріпака–молодшого дали про себе знати у справді несподіваному ракурсі.
Віталій Купрій на недавніх виборах міського голови Днiпродзержинська взяв вельми пристойні як для висуванця політичної партії «За Україну!» 20 відсотків голосів виборців. Популярність Купрій здобув численними викриттями фактів корупції.
Якщо сказати, що Дніпропетровщина нині нагадує зону бойових дій у сфері медицини, то особливим перебільшенням це і не буде. Принаймні локальні конфлікти на цю тему в області останнім часом спалахують то тут, то там. Влада, певна річ, говорить про благородну справу — реформування медичної галузі, яке, згідно iз закликом Президента Віктора Януковича, має наблизити її до людини. Та чи так відбувається насправді? Скоріше, навпаки, особливо для мешканців сільської місцевості, для яких затіяне владою реформування швидше зводиться до віддалення від них тих чи інших видів медичних послуг. Навіть на недавньому засіданні за «круглим столом», свідком якого мені довелося бути, тоді ще заступниця голови Дніпропетровської обласної ради Вікторія Шилова зізналася: до медичної реформи у населення на 99 відсотків ставлення погане. Чого ж очікувати далі на Дніпропетровщині, яка разом iз Донеччиною, Вінниччиною та Києвом є пілотною областю, тобто своєрідним випробувальним майданчиком у непростому процесі реформування медицини?
...Коли голова Новомосковської міської «Просвіти» Емма Шаповалова прийшла до приміщення свого осередку, щоб вибрати літературу для поїздки на Західну Україну, то вжахнулася. На дверях будівлі, якою вони користувалися разом з іншими громадськими організаціями близько 20 років, висів замок, а документація, книги, обладнання, меблі, сувеніри, цінності, зібрані за весь цей час, зникли у невідомому напрямку. Зокрема, у розташованій тут «Українській світлиці» не стало двох ікон, трьох килимів, чотирьох державних прапорів, п’яти портретів гетьманів — загалом 61 одиниці 25 найменувань.
Під вечір 27 червня 2010 року 37–річний охоронець однієї з водойм у Софіївському районі (де працював на громадських засадах, оскільки не був оформлений на роботу належним чином) Віталій Ткаченко відпочивав і купався разом з двома знайомими. Як потім встановлять слідство і суди, чоловік перебував у стані алкогольного сп’яніння. Через деякий час сюди ж на двох автомобілях марки «Таврія» під’їхали малознайомий Ткаченкові 25–річний Олександр Югай разом iз дружиною, сином, якому на той час не виповнилося і п’яти літ, братом та двома знайомими.
Під прес днiпропетровської влади вкотре потрапила газета «Лица», яку справді можна назвати унікальним виданням, що першим у регіоні почало друкувати розшифровки плівок Мельниченка і ніколи не боялося критикувати мiсцевих можновладцiв. Безкарно така «хвацькість», звісно, не проходила. У 2002—2004 роках, зокрема, влада постійно чинила перепони продажу газети на теренах області, її друковi. А ще — судовими позовами на астрономічні суми. Але газета вижила і дотепер є однією з найтиражніших у Дніпропетровську. Нині ж «Лица» знову опинилися на межі існування.
Краєм виноградної лози в Україні традиційно вважається Кримський півострів. Дніпропетровщина ж із виноградом і, тим паче, вином ніколи не асоціювалася. Принаймні в масовій свідомості. Тепер же саме на Дніпропетровщині доволі потужно заявив про себе рух, активісти якого сповнені рішучості розвивати виноградарство і виноробство в області. «За Крим ми нічим не гірші, — заявляє президент «Клубу виноградарів Придніпров’я» Олексій Сухоруков. — Ви тільки подивіться, чиїм виноградом там торгують? Значною мірою нашим — нікопольським, томаківським, апостолівським».
У дніпропетровському політикумі — гучна сенсація. Причому безпосередньо у середовищі керівної і спрямовуючої в області Партії регіонів. Щойно стало відомо про те, що звільнено з посади і навіть виключено з лав Партії регіонів заступницю голови облради Вікторію Шилову. Підстава — «за антисемітські та ксенофобські висловлювання». Що конкретно тут мається на увазі, регіонали не розтлумачують. Проте навряд чи хтось на Дніпропетровщині всерйоз сприймає таке формулювання. Бо всі розуміють, що «антисемітські та ксенофобські висловлювання» — це всього–на–всього невдале прикриття справжньої причини невдоволення напрочуд активною Шиловою, яка розпочала власну гру і мітить на депутатське крiсло в майбутньому парламенті.
«Відкритий лист до Пшонки», опублікований «Україною молодою» (номер 9 за 19.01.2012 року), викликав чималий резонанс. Ще б пак — дев’ятеро доволі відомих у Дніпродзержинську людей звернулися до Генпрокурора зі звичайним, а з іншого боку, красномовним, запитом, реакція на який, на переконання підписантів, однозначно засвідчила б, чи ця поважна структура послуговується винятково законом, чи є просто зброєю для політичних розправ iз невгодними нинішньому правлячому режиму в Україні. Адже з самого початку «Відкритого листа» всі акценти розставлялися однозначно: «Вікторе Павловичу! Спостерігаючи за діями установи, яку Ви очолюєте і яка намагається поновити карні справи проти людей не з провладної команди, незважаючи на термін давності, ми дійшли висновку, що навряд чи можна сподіватися на досягнення торжества права в Україні. А якщо Ви і працівники прокуратури вважаєте свої дії правильними, пропонуємо задля справедливості поновити перегляд і розслідування давніх карних справ В. Ф. Януковича, позаяк у них по сьогодні дуже багато нез’ясованих обставин». Отож питання до Генпрокурора ставилися цілком конкретні: «з’ясувати, хто і на яких підставах скоротив для В. Ф. Януковича термін перебування за ґратами за тяжкими статтями Кримінального кодексу», «з’ясувати, де і коли В. Ф. Янукович здобув середню і вищу освіти і високі наукові звання; де, коли і що він викладав перед отриманням звання професора», «з’ясувати, яким чином привласнені заповідні території Межигір’я, за які кошти здійснюється його забудова», «з’ясувати законність відміни Конституційним Судом конституційної реформи 2004 року, а також хто несе відповідальність за зміну конституційного устрою в країні» і так далі в такому ж дусі.
Відповідь на звернення надійшла досить швидко. Щоправда, не безпосередньо від пана Пшонки, якому воно адресоване, а чомусь від заступника начальника управління — начальника відділу захисту конституційних прав і свобод громадян Р. Романчука. Сам же текст відповіді й узагалі вражає настільки, що справді якісь інші слова для її оцінки, окрім лайливих, тут підібрати складно: «У листі Вами не наведено порушень закону та конкретні відомості, — йдеться у тiй вiдповiдi, — що унеможливлює проведення перевірки». Ось так — не більше й не менше. Виявляється, пересічні громадяни повинні «наводити порушення закону», і тільки тоді проведення перевірки Генпрокуратурою стане можливим. Та й чи не конкретні відомості наводяться авторами «Відкритого листа» хоча б у вищенаведеному переліку поставлених на розгляд паном Пшонкою запитань?
Аби розставити всі крапки над «і», кореспондент «УМ» зустрівся з одним з авторів цього звернення, 57–річним інвалідом війни в Афганістані Костянтином Писаренком.
