Коли в 1999 році Гжегож Мотика і Рафал Внук видали спільну книжку «Пани і різуни», яких тільки образ у свій бік вони не почули. «Мотика роздряпує мурашник польсько-українських стосунків»; «ніяких розмов із бандитами бути не може»; «що можуть знати молоді про ті події?» тощо. У тій книзі вперше було заявлено про спроби порозуміння між представниками Армії Крайової (пізніше «Воля і Незалежність») та УПА на теренах Закерзоння. Починаючи від невеликих зустрічей на локальному рівні на Підляшші і Ряшівщині, аж до спільного нападу на будівлі органів комуністичної влади в Грубешеві. І хоч про ці факти знала широка громадськість, уявити спільні відзначення річниць цих порозумінь, відкриття спільних пам'ятних знаків під егідою ветеранських організацій з обох сторін досі було фантастикою.

16 липня 1945 року на полігоні Аламогордо (Нью-Мексико, США) пролунав перший в історії людства ядерний вибух. А вже на початку серпня атомні бомби забрали життя тисяч мешканців японських міст — Хіросіми та Нагасакі. Мало хто з українців здогадувався, що детонатори, використані у перших таких бомбах, розробив їхній земляк — Георгій Кістяківський. Із початком війни уряд США залучив цього талановитого хіміка до досліджень, пов’язаних з Манхеттенським проектом» — американською дослідною програмою з розроблення атомної бомби.

Цьогорічне літо обіцяє бути максимально тривожним. Українських патріотів непокоїть, чи зможуть нарешті національні сили об'єднатися для здійснення сильної національної політики, реалізації 10-ї статті Конституції України, недопущення її ревізії, для зміцнення соборності й суверенітету України? За півтора десятиліття такої консолідації так і не сталося — ні в рамках Конгресу національно-демократичних сил, ні Антикомуністичної антиімперської федерації, ні Конгресу української інтелігенції, ані доброго десятку подібних утворень. Ще менш дієвими були коаліції під конкретні вибори. І хоч зараз кожен день приносить натяки на можливість нової злуки всіх національно орієнтованих сил, дуже не хочеться, щоб це виявилося мильною бульбашкою. У сучасній історії не раз вже було, що реалізація таких прагнень не йде далі міцних обіймів і рукостискань.
Нинішні політики загальноукраїнського масштабу часто вважають певні нюанси у своїх програмах важливішими за створення єдиного блоку. Зовсім як у «Слові о полку Ігоревім»: «И начаша князи про малое «Се великое» молвити, а сами на себе крамолу ковати». Цікаво, що на ті ж граблі не раз наступали ще закарпатські політики міжвоєнної доби, коли саме в цьому краї склалися найсприятливіші, порівняно з усіма іншими українськими землями, умови для демократичного розвитку і розбудови партійної системи.

У жовтні 1938 року на Закарпатті постала Українська держава. Ці події на Срібній Русі, як тоді називали Закарпаття, настільки захопили українську громадськість, що молодь з Галичини почала масово нелегально переходити кордон, щоб долучитись до визвольної боротьби українців. Серед багатьох добровольців був і Роман Шухевич. 24 грудня 1938 року Шухевич переходить кордон. Згодом він згадував про свого супутника в подорожі на Закарпаття — це був вовк. Роман їхав на лижах цілу ніч, а за ним весь час біг вовк. Коли Шухевич повільно піднімався на горб — вовк теж повільно йшов, коли ж доводилось на швидкості з'їжджати із пагорба — вовк хутко біг за ним.

Унікальний портрет Марини Мнішек львівського митця Шимона Богуша зберігається у Вавельському королівському музеї, що в Кракові. Портрет намальований у Москві. Львів'янин вірменського походження Шимон Богуш, майстер історичних портретів, чиї твори можна побачити в експозиціях багатьох західноєвропейських музеїв, був одним з найбільш яскравих представників Львівської художньої школи.

