Найбільший на сході України склозавод «Пролетарій», що розташований в місті Лисичанську, оголосив про наміри створити виробництво пляшок для лікеро-горілчаної продукції. Не простих, а таких, у які не соромно було б розливати найелітніші міцні напої. Що стосується споживачів склотари, то принаймні поблизу — в Луганську — працює відповідний казенний завод, чия продукція за кілька останніх років встигла завоювати багато медалей на виставці «Алкософт» у Києві. У нього недостатньо грошей, аби розгорнути шалену рекламу на кшталт донецького «Олімпу», а от на пляшки коштів має вистачити. Тим більше що з'явиться нагода відмовитися від дорогого імпорту.

Досi народ телефонував за номером «01» не раніше, ніж вогонь виривався з-під контролю і ставав стихійним лихом. Тепер цим номером користуються і тоді, коли пожежі ще немає... хоча вогонь уже встиг накоїти неприємностей. Як от у даному випадку, про який повідомили в Центрі громадських зв'язків Головного управління МінНС у Луганській області.

Луганський апеляційний суд під головуванням Галини Канигіної почав розгляд справи щодо вбивства головного редактора телекомпанії «Тор» (Слов'янськ, Донецької області) Ігоря Александрова 3 вересня. Тоді відбулися попередні слухання. Суду була представлена справа з дев'ятьма епізодами, по яких проходило 11 підозрюваних. Ще тоді дружина загиблого журналіста Людмила висловлювала здивування щодо перенесення засідань до Луганська — адже 80 відсотків свідків перебувають у Слов'янську та Краматорську.

Якщо подивитися на пропагандистську активність луганських можновладців, усі вони горою (чи, зважаючи на специфіку регіону, — териконами) стоять за нинішнього Прем'єра. А крім того, вони аж до грубого порушення законодавства рекламують батьківську турботу Віктора Федоровича про Луганщину і, насамперед про її вугільну промисловість. Особливе захоплення у них начебто викликають підсумки наради у вугільній «столиці» краю — Ровеньках (тут працює найуспішніше об'єднання «Ровенькиантрацит»). Але поїхав «єдиний» та «найуспішніший», а по його слідах з'явилася знімальна група державного обласного телебачення. І що вона там побачила?

«Єдиний» кандидат від Кучми, перебуваючи на Луганщині 22 червня, вибравши вдалий момент, наказав комусь із свого почту перерахувати в область цілих 75 мільйонів гривень. Щедрий дарунок призначався на погашення старих боргів із зарплати гірникам. Наступного дня частина грошей надійшла; ще пару тижнів розбиралися, кому й скільки платити, а потім кошти й справді почали потрапляти до кишень гірників. Однак дивна річ: бурхливі овації з цього приводу лунають здебільшого з-за дверей високих кабінетів та в студіях місцевих телеканалів. Самі «винуватці торжества», себто шахтарі, чомусь не виявляють позитивних емоцій. Точніше, залишаються так само похмурими, якими й були. Можна, звичайно, вважати автора цих рядків суб'єктивним у оцінках, однак... Навіть стовідсотково «донецькі» канали не ризикують знімати святкові сюжети на кшталт такого: замурзані, але радісно білозубі гірники розсовують під шахтними касами по кишенях стоси райдужних папірців, виголошуючи здравиці на честь батька рідного, Віктора Федоровича...

У такому страшному стані, як сьогодні, дороги Луганщини востаннє були хіба що після останньої війни. Є підозра, що й у цілому по Україні вони не кращі. Мабуть, тому керівництво ТНК-ВР вирішило зглянутися на наші проблеми й ударними темпами добудувати виробництво дорожнього бітуму на знаменитому Лисичанському нафтопереробному заводі (ТОВ «ЛиНОС»). Урочистий пуск установки відбувся 8 липня в присутності посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна і представників British Petroleum.

Поведінку української номенклатури у передвиборчій кампанії, яка щойно розпочалася, важко зрозуміти. Чи то спрацьовує вихований ще за часів дорогого Леоніда Ілліча умовний пропагандистський рефлекс (коли у вихвалянні начальства діє принцип «маслом каші не зіпсуєш»), чи то вони, співаючи дурними голосами дифірамби й панегірики «єдиному кандидатові», в такий спосіб сподіваються пробудити свідомість Центрвиборчкому. Адже, згідно iз Законом «Про вибори Президента», чиновникам узагалі не можна агітувати за жодного з кандидатів.

Як назвати режим, за якого селяни змушені ховати худобу по лісах та байраках? З історії відомо, що щось подібне відбувалося в Україні в часи Другої світової війни. Судячи з того, що розповідають окремі мешканці Станично-Луганського району сьогодні, ті часи поступово повертаються. Але поступово зростає й спротив селянства такому режимові. Щоправда, воно ще не гуртується в партизанські загони і не пускає під укіс фашистські потяги — все ще сподівається досягти порозуміння мирним шляхом.

Найтиражніша з газет, що видається в індустріальному Луганську, спеціалізується не на вугільній темі, навіть не на металургійній чи машинобудівній, а на сільському господарстві. Хоча, якщо бути точним, господарство те не зовсім сільське, оскільки читають газету і користуються її порадами швидше мешканці великих міст — ті, хто живе в так званому приватному секторі або має дачі. Аби мене не запідозрили у прихованій рекламі, точної назви видання називати не буду, тим більше що вона дещо довга, однак слово «земля» в нiй присутня. То ж нехай буде «Земля».

Наш рідний Президент страшенно ображається, що Україну не визнають країною з ринковою економікою. Звичайно, добре було б, якби нас визнали видатними «ринковиками», але чи настільки вже неправі Вашингтон із Брюсселем? Один скандал із Кріворіжсталлю чого вартий! А якщо спуститися нижче, в «глибинку»? От, скажімо, Луганщина, «світанок України». Тут розпорядженням голови облдержадміністрації Олександра Єфремова вже з 1 липня вводять «граничний рівень рентабельності при формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги і плати за проживання». Від щирого серця Олександр Сергійович встановив нульовий граничний рівень рентабельності «для населення, садово-городніх товариств, гаражних кооперативів і навіть для творчих майстерень. Для решти категорій споживачів можна «накручувати» рентабельність не вище 10 відсотків.