Як рік розпочнеш...
Першою неноворічною прем’єрою сезону–2011 на вітчизняному ТБ стало реаліті «Син за батька» Нового каналу, другий випуск якого вже сьогодні вийде з новою назвою «Батьки і діти». На кнопці, де зазвичай глядачі чекають зустрічі з Букіними та Вороніними, 7 січня цей проект був найуспішнішим. В основі власного формату Нового каналу — своєрідна рольова гра: коли батько–мати на день від «А» до «Я» міняються заняттями й обов’язками зі своїм чадом. До речі, назву змінили, бо з’ясувалося, що у багатьох випадках не «син за батька», а «донька чи син — за матір».
Анатолій Єрема: Проект про культуру повинен мати формат журналу
У новому сезоні не знайшлося місця для проекту «Документ», який був в ефірі каналу «1+1» сім років. Коли стало відомо рішення керівництва «плюсів» про призупинення виходу культурологічного довгожителя, своєрідної іміджевої планки каналу, представники інтелігенції навіть надіслали гендиректорові Олександрові Ткаченку звернення про неприпустимість такого кроку. На сайті каналу досі висить обнадійливий текст: «Чи не єдиний на українському телебаченні проект про культуру з великої літери в новому сезоні — переформатовано. «Документ» стане гострішим і динамічнішим — яскраві сюжети на актуальні теми плюс цікава дискусія впродовж півгодини екранного часу гарантовано». Стара інформація, не більше.
Про ситуацію навколо «Документа», культурологічні програми і телебачення загалом ми говоримо з донедавна ведучим проекту, відомим телевізійником Анатолієм Єремою.
Гімн на iдиш і по–грузинськи
Телеканал «Інтер» до Дня Незалежності зробив оригінальний проект: із кінця минулого тижня в його ефірі показують відеоролики, в яких коротенькі кіноісторії плавно переходять у виконання Гімну України однією з 14 мов найчисельніших у нас нацменшин. Наприклад, урок у єврейській школі. Учитель запитує: «Скажи, будь ласка, Йосі, що сталося в 30 день місяця аж у 5751 році від створення світу?» — «Наша батьківщина Україна стала незалежною», — відповідає хлопчик. Далі звучить український гімн на iдиш. І на екрані з’являється напис: «Україна — батьківщина для 103 тисяч українських євреїв».
Жіноча лінія
Жінкам зазвичай подобається іронія «бородатого» жарту про те, що справжні чоловіки на дорозі не валяються, а валяються... на дивані. І ще одне вагоме уточнення — перед телевізором. Жодним чином не применшуючи досягнень і здобутків сильної половини, все ж не можна не повірити статистикам, які констатують, що чоловіки, порівняно з жінками, дозволяють собі бути активнішими телеглядачами. Утім зовсім не гендерні настрої всезагальних рівних прав, а, швидше, прагматизм медіа–власників і телеменеджерів спонукає до розвитку процес виокремлення жіночої лінії контенту на каналах. Більшість вітчизняних медіа–груп уже мають канали, відповідальні за підкорення жіночих сердець, вух та очей. І вже майже три роки в ефір виходить нішевий жіночий канал Маххі–TV.
Приборкання комплексу та бруду
Усім «телебратам» — по статуетці
Кожна ювілейна церемонія має особливий магнетизм величі. Цьогоріч — планується 10 вересня — має відбутися 10–та церемонія Національної телевізійної премії «Телетріумф», якою опікуються Нацрада з питань телебачення і радіомовлення та Індустріальний телевізійний комітет — галузева асоціація, членами якої є загальнонаціональні канали. Заявки на участь оргкомітет почав приймати з 17 червня. Минулий вівторок, 20 червня, було заявлено як фінальний, утім із технічних причин — через проблеми у роботі сервера, термін продовжили до 25–го числа. Але попередня інформація така: до комітету надійшло 228 заявок на участь, з яких 140 — від загальнонаціональних каналів; 47 — від регіональних телекомпаній; 41 — від продакшн–студій. За словами менеджера проекту «Телетріумф» Катерини Танчак, можна очікувати ще кілька десятків претендентів.
Пісні, пісні й танці...
Телепрактика останніх років показала, що глядачеві цікаво спостерігати за творчими змаганнями собі подібних. Талант–шоу з незначними коливаннями тримають досить високі або й найвищі рейтинги, а отже, приносять телеканалам непогані прибутки. Тому проекти, які «несуть золоті яйця», продовжують плекати. Лідери цього напрямку — канал СТБ та «всеїдна» «Україна».
Вони говорять — ми не чуємо
Тарасові Аврахову, призначення якого першою спрогнозувала «УМ», дісталося в управління аж занадто роздуте «військо»: тисяча чотириста чоловік — не лише журналісти, що виробляють контент чотирьох державних радіоканалів, і радійники–техніки, а й симфонічний оркестр ще з кількома творчими колективами. Втім, який би не був кількісний склад державної радіоімперії, у неї майже не залишилося головного — частот, і дроти до «брехунця» у містах і селах дедалі більше обрізають. Тому навіть за великого бажання почути в Україні національного радіомовника дуже проблематично.