Німеччина, можливо, порушить багаторічне табу і запровадить оплату для туристів, які відвідують нацистські табори смерті, повідомляє британська газета «Таймс». Голландський правник, колишній в'язень Дахау Петер Дітц де Лоос, а тепер президент Міжнародного комітету Дахау, який отримав свою назву від першого, відкритого ще 1933 року нацистського концтабору поблизу міста Мюнхен, повідомив, що табір дуже потребує грошей на ремонт, оплату праці персоналу та щоденні витрати на утримання. Урядових субсидій не вистачає на утримання табору в належному стані, і він розпадається на очах. Єврейські групи, політики та колишні в'язні нацистських концтаборів висловили спротив таким планам та назвали їх ганебними. Вони нагадали німецькій владі, що концтабори, в яких загинули мільйони осіб, є також цвинтарями і як такі повинні бути безкоштовними для відвідування всіма бажаючими.

Якось Ромек, як інколи кликали його друзі, грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку Дора. Інструмент привезли на возі від однієї свідомої родини до будинку «Просвіти». Коли ж фортепіано треба було повертати господарям, «Турам» стало шкода перевозити його на возі, тому хлопці підняли інструмент разом з кріслом, у якому сидів Шухевич, та й понесли їх через усе містечко. Роман увесь час грав, і цю історію довго переповідали місцеві жителі.

Восени 2005-го року Україну облетіла щемка новина: на дні річки Збруч знайдено останки головнокомандувача УПА Романа Шухевича. 9 травня 1950 року, через кілька днів по смерті командарма, енкаведистам наказали спалити тіло загиблого, а попіл кинути в річку. Однак через кілька десятиліть в одного з есбістів прокинулося сумління, і він розкрив місце злочину сину головкома Юрію. Водолази двох обласних представництв МНС — Рівненської і Хмельницької — знайшли в річковому мулі кілька обгорілих кісток, загорнутих у брезент. На березі Збруча за сприяння голови рівненської ОДА Василя Червонія і Української народної партії встановили пам'ятний знак. Було вирішено провести експертизу ДНК кісток, щоб упевнитися: обгорілі останки справді належать герою.

8 лютого цього року лідер фракції «Наша Україна» В'ячеслав Кириленко вніс на розгляд парламенту проект постанови про відзначення 100-річчя від дня народження головнокомандувача УПА Романа Шухевича, що минає 30 червня цього року. «Ми будемо пропонувати всьому парламенту підтримати цю постанову, бо Шухевич є постаттю загальнонаціонального масштабу, — наголосив Кириленко. — Він боровся за волю, свободу і незалежність України, і ця боротьба не була регіональною — вона мала величезне значення для всієї нашої держави». Утім ВРУ постанови не підтримала. Отож ювілей відзначають окремі області й світове українство. Світовий ювілейний комітет очолили голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА Михайло Зеленчук (Україна), голова Світового братства вояків УПА ім. генерал-хорунжого Романа Шухевича-Тараса Чупринки — Лев Футала (США) і останній командувач УПА Василь Кук. Центральні урочистості координує Центр національного відродження ім.Степана Бандери в Києві, який на виконання Указу Президента №879/2006 «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» від 14 жовтня 2006 року розробив Національну програму «Правда про УПА».

За результатами перепису Національного руху кримських татар, у перші роки після насильного виселення кримських татар із батьківщини і розпорошення по Узбекистану та областях Росії загинуло 42,6 відсотка народу. Вмить у людей відібрали все — житло i майно, родинні реліквії і фото, релігійні й мистецькі цінності, книги. Майже на 50 років народ був позбавлений батьківщини, йому було заборонено опiкуватися власною культурою, мовою, освітою. Саму назву етносу — «кримські татари» — було вилучено з усіх офіційних документів, включаючи посвідчення на новонароджених та паспорти для дорослих.
Очевидно, що такий злочин проти цілого народу є геноцидом. Утім цей народ нечисленний (кримські татари, що спромоглися повернутися на свої землі, становлять нинi близько 12 відсотків населення Криму) і за умови недостатньо глибокого розуміння в українському суспільстві масштабів пережитої ним трагедії навряд може сподіватися на поновлення своїх прав.
Питання дослідження історії, популяризації культури і визнання геноциду кримських татар, здавалося б, можуть вирішуватися вже не на мітингах і явочних квартирах, а у Верховній Раді України, урядових установах та громадських інформаційно-освітніх центрах. Про це — наша розмова з автором багатьох досліджень кримськотатарського національного руху доби тоталітаризму, керiвником історичного вiддiлу спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу, редактором веб-сайту «Крим і кримські татари» Гульнарою Бекіровою